«Про день отой страшний роздумуючи, не спи, душе моя, і твій світильник запали, олією підсилюючи світло, бо не знаєш, коли прийде до тебе голос, що промовить: “Ось жених!” Гляди тоді, душе моя, не задрімай, щоб поза дверми ти не зосталась, і не стукала як п’ять дів, але пильно чекай, щоб із добірною олією зустрінути Христа, який дасть тобі божественну світлицю своєї слави» [1], - нагадує нам тропар Щоденної Північної.

«Про день отой страшний роздумуючи», нині живемо всі. Свідомо чи несвідомо, добровільно чи мимовільно. Проте не завжди так, як закликає до цього Христос, а радше, як, нагнітаючи і без того вкрай напружену ситуацію, провокують наші медіа. Так, цей допуст «для чоловіка під сонцем» (Проп 8,15) відбувається неспроста, не як якась випадковість. Можливо, аби той, зупинився посеред своєї «марноти і гонитви за вітром» (Проп 2,26) і згадав про Того, Хто над сонцем. Та й про те, що станеться, коли «померкне сонце й світло» (Проп 12,2).

Вищезгаданий тропар Північної – богослужіння добового кола, яке сьогодні входить до келійного правила монахів, однак недооцінене в парафіяльній практиці [2], - відсилає нас до євангельської притчі Ісуса Христа про десятьох дів (Мт 25,1-13). І в цьому є своя логіка та глибока єдність Святого Письма й Літургійної Традиції. «Між рядками Північної ми прочитуємо наскрізну тему смерті і водночас очікування життя вічного» [3]. Як і між рядками притчі.

Притча про десятьох дів не має аналогів у інших євангелистів і поміщена в Євангелії від Матея в контексті останньої Ісусової подорожі до Єрусалиму, де на Нього чекають Страсті. Тож цією великою бесідою (Мт 24-25) – есхатологічною - останньою з п’яти, наведених Матеєм, Він готує учнів до часу, «коли в них візьмуть жениха» (Мр 2,20). Притча про десятьох дів є її частиною, яка дає дуже цінну вказівку всім нам, які ще є в дорозі до Небесного Царства: «Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години» (Мт 25,13). А для наочності подає промовисту історію в стилі весільних традицій давніх юдеїв, де кожна деталь має своє значення.

Над цими деталями протягом наступних віків неодноразово роздумували Літургійна і Святоотцівська Традиції. Перша поміщає притчу про десятьох дів у богослужіння добового кола, яке служать «у час, коли видається, що темрява має повну владу над світом» [4]. Бо ж і в самій притчі головна драма розгортається опівночі, коли до десятьох дів, які чекали на молодого, «крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч!» (Мт 25,6). Друга, зокрема в особі св. Августина, намагається пояснити: «Чому ж опівночі? Тому, що в цей час не надіються, в цей час не вірять: ніч – це час незнання… Що означає опівночі? Означає, що прийде, коли ти не будеш знати» [5].

Інший тропар Північної звучить: «Ось Жених приходить опівночі, і блажен раб, якого він знайде невсипущим; недостойний же той, що його застане лінивим. Гляди, отже, душе моя, снові не піддавайся, щоб не віддано тебе смерті, ані поза царством не зачинено, але схаменись і заклич: Свят, свят, свят єси, Боже! Богородиці ради помилуй нас» [6]. Поєднуючи зміст притчі про десятьох дів зі ще однією притчею з есхатологічної бесіди Ісуса – про таланти (Мт 25,14-30), цей піснеспів виразно нагадує нам, що готовими треба бути постійно. Як ті п’ять мудрих дів, що, вийшовши назустріч молодому, мали не тільки світичі, а й запас оливи до них. Вони й увійшли з ним до весільного покою тоді, як п’ять інших – нерозумних, тих, які не запаслися оливою, залишились назовні, посеред ночі. Схожа участь спіткала і лукавого слугу й лінивого (Мт 25,26), який замість того, щоб вміло орудувати ними, «викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого» (Мт 25,18).

Господь намагається застерегти Своїх послідовників від такої пасивної позиції. «Мудрі діви, - коментує св. Іларій Піктавійський, - ті, які, не втрачаючи часу, були готові до приходу Господа. Нерозумні діви були ліниві і неуважні. Вони турбувалися тільки про минущі справи, не пам’ятаючи, що Бог казав, і не уповали на надію Воскресіння» [7]. І, здавалося б, відрізнялися мало чим – запасом оливи.

І одні, і другі були дівами. І одні, і другі мали світильники. «Недостатньо того, що вони діви: у них ще є світильники. Діви вони через стриманість від недопустимих чуттєвих пристрастей. Світильники у них – для діл добрих. Про такі добрі діла Господь каже: “Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт 5,16)» [8]. «І всі вийшли назустріч молодому – це означає, що всі мали намір догодити Богові і духовно поєднатися з Молодим» [9]. Але забракло оливи, й усі інші переваги виявилися марними.

