Празник Христового Різдва є одним із найулюбленіших в народі — ще тільки недавно нас відвідав небесний отець святий Миколай, як небо приготувало найдорожчий дарунок – народження Спасителя, який з’явився на землі у такий несподівано «людський» спосіб в бідній яскині
Празник Христового Різдва є одним із найулюбленіших в народі — ще тільки недавно нас відвідав небесний отець святий Миколай, як небо приготувало найдорожчий дарунок – народження Спасителя, який з’явився на землі у такий несподівано «людський» спосіб в бідній яскині:
Різдвяні дні як ніколи гуртують родини, збирають за Святою вечерею найрідніших людей і довгі вечірні вечори спливають за щирою розмовою і співом колядок, у яких повторюється казковий, заворожуючий сюжет – зустріч з східними мудрими царями, простими і щиросердими пастушками, злим і жорстоким Іродом. І всі ці події набувають особливого містичного забарвлення, оскільки розгортаються під покровом ночі в осяянні яскравої зірки та співу ангельських хорів:
І навіть дари, принесені трьома царями також наповнені таємничим змістом, що передвіщає майбутню славу малої дитини:
Ще ніколи не відчувався такий тісний зв’язок між небом і землею, що свідчив про започаткування зовсім нового відліку часу — початку неминучих змін для всіх людей. Невипадково празничні читання розпочинаються першими словами Святого Письма —
які продовжуються у празничних піснеспівах:
Народження Месії передбачається також у наступних читаннях, які засвідчують ще старозавітнє передбачення приходу на землю Спасителя:
Саме заради людини та її спасіння зійшов з небес довгоочікуваний Месія:
Празник Христового Різдва звіщає про наближення царства небесного, про здійснення обітниці і, ймовірно, це стало причиною тривалого поєднання празника Різдва разом із празником Богоявлення — хрещення Христа і початку сповнення Його місії на землі. У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, пов’язували не тільки празники Різдва та Хрещення Христового, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події свідчили про появу Бога на землі. Проте надмірне згромадження великої кількості подій поступово спричинилося до відзначення Різдва Христового окремо. Вирішальну роль у цій справі відіграли три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий перший почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками, під його впливом святий Григорій Богослов запроваджує цей празник у Константинополі, а в кодексах імператора Теодосія (438) року і цісаря Юстиніяна з 535 року знаходимо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.
Надалі службу празника Христового Різдва уклали найславніші візантійські гимнографи — Роман Сладкопівець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскін, Козьма Маюмський і патріярх Анатолій.
Зазначимо, що у текстах використовуються поетичні парафрази з грецької мітології, йдеться, зокрема, про мітологічний образ прекрасної Єлени, до якої золотим дощем проникнув Зевс і незабаром народився славнозвісний герой Персей – переможець зловісної Горгони Медузи. Цей образ використано у тексті тропаря 4 пісні 2 канону:
Такий виразний поетичний зворот свідчить про добру освіченість творців літургійних піснеспівів, які надавали великого значення огортанню значимих подій у яскраві образні форми.
Завдяки глибоким поетичним текстам християни мали змогу переживати разом з небесними силами повноту звершення Господньої обітниці, а також відчути у співаних текстах есхатологічний зміст празника:
Вже перша стихира Великої вечірні урочисто возвеличуючи празник, в особливо піднесений спосіб звіщає значимість події, яка знищила первородний гріх і вказала людині шлях до вічного життя. Тайна чудесного народження і пріснодівства Марії стала одним із основних догматів християнської віри:
Інша стихира на Господи воззвах, відображає щире бажання людини бути гідним Спасителя і достойно зустріти його у земному вимірі. Текст демонструє зовсім інший тип поетичної драматургії піснеспіву, пов’язану з поділом середньовічного сприйняття світу на духовний і матеріяльний, божественний і людський, що привело до бінарності художнього мислення. У тексті, наприклад, цей принцип виявляється завдяки синтаксичній побудові, базованій на протиставленні:
Масштабність події, її вселенськість підкреслюється окремими штрихами, зокрема пов’язаними з образом Богородиці, яка протиставляється старозавітній Єві —
чи, наприклад,
Усвідомлення величності події стало причиною возвеличення Богородиці —
— проголошення її рівної херувимам —
Осмислення народження Христа в контексті старозавітніх подій в особливий спосіб виявляє внутрішній зв’язок Старого і Нового Завітів, це виразно проглядається завдяки буквальному протиставленню яскравих образів, пов’язаних із подіями сотворення світу та приходом Спасителя, який викупив людство від первородного гріха.
Важливо, що поруч із зануренням у розкриття глибого змісту празничної події Різдва, текст спрямований у позачасовий вимір завдяки постійному зверненню до слухача із активними закликами —
У такий спосіб за постійним акцентуванням уваги на минулих подіях, формується дуже стисла смислова конструкція, що творить переконливу поетичну композицію, спрямовану до слухача у теперішньому часі, побудовану на протиставленні образів і порівнянь як, наприклад —
Такий метод використання коротких, але глибоких смислових словосполучень надає особливого виразового забарвлення гимнографічному тексту, добре запам’ятовується і переконує у значимості події. Таким чином співані тексти возвеличували Христа і Богородицю, поширювали і утверджували основні богословські догмати християнської віри і, звичайно, вивчалися напам’ять, що проявилося у численних різдвяних колядках, в яких переспівувалось таїнство сакрального різдвяного дійства:
Небо і земля нині торжествують,
Ангели й люди весело празнують,
Христос родився, Бог воплотився,
Ангели співають, царя вітають,
Пастиріє грають,
Чудо, чудо — повідають!