Празник святого отця Миколая
Празник святого Миколая є одним із найулюбленіших у народі, саме з ним пов’язана особлива традиція таємного обдаровування, що привносить у кожну родину відчуття теплоти і радості. Навколо образу цього святого виникло багато легенд і переказів, його вшанування як чудотворця також творило особливе відчуття захищеності і надії:
Ймовірно, саме такий образ отця Миколая став причиною особливого культу почитання святого в Україні і можемо сміливо сказати, що вважається отець Миколай нашим національним святим – Ой хто, хто Миколая любить – цю пісню знає кожна дитина в українських родинах.
Особливе місце святого Миколая визначене ще Отцями Церкви в період формування християнського обряду у Візантії за час створення осмогласної системи організації богослужебних піснеспівів. Практика осмогласся організовувала півчий репертуар, структурна одиниця якого – глас – відповідала семи дням одного тижня – седмиці. Вже від початку формування седмичного (тижневого) циклу, на кожен день припадала визначена тема:
понеділок – покаянні (молебні) і ангелам (бесплотним);
вівторок — покаянні та Йоану Предтечі;
середа — хресту і Богородиці,
четвер – апостолам і чудотворцю Миколаю,
п`ятниця – хресту і Богородиці;
субота – святим, мученикам і усопшим;
неділя – воскресіння Христове.
Почитання святого Миколая ввійшло до кола особливих знакових пам’ятей і кожного четверга згадувалося в молитвах поруч із святими апостолами, що є свідченням його особливого вшанування. Про це співається під час празника святого:
Святі піснетворці празничних піснеспівів використали найвищі форми возвеличення святого Миколая, утверджуючи його ім’я серед поборників християнської віри:
Культ святого Миколая починає особливо активно поширюватися у Візантії від того часу, коли імператор Юстиніан І (527-565) збудував на його честь церкву у Царгороді, а на Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Миколая. Імператор Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати день св. Миколая 19 грудня (6 грудня за старим стилем).
Маємо небагато відомостей про земне життя святого Миколая. Основними джерелами є перекази монаха-студита Йоана з Константинополя (V) та святого Андрія Критського (VII). Згідно них Миколай народився 270-286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), а помер 6 грудня 326 р. (інши варіянити 345 та 351 рр.) у Мирі (провінція Анталії в Туреччині), де у першій половині IV ст. був єпископом. Ця подія часто згадується у піснеспівах і талановиті гимнографи використовують цікаві поетичні форми для передання символічності цього місця і події висвячення, наприклад:
Слово середньовічного гимнографа діє на слухача не стільки своєю логічною стороною, скільки загальним напруженням таємної багатозначності, заворожуючи співзвуччями і ритмічними повтореннями. Дуже часто поєднання однокореневих слів творить своєрідну гру — «плетіння словес», що має заставити слухача шукати таємний і глибокий зміст за окремими виразами, абстрагувати від всього матеріяльного і тілесного:
Співставляючи слова миро і Мирехъ також символічно передається чудесна подія висвячення святого Миколая на єпископа міста — тя помаза божественная благодать Духа. За легендою, коли в Мирах навколишні єпископи зібралися вибирати нового єпископа і просили Бога вказати їм найдостойнішого чоловіка на це звання, архієпископ мав видіння у сні вибрати першого чоловіка, який прийде вранці до церкви на молитву. Таким чоловіком став св. Миколай, який розповів, що і він мав дивне видіння: Ісус Христос передав йому святе Євангеліє, а Божа Мати — єпископський омофор, тому він встав рано, щоб піти до церкви і просити в Бога ласки і просвітлення, як розуміти цей сон.
Ще не раз надалі дивні сни допомагали рятувати Миколаєві невинних людей. Так, наприклад, сні св. Миколай з’явився у сні Римському імператору Константину І Великому і наказав йому відпустити на волю трьох старшин, які несправедливо були засуджені на смерть. Ця подія дуже часто згадується у празничних піснеспівах:
Іншим випадком чудесного сну став рік неврожаю у місті Мирі і щоб врятувати своїх співвітчизників від голоду св. Миколай ревно просив у Бога помочі. Незабаром, на далекій Сицилії одному торговцеві збіжжям явився у сні св. Миколай, дав йому добрий грошовий завдаток та замовив корабель збіжжя для голодуючих. Пробудившись, купець на своє велике здивування знайшов у своїй руці завдаток, що свідчило про чудесне об’явлення, і відразу наповнивши корабель зерном приплив до Мири, що врятувало жителів від смерті.
