Апостоли займають особливе місце у єрархії Церкви Христової. Як найближчі учні і послідовники Христа, вони поширювали його вчення у всі кінці світу; як і Христос, вони страждали за віру, але до кінця днів своїх продовжували звіщати тайни Христової правди.
Святі Петро і Павло по-різному прийшли до Христа, але обидва як мученики загинули в Римі при імператорі Нероні, тож їх пам‘ять празнується в один день – 12 липня. Апостоли тяжко трудилися, подорожуючи різними країнами, розповсюджуючи христове вчення поміж різних народів, тож обидва вважалися «стовпами» Церкви Христової і почиталися як первоверховні:
Доля цих двох апостолів, як учнів Христових, складалася у різний спосіб. Петро, що звався перше Симоном, був сином рибалки і братом апостола Андрія Первозванного, який і привів його до Христа. Серед апостолів саме Петро вирізнявся особливою відданістю Христові і вірою у Нього як у Месію. Він перший визнав Христа істинним Сином Божим – Спасителем, за що був удостоєний імені «Петро», що означає «камінь». На цьому «камені Петрової віри», Христос пообіцяв створити Церкву, яку не переможуть ворота аду.
Навідміну від апостола Петра, який від самого початку був свідком Христового проповідування, апостол Павло навпаки, спочатку був його ворогом, вважав лжепророком, і переслідував християн:
До свого навернення, Павло, тоді Савл, був фарисеєм і фанатично дотримувався Мойсеєевого закону. Після свого навернення, апостол Павло став відданим проповідником Христа, щасливим у своєму покликанні, а його послання склали систематизацію християнського вчення.
Апостол Петро, як і Павло, також пережив часи розпачу і зневіри, коли троєкратно відрікся від Христа в час перед його розп‘яттям. Свою слабкість Петро пережив дуже важко, щиро розкаюючись у здійсненому, він докорінно змінився, тож після Воскресіння Христос знову доручив йому бути провідником апостолів. Саме ап. Петро в День зходження Святого Духа першим виголосив проповідь, якою навернув до Христа більше 3000 душ. Духовна сила, що сходила від апостола Петра, була настільки сильною, що навіть його тінь зцілювала хворих: «і все збільшувалось тих, хто вірує в Господа, безліч чоловіків і жінок, так, що хворих стали виносити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на кого із них» (Діян. 5:15).
Обидва апостоли, Петро і Павло, пережили важкі часи переслідування християн. Обидва не раз перебували у темниці, проте, наприклад, в дивний спосіб був врятований апостол Петро – вночі до нього зійшов ангел і звільнив. До самої мученицької смерті св. Петро проповідував Євангеліє. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце відпалого Юди, він скликає до Єрусалиму перший собор Христової Церкви, рукопокладує перших єпископів. Згідно переказам, апостол Марко написав своє Євангеліе для римських християн зі слів апостола Петра. До кінця життя апостол Петро повернувся до Риму, де і прийняв мученицьку смерть через розп‘яття. Ця подія стала основою роману Генріха Сенкевича «Quo vadis», або «Камо грядеши, Господи». На відміну від рибалки за походженням Петра, Павло походив з багатої юдейської родини. Здобувши початкову освіту в місті Тарсі (Мала Азія), яке славилось своєю грецькою академією, далі навчався в Єрусалимі, у відомій раввинській академії у знаменитого вчителя Гамаліїла – знавця Закону, а також любителя грецької мудрості. Ймовірно, що Павло став свідком смерті первомученика Стефана, а потім отримав владу офіційно переслідувати християн. Господь, вбачаючи у Павлі, як і в Петра, велику силу духу і відданість ідеї, чудесним чином з‘явився йому і покликав до служіння. Яскраве світло, яке засліпило Павла і голос «Савл, Савл, чому ти переслідуєш Мене?» докорінно змінили його життя. Приведений сліпим до Дамаску, в момент прозріння під час хрещення, Павло став відданим послідовником Христа, проповідником і апологетом християнства.
Обидва апостоли прожили достойне, праведне життя, свідченням якого стали поетичні празничні тексти, співані у день пам‘яті святих Петра і Павла:.
З огляду на велике значення апостолів Петра і Павла для св. Церкви, їх культ починається вже від смерті і найдавніші церковні календарі мають їх празник. Про них говорили Отці Церкви, наприклад, св. Йоан Златоустий, який має найбільше проповідей у їх честь, говорив: « О блаженна двійце, що вірно вловила душі всього світу ! Петро – начало правої віри, великий священодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол наділений честю самим Христом. Павло – великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел… колони Церкви, великі світильники вселенної». Невипадково наступного дня після празника св. Апостолів Петра і Павла, празнується пам‘ять всіх Христових апостолів.