Нещодавній новинний телесюжет про фінансові зловживання та інші скандальні дії Володимира Мунтяна насправді відкрив «секрет Полішинеля», став «очікуваною несподіванкою». Для християнської спільноти важливо не обмежитися обговоренням сенсаційних подробиць огидних вчинків лжеапостола, а поставити питання чому такі казуси загалом можливі у церковному середовищі? Адже подібні трагічні події трапляються не вперше. Зауважимо, що будь-яка форма міжособистісних, соціальних відносин у спотвореному гріхом світі неминуче зазнає впливу найгірших рис нашої природи – прагнення необмеженої влади (над думками, життям, особистим простором, сексуальністю інших), жадібності, схильності до безконтрольного насильства, самоутвердження за рахунок приниження своїх послідовників.

Релігійна сфера у цьому сенсі є найбільш небезпечною, адже тільки у ній можна замаскувати свої користолюбні і хтиві мотиви під благочестивою риторикою щирої турботи про спасіння душ, Боже благословення і духовне процвітання ввіреної пастви. Крім цього, тільки релігійний контекст відкриває для досвідченого шахрая можливості апелювати до найглибших екзистенційних жахів незрілої віруючої людини – моторошного страху втратити спасіння і вічне життя, накликати на себе Божий гнів, опинитися «поза воротами», бути виключеним із «малої черідки». Натискання на такі екзистенційно-психологічні тригери, вміле їх використання дозволяє ошуканцеві досягнути стану повного контролю над свідомістю людей, за якого навіть найбільш потворні дії «Божих помазаників» стають прийнятними і дозволеними.

Біблія не замовчує страшної небезпеки, яку криють у собі соціальні форми релігійності, вона відверто їх окреслює і рішуче застерігає про небезпеку. Згадати хоча би синів первосвященика Ілія, які стали «рольовою моделлю» усіх наступних релігійних шахраїв. Вони «злягалися з жінками, які відбувають службу при вході скинії заповіту», були користолюбними, пихатими і «не знали Господа» (1 Сам. 2). Невідомий пророк застеріг Ілія про неминучість майбутнього Божого суду над його синами, які зрештою загинули під час битви з филистимлянами. Можемо простежити ще десятки подібних промов біблійних пророків, які безжально викривали корумпованість, захланність та аморальність релігійних провідників Ізраїлю, що заради збереження влади і примноження статків безупинно вдавалися до релігійного лицемірства.

Трагедія жертв Мунтяна сотні разів повторювалася у всіх християнських традиціях. Її небезпека закорінена в самому досвіді соціальності та релігійності пошкодженої гріхом людини. Чи можна з цим боротися? Так.
Що для цього потрібно? 


• Максимальна відкритість релігійних спільнот перед суспільством, потужні та дієві механізми внутрішнього самоконтролю і самоочищення;

• Безупинна робота над формуванням християнина як вільної, зрілої, свідомої, критично мислячої особистості, котра добре знає основи християнської віри і практики, а тому важче піддається на маніпулювання;

• Плекання богословської освіти, що не просто ретранслює традиційні постулати, але іноді говорить з церквою, та все ж і «проти церкви» - тобто сміливо висвітлює і критично вивчає небезпечні тенденції церковного життя;

• Розвиток християнської публіцистики, незалежних медіа, які не боятимуться оприлюднювати подібні факти. Страх перед публічним розголосом здатний зупинити навіть найбільш зухвалих псевдо-апостолів.
• Культивування у церковному середовищі поваги до людської особистості, відмінності Іншого як знаку, що вказує на Божественного Іншого, що прийшов відновити Божий образ в нас;
• І, найістотніше, глибоке усвідомлення небезпек, які криються у самій природі релігійної соціальності, пам’ятання про трагічний досвід не тільки таких відвертих лже-пастирів як Мунтян, а й постатей на кшталт менонітського теолога Дж. Йодера, католицького філософа і соціального діяча Жана Ваньє, баптистського пастора і борця із расизмом Мартина Лютера Кінга і багатьох інших.

Тільки невпинний самоаналіз у пророчому світлі Біблії та відкритість перед християнською спільнотою і суспільством здатні зменшити ризик загроз, хоча й не усунути їх цілком.

Зрештою, останнє, але не найменш важливе. Вже лунає чимