Успення Пресвятої Богородиці

Про єрархію празників виразно свідчить репертуар богослужебних збірників, серед яких виділяються богородичні празники, зокрема, Успення Пресвятої Богородиці.

Важливим свідченням півчої літургійної традиції є празничні цикли повного літургійного року. Про єрархію празників виразно свідчить репертуар богослужебних збірників, серед яких виділяються богородичні празники, зокрема, Успення Пресвятої Богородиці. Літургійний культ культу Пресвятої Богородиці починається щойно від Ефеського собору 431 року, на якому наголошувалося на Богоматеринстві Святої Діви. В VII ст. цей празник отримує назву Успення Пресвятої Богородиці, а імператор Маврикій поширив цей празник по всій візантійській державі із визначеною датою 15 серпня (за ст. стилем). Наприкінці VII ст. Отці Церкви акцентують увагу не тільки на Її чудесному Успінні, але й на Вознесінні на небо з тілом і душею. Найбільш докладне свідчення празникові подає св. Йоан Дамаскін в одній із своїх гомілій: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм Різдві, зберіг і Її тіло нетлінним по смерти. Годилося, щоб Та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до Її Сина та щоб усе творіння почитало Її як Матір Божу». Ці слова стали основою поетичних гимнографічних текстів і разом із піснеспівами поширювали святоотцівське вчення:

Празник Успення був одним із найпоширеніших на теренах молодої Київської держави, про що свідчать храми цього празника – у Києво-Печерському монастирі, Єлецькому у Чернігові, на княжому дворі у Переяславлі та Галичі, Володимирі на Волині. І надалі храми Успення займали провідне місце у релігійному та культурному житті Україні. Так, при Успенській церкві у Львові 1586 року вперше в Україні виникло братство, яке відіграло особливо велику роль у розвитку національної культури України впродовж XVI-XVIII ст. Празник Успення Пресвятої Богородиці є останнім з чотирьох двунадесятих богородичних празників повного літургійного року. Богословське підґрунтя головних богородичних празників - Різдва Богородиці, Введення в храм та Успення - має виразне апокрифічне походження; і лише тема Благовіщення базується на основі канонічного Євангелія. Найдавніші гимни празника Успення збереглися у грузинському Канонарі VII cт., а також в Уставі Великої Церкви (св. Софії у Константинополі) Х ст. Апокрифічність празників в особливий спосіб вплинула на тексти піснеспівів: потреба підтвердження істинності подій потребувала яскравих виразових засобів, яскравої образно-поетичної форми, а також чіткої драматургії в межах богородичних празників. Наприклад, існує помітний зв‘язок служб Успення та Різдва Богородиці, які у церковному році служать своєрідним обрамленням богородичного празничного репертуару, що й демонструють гимнографічні тексти:

Значимість події празника Успення підкреслюється вже першим стихирним циклом на Господи воззвах, де зустрічаємо перелік присутніх всіх небесних чинів:

При цьому, кожен стих завершується повторенням-рефреном, а саме, словами –

що єднає подію з празником Благовіщення. Використання повторності у текстах піснеспівів створює ефект прискорення, а пригадування зустрічі з архангелом Гавриїлом символічно готує Богородицю до наступної зустрічі, але на цей раз із Христом, що власноручно прийшов супроводити безсмертну душу Пресвятої Матері до горнього світу:

Невипадково на іконах Успення спостерігаємо рівноцінне розділення композиції на два рівні - земний і небесний із зображенням в центрі Богородиці та Христа, чия зустріч стала символом переходу Пресвятої Матері до вічности.

Переплетіння двох світів також символічно відтворено на прикладі останньої стихири циклу на Господи воззвах - Богоначальним мановенієм. Особливістю цієї стихири є використання осмогласної структури відповідно до внутрішнього поділу піснеспіву на поетичні речення, кожному з яких відповідає інший глас. Така практика була унікальною для гимнографічного репертуару і свідчила про особливе ставлення до оспівуваної події. Ймовірно, використання осмогласної структури пов’язане із символікою празника - близькістю до центральної події християнського віровчення - Христового Воскресіння. Успення Богородиці є другим свідченням майбутнього безсмертя смертної людини, знаковою подією, що подарувала нам небесну заступницю, яка:

Таке трактування празника у поетичних текстах визначило й іконописну канонічну форму, де зображено як безсмертну душу Богородиці супроводить до небесних сфер сам Христос:

Зустріч Сина і Матері в момент переходу від смерті до вічного життя символічно виділяється використанням осмогласної форми у внутрішній будові піснеспіву. В такий спосіб відбувається переведення празничного нерухомого календарного часу у площину рухомих, оскільки осмогласна організація пов’язувалася із пасхальним літочисленням. Глибокий богословський зміст і складна структура музично-поетичної форми піснеспівів празничного циклу Успення свідчить про глибоку символіку празника. Немов повторюючи чудо Христового Воскресіння, Богородиця зійшла на небо, подаючи надію і прокладаючи шлях християнам. Тим вкотре звеселилися небеса, славлячи разом із землею празник Успення Пресвятої Богородиці: