За чотири дні роботи ІІІ Львівського конгресу діаспори українці світу звернулися до влади, обговорили проблеми в різних країнах та накреслили план дій
Тетяна КОЗИРЄВА. — "День", 1 липня 2010 року
За чотири дні роботи ІІІ Львівського конгресу діаспори українці світу звернулися до влади, обговорили проблеми в різних країнах та накреслили план дій
Зусиллями Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» минулого тижня до Львова з’їхались українці з усього світу. У ІІІ Міжнародному конгресі української діаспори взяли участь понад 400 представників українських спільнот зі всього світу. Нагадаємо, що до Львова приїхали, зокрема, президент Світового конгресу українців Євген Чолій, голова Європейського союзу українців Ярослава Хортяні, голова Світової федерації українських жіночих організацій Марія Шкамбара. Запрошення на конгрес були надіслані Президентові України, віце-прем’єр-міністрові, голові Верховної Ради, міністрам освіти, культури і закордонних справ, однак жоден український високопосадовець не взяв участі у львівському зібранні.
Правда, в переддень конгресу Євген Чолій зустрічався з Президентом України.
— Гадаю, ця зустріч була конструктивною, — сказав журналістові «Дня» президент Світового конгресу українців. — Ми мали змогу представити Президентові наш меморандум «Про можливі питання, що стосуються України та української діаспори». Виклали в цьому документі наше бачення дій нової влади в Україні, починаючи від виборів, і Президент подякував нам за те, що ми чітко й ясно виставили свою позицію. Також пан Янукович пообіцяв, що проаналізує меморандум й дасть нам офіційну відповідь. Чи будемо задоволені відповіддю — повідомимо, коли отримаємо її й вивчимо. Однак чітко усвідомлюємо, що за годину розмови не можна переконати Президента змінити курс, так само за годину він не зміг переконати нас у правоті своєї політики, яку ми вважаємо проросійською. Тому під кінець зустрічі ми заявили, що Світовий конгрес українців підтримуватиме Президента й владні структури в Україні тоді, коли вони діятимуть, на нашу думку, в інтересах українського народу, Української держави та української діаспори. Ми не хочемо, щоб нова влада України переписувала історію України, зокрема, коли мова йде про Голодомор і заперечується, що Голодомор є геноцидом в Україні. І ми поінформували Віктора Януковича, що будемо його за це критикувати. Президент подякував нам за відвертість і закликав до співпраці, до якої ми готові. Однак, на нашу думку, співпраця не означає притакування. Співпраця — це відверте висловлювання наших міркувань.
Під час трьох днів роботи конгресу його учасники опрацьовували питання стратегії та моделі співпраці України й діаспори, збереження національної ідентичності українця в сучасному зарубіжжі, новітніх явищ світового українства в контексті східної діаспори та нової хвилі еміграції, вищих українознавчих студій та українських культурних центрів зарубіжжя, освіти українського зарубіжжя, місця й ролі ЗМІ діаспори в просуванні та захисті українських національних інтересів у міжнародній спільноті, церкви як центру збереження та формування духовності українця за кордоном.
Робота конгресу вилилася в чотири пункти ухвали. Йдеться, передовсім, про звернення до Верховної Ради України з пропозицією створити законодавчу базу для врегулювання відносин держави і діаспори. Також конгрес ініціюватиме щорічне проведення парламентських слухань із питань світового українства, що стосуватимуться найрізноманітніших аспектів, зокрема, співпраці держави й діаспори та врегулювання трудової міграції. Звертатиметься й до Кабінету Міністрів із пропозицією розробити, затвердити та реалізувати програму підтримки закордонного українства на 2011—2015 роки. Ще одне звернення скерують до Кабінету Міністрів — із проханням забезпечити фінансування програм підтримки світового українства.
— Цей конгрес був найпотужнішим за всі роки, — вважає директор МІОКу Ірина Ключковська. — По-перше, тому, що було представлено аж 28 країн. По-друге, на конгрес приїхали ключові фігури світового українства — голови й президенти всіх організацій. Важливо, що прибула велика делегація з Росії — понад тридцять осіб. Мені принципово, що обговорювали питання освіти. Конгрес прийняв рішення підтримати наш, МІОКу, проект — «Українській освіті в Росії». Ми створюватимемо раду з представників українських шкіл і громад із Росії та з боку нашого інституту. Будемо активно працювати. Допомагатимемо створювати українську школу в Москві. До речі, цим питанням має займатися посольство України в Росії.