За такі дивовижні випадки св. Миколая християни стали величати чудотворцем. За легендами він не лише врятував від смертної кари невинно засуджених, але оживив підступно вбитих, зупинив на морі бурю. За численними переказами, що грунтуються на епізодах життєпису святого, дізнаємося як св. Миколай таємно підкидає гроші біднякові, щоб забезпечити весільний посаг його дочкам, опікується вдовами й сиротами – все своє життя присвячує справі милосердя для душі й тіла. Тож ще за життя називали його батьком сиріт, вдів і бідних. Після смерти Господь Бог прославив його даром творення чудес, які і стали головною причиною швидкого й широкого культу святого чудотворця. Про це співається у празничних піснеспівах:
Св. Миколай вважається «старшим» серед святих: він опікується воїнами, перевозить душі померлих на «той світ», володіє ключами від неба, але більшість часу проводить на землі, допомагаючи бідним у скруті, мандрівникам у дорозі, мореплавцям на морі:
Однією з улюблених легенд стала оповідь про поміч св. Миколая трьом донькам одного збіднілого чоловіка, які за місцевим звичаєм не могли вийти без посагу заміж. Миколай, у той час ще не єпископ, дізнавшись про скруту, вирішує скористатись батьківським спадком і впродовж трьох ночей пробирається до убогої хатини, щоразу закидуючи крізь вікно шмат золота для кожної з дівчат. Цій легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на іконах з трьома яблуками або трьома золотими кулями. Благочинність святого стала основою для заснування традиції анонімних подарунків в день празника святого, а також благочинних акцій для бідних та дітей. На знак пошани до цього вчинку у місті Мирі у наш час на подвір’ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам’ятник, де він зображений обступлений дітьми – так вшановано пам’ять святого доброчинця.
За свою доброту до людей святий Миколай отримав в нагороду не одне, а два свята на рік — Миколи теплого (22 травня) і Миколи зимного (19 грудня). І хоч зимовий час є більш загальновідомим празником, у літургійних піснеспівах часто згадується саме «теплий» Миколай, що, ймовірно, пов’язано не з календарним часом, але відчуттям теплоти і щирості стосунків поміж святим і потребуючими помочі людьми:
Св. Миколай був дуже ревний у Божих справах, ратував за свободу Церкви, за чистоту християнської віри, за поширення Царства Божого на землі і навіть певний час довелося йому страждати за Христа у в’язниці. Він вийшов на волю, коли новий правитель Константин Великий переміг Лікинія, визволив з тюрми невинно ув’язнених християн і дав Христовій Церкві свободу. Не один раз доводилося святому відстоювати Христа — за переказами св. Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія за зневажання божої природи Спасителя. Через це був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий, тож, ймовірно, що св. Миколай був серед тих, хто ставив всій підпис під „символом віри”, оскільки список збережено не повністю. У піснеспівах часто згадується ця подія, а святий возвеличується як відважний оборонець Христа:
Помер св. Миколай приблизно у 345 році, тіло святого було поховано у рідному місті:
Згодом, після захоплення міста мусульманами, у 1087 році італійцям вдалося перевезти мощі святого з Мири до міста Бар. З мощей св. Миколая, що спочивають в катедральному храмі італійського міста, дотепер випливає цілюще миро, і діються при них чуда:
Чудесні діяння святого стали причиною вшанування його на католицькому Заході, а на наші українські землі культ святого Миколая прийшов разом із християнською вірою. Вже в перші роки після хрещення будуються храми пам’яті святого — у другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая, під покровом святого Миколая було засновано жіночий монастир, який утримувала жінка князя Ізяслава Святославича (+ 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого отця і до найдавніших, наприклад, належить церква святого Миколая у Львові, яка походить з кінця XIII ст.
Все своє життя св. Миколай проводив у молитві та доброчинності, будучи владикою, він не тільки не змінив своєї милосердної поведінки щодо людей, а навпаки, його добродійність ще більше засяяла. Кожного року 1 вересня св. Миколай скликував на Собор духовенство, радився про потреби народу, наказуючи дбати про бідних, виконувати бажання Христа: „Нехай не буде бідних між вами...”, а Господь помагав св. Миколаю не раз виразними чудами.
Досконале життя святого Миколая завжди викликало відчуття великої поваги і любові у простих людей, які прославляли його ім’я у богослужебних піснеспівах і щоденних молитвах. Передання історії життя святого Миколая стало свідченням щирого служіння небесному Отцеві як сповнення найвищого призначення земного життя людини, яка примножуючи Божий дар – таланти – відкриває перед собою двері небесні до невимовної радості у горному світі: