Про імперську сутність концепту “Святої Русі” і “русского міра” розповіли на семінарі в УКУ
Під час семінару із основною доповіддю виступив Анатолій Бабинський, доктор філософії з богослов’я, викладач Інституту історії Церкви УКУ. Пресслужба УКУ подає декілька тез із його промови:
- Чому «Свята Русь»? росія — це своєрідна матрьошка. Скільки би ви ляльок не знімали, в кінці все одно впретеся у російський імперіалізм. На моє переконання, «русский мір» – це ще одна матрьошка. Вона багатолика. Але останньою її лялечкою є «свята Русь».
- Ще на початку 1990-х років патріарх Московський Алексій ІІ сказав, що в ідеї «святої Русі» міститься рецепт особливого шляху Росії, фундамент її унікальності, а тому ця ідеологема повинна була б відігравати провідну роль у формуванні ідентичності пострадянської Росії.
- На противагу «русскому міру», ідея «святої Русі» має значно потужніший мобілізаційний потенціал. Концепт «Святої Русі» має набагато глибшу історію та вкоріненість у колективній свідомості росіян і громадян інших країн, які межують із Росією, а тому здатна ефективніше збуджувати суспільні емоції та уяву. Саме тому патріарх Кирил імплементував цей концепт в ідеологію “русского мира”, яка без нього була надто невиразною.
- Це допомогло росіянам синтезувати нову історичну пам’ять, яка поєднувала в собі дореволюційний і радянський імперські наративи, а також надавала їм відчуття особливої місії Росії у світі, який вона, на їх думку, покликана змінювати. Навіть, якщо для цього необхідно буде застосовувати зброю. І якщо в часи СРСР вторгнення в інші країни виправдовувалося «єдністю інтересів робочого класу», то тепер воно обґрунтовується необхідністю боротьби за «єдність народу, який вийшов із Дніпровської купелі».
З коментарями на доповідь д-ра Анатолія Бабинського виступили о. Юрій Аввакумов, професор історичного богослов’я Університету Нотр-Дам, США та Мирослав Маринович, релігієзнавець, проректор УКУ.
о. Юрій Аввакумов наголосив на важливості деколонізаційних підходів у дослідженні регіону Східної Європи: «Ми мусимо говорити про деколонізацію східнохристиянських досліджень. Тому що вони сформувались на Заході під впливом російського наративу. Сьогодні ці дослідження потребують радикального перегляду. Поняття “Святої Русі” абсолютно підпадає під цей розгляд. Воно є колонізаційним, оскільки передбачає слоган: “Росія, Україна, Білорусь – єдина Свята Русь”. Нам варто забути про метафізику і викривати справжній сенс цього концепту з огляду ка його функціональне призначення».
Мирослав Маринович розглянув ідею «Святої Русі» в контексті сучасної війни, яку веде Росія проти України: «Кожен, хто читає аргументи патріарха Кіріла для пояснення війни, ставить собі питання: “Хіба вони не бачать ті злочини? Як можна бути настільки засліпленими”. Але маємо розуміти, що це така тривала російська традиція. Варто зважати на цю особливість сприйняття росіянами світу — демонстративної задивленості вгору, в небесне, і небажання помічати мерзоти під ногами».
Мирослав Маринович також поставив питання, чи можливе покаяння російського суспільства за скоєні злочини після перемоги України: «Ми разом із Заходом мислимо раціонально. І вихід з цієї війни ми бачимо за моделлю Німеччини 1945-го року і очікуємо, що рано чи пізно російський народ таки побачить всю гидоту своїх злочинів і пройде через покаяння. Однак, якщо взяли до уваги особливості мислення більшості росіян, то тоді надії майже немає. Бо їхні злочини завжди будуть в їхніх очах вимушеною або необхідною платою за спробу досягти якийсь ідеал, який, мовляв, і є освячений Богом».