— Участь у Міжнародному конгресі української діаспори принесла мені величезний досвід і задоволення від спілкування, — говорить голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду Open Ukraine Терезія Яценюк. — Це потужний заряд патріотизму й любові до своєї батьківщини. Це єднання українців всього світу, а в єдності — наша сила. Нам, громадянам України, важливо почути, як бачать нас у західному та східному світах. Великий пласт проблем, що їх обговорювали на конгресі, торкався четвертої хвилі міграції. Це ще не діаспора — це громадяни України, які не полишають надії повернутися. І завдання Української держави — створити такі умови життя в країні, щоб наші громадяни поверталися, адже з появою трудової міграції в часи незалежності України з’явилася проблема так званого соціального сирітства, і ми не можемо її ігнорувати. Наш фонд уже другий рік опікується цими питання, зокрема, 2010-го ми займалися кількома проектами з психоемоційної та соціальної підтримки дітей трудових мігрантів. Наші трудові мігранти зустрічаються з безліччю проблем за кордоном, і ці проблеми Україна спроможна вирішити, проявивши більше турботи про своїх громадян. Трудові мігранти — це громадяни України, й обов’язок держави — їх захищати, адже їхній внесок в економіку України — неоціненний.
— Такі зібрання — золота нагода, щоб і вирішити складні питання, і поспілкуватися, — говорить Євген Чолій. — Під час таких конгресів ми можемо щось одне одному порадити, підтримати в деяких проектах.
— Зараз, коли є вакуум у роботі Української всесвітньої координаційної ради, такі конгреси дуже важливі, — наголошує голова Асоціації українців Казахстану Михайло Парипса. — Бо ще минуло б два-три роки, і ми б забули одне одного. А директор МІОКу створила нам прекрасні умови, щоб зустрітися, обговорити наболілі питання й обмінятися досвідом. Я, наприклад, виступав на пленарному засіданні з доповіддю «Роль Асамблеї народу Казахстану в становленні й розвитку української діаспори». Саме завдяки Асамблеї в Казахстані є прекрасні можливості для розвитку будь-якої нацменшини. Мені навіть здається, що жодна з пострадянських країн не має таких можливостей. А в секційних засіданнях прозвучало дуже багато важливої інформації для новачків — як потрібно працювати. Ми говорили, що треба робити, аби не тільки розвивалася діаспора, а й була користь від світової діаспори для України. Ми усвідомлюємо, що жодна діаспора, якою б потужною вона не була, не може суттєво вплинути на життя в Україні. Але всі гострі питання, що їх обговорюють на конгресах, спонукають до дискусії не лише діаспору, а й Україну. Я дивуюся, що досі не вивчаються принципи, згідно з якими розвиваються нацменшини в Казахстані, а їх у нас сто сорок. Зараз у Казахстані проживають 415 тисяч українців. До слова, сьогодні, аби отримати дозвіл на ПМЖ в Україні, потрібно до року чекати на документи. Абсурд! Знаю випадки, коли люди, подавши документи, не дочекалися-таки дозволу — померли. І скільки ми зверталися з цього приводу до президентів України, в тому числі — до Віктора Ющенка, все марно. Чому я дуже радий, так це можливості здійснювати навчання в вузах дітей з Казахстану в Україні. Я цим займаюся 25 років. Велика подяка за це директору Департаменту міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України — Омелянові Степановичу Сухолиткому.
— Українцям у Греції живеться дуже добре, тому що греки дуже добре загалом сприймають слов’ян, — говорить голова товариства «Українсько-грецька думка» Галина Маслюк. — Єдине... Греція досі не дуже розділяла росіян та українців. Тому для нас, українців, це трошки складає проблему — в плані національної самоідентичності. Ми маємо розповідати, що в нас зовсім інша, ніж у росіян, мова, інша ментальність. У Греції приблизно 100 тисяч українців. Нам дуже складно працювати, бо МЗС України майже не фінансує наших програм. Немає підтримки й із боку Греції. Так, нам не заважають, бо у Греції до громадських організацій ставляться з великою повагою. Нам важко працювати ще й тому, що Греція — дуже благодатна країна, і в ній люди розчиняються, асимілюються. Тим паче, що все це відбувається на тлі того, що Росія дуже підтримує свою діаспору, даючи кошти і на освіту, і на видання газет, і на проведення різноманітних заходів. Наведу дуже конкретний приклад. Щороку в Греції відбувається мультикультурний фестиваль ЮНЕСКО, в якому ми, як товариство, беремо участь. Торік у нашому кіоску все було українське — вишиванки, картини художників, що спеціально приїхали з України, ми і програму свою окрему робили — «День України». А поруч — кіоск Росії, де стояло... кілька пляшок української горілки, кілька українських сувенірів, а з магнітофону лунало «Розпрягайте, хлопці, коні». Це хіба не підміна понять? Це оптично-акустичний прийом, який згодом дуже добре спрацьовує. Тому діалог України з діаспорою, який започаткувала директор МІОКу Ірина Ключковська, дуже важливий. Так, нам може не подобатися Президент, який прийшов в Україні до влади. Але ми будемо з ним співпрацювати, бо це наш Президент, а Україна — наша країна.
— Кожна дія, щоб була виражена назовні, повинна продискутуватися всередині, і тут, на конгресі, так і відбулося, — вважає виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ Василь Поточняк. — Тепер нам дуже важливо не виражатися одним документом — певним резюме чи відозвою, але щоб постійно впродовж року кожна з організацій українців за кордоном продовжувала ту думку, що тут почула, — через виступи, через дію, через організацію. Найбільших вражень у мене кілька. Перше — відкриття конгресу в Оперному театрі: театр був переповнений, і це дуже приємно було бачити, бо я розумів, що люди цікавляться цією темою. Треба подякувати й Львівській політехніці, яка зуміла прийняти всіх нас, розмістити по аудиторіях. Також на мене справив враження виступ одного з представників нашої діаспори в Америці, котрий подавав статистичні дані, дуже грамотно опрацьовані соціологічно, як розвивається українство, які слабкі сторони — в основному, під кутом української мови. І я переконався: якщо правильно зробити моніторинг, можна правильно визначити наші слабкі сторони й рухатися в цих напрямках.
— Львів і Сургут знаються вже двадцять років, — розповіла «Дню» керівник відділу культури міста Сургут (Росія) Ганна Литвин. —Знайомство започаткував гурт Остапа Стахіва, який привіз до нас пісні січових стрільців, і саме на цьому концерті в Сургуті вперше замайорів український прапор. До слова, після цього виступу ми й створили просвітницьке товариство «Українська родина», яке згодом перетворилося на національно-культурну автономію. Відтоді у нас побувало багато львівських виконавців. Зокрема, Руслана Лижичко — з програмою «Дикі танці». Кілька разів навідувалася ваша прекрасна вокальна формація «Піккардійська терція», також зі своїм гуртом скрипаль Олег Кульчицький, хай зараз киянка, але колишня львів’янка Оксана Білозір, людина-оркестр Мирон Блощичак. Загалом у Тюменській області проживають 600 тисяч українців. Ми святкуємо Пасху й Різдво, а в Сургуті на свято Різдва до нас приходить все місто — незалежно від національності. Ми передплачуємо українські видання, пов’язані з агенцією «Зелений пес», а його директори брати Дмитро та Віталій Капранови є нашими добрими друзями. Мали й власну газету та телепрограму, але зараз вони виходять без якоїсь періодичності — залежно від того, чи знайдемо спонсора, бо Україна такі проекти не фінансує. Щодо міжетнічних конфліктів... Ні, у нас такого немає. В Сургуті проживає 121 національність. Кожного року в нас проводиться фестиваль національних культур «Суцвіття», і кожна національність створює своє етнічне подвір’я. Я не пригадую жодного конфлікту на національній основі.
IV Львівський конгрес відбудеться 2012 року. Учасники дуже сподіваються, що до наступної зустрічі підняті питання будуть вирішені й говоритимуть вони вже розвиток української культури в світі, а не про її виживання.