«Соромлюся я і червонію, і плачу, - каже св. Йоан Золотоустий, - коли почую про діву нерозумну; червонію, коли чую, що вони названі так після такої великої доброчесності, після подвигів дівоцтва, після того, як вони злетіли тілом на небо і змагалися з небесними силами, - перенесли жар і подолали полум’я пристрастей» [10]. Так що ж означає ця олива – настільки важливий атрибут нашого очікування, без якого ми не зможемо розділити з Христом Його Царство, коли Він прийде удруге?

Отці Церкви в тому питанні є доволі однозгідними. Св. Йоан Золотоустий вважає: «Дівоцтво є вогонь, а милостиня – єлей. Тому, як вогонь гасне, якщо не буде для нього підливатися єлей, так гасне і дівоцтво, коли не має милостині» [11]. Св. Августин проникає трохи глибше. На його думку, нерозумні діви і стримані від усякої нечистоти були, і добрі діла робили, однак «щось велике означає олія, надто велике. Чи не здається тобі, що це любов?» [12]. Адже робити добрі діла можна із зовсім іншою метою. Не задля Бога і любові до Нього та до ближнього, а задля похвали, наприклад. «Світильники мудрих дів горіли внутрішньою оливою, спокійною совістю, внутрішньою славою, сокровенною любов’ю. А світильники нерозумних дів теж горіли. Але як? Вони горіли, бо не мали нестачі в людських похвалах» [13].

Смерть розставляє усе на свої місця. Бо ж сказано в притчі: «Через те, що молодий був забарився, всі задрімали й поснули» (Мт 25,5). Св. Кирило Олександрійський пояснює, що в цьому місці Ісус зі сном порівнює і називає дрімотою смерть тіла [14]. «Поправка світильників, - доповнює св. Іларій Піктавійський, - це повернення душ у свої тіла, а їх світло – усвідомлення доброго діла, яке міститься в посудинах наших тіл» [15].

«Нерозумна діва чи мудра – усіх чекає сон смерті» [16]. Але зовсім інша річ, наскільки готовою вона до нього є. Наскільки усвідомлює його необхідність, цього, ні, не закінчення, а важливого моменту життя, після якого в залежності від стану її самої, її світильника та запасів оливи, настане або вічна радість, або «плач і скрегіт зубів» (Мт 25,30). Усвідомлюючи це, кожен християнин може переосмислити своє ставлення до цього моменту, подібно до чисельних страстотерпців в усі періоди історії Церкви, які «вірою показалися завжди ясними світилами, бо, поклавши всю мученицьку надію на Бога, духовною оливою Святого Духа запалили душевні світильники» [17].

[1] Часослов, Північна Щоденна // Молитвослов. Часослов – Октоїх – Тріодь – Мінея, Рим – Торонто: Видавництво ОО. Василіян 1990, 50.

[2] Н. Поліщук, о. М. Паляк, «Північна: наслідування нічних молитов Ісуса».

[3] Н. Поліщук, о. М. Паляк, «Північна: наслідування нічних молитов Ісуса».

[4] Н. Поліщук, о. М. Паляк, «Північна: наслідування нічних молитов Ісуса».

[5] Августин Иппонский, «Проповеди» // Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов I-VIII веков. Новый Завет. Том 1б: Евангелие от Матфея 14-28 / ред. М. Симонэтти, Тверь: Герменевтика 2007, 270.

[6] Часослов, Північна Щоденна, 50.

[7] Иларий Пиктавийский, «Комментарий на Евангелие от Матфея» // Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов I-VIII веков. Новый Завет. Том 1б: Евангелие от Матфея 14-28 / ред. М. Симонэтти, Тверь: Герменевтика 2007, 267-268.

[8] Августин Иппонский, «Проповеди», 269.

[9] Кирилл Александрийский, «Комментарии на Евангелие от Матфея» // Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов I-VIII веков. Новый Завет. Том 1б: Евангелие от Матфея 14-28 / ред. М. Симонэтти, Тверь: Герменевтика 2007, 274.

[10] Св. Йоан Золотоустий, Зібрання повчань. Книга 1, Жовква: Місіонер 2015, 123.

[11] Св. Йоан Золотоустий, Зібрання повчань. Книга 1.

[12] Августин Иппонский, «Проповеди», 268.

[13] Августин Иппонский, «Проповеди», 271.

[14] Кирилл Александрийский, «Комментарии на Евангелие от Матфея», 273-274.

[15] Иларий Пиктавийский, «Комментарий на Евангелие от Матфея», 271.

[16] Августин Иппонский, «Проповеди», 270.

[17] Октоїх, глас 8, субота, Утреня, Перший Сідальний // Молитвослов. Часослов – Октоїх – Тріодь – Мінея, Рим – Торонто: Видавництво ОО. Василіян 1990, 351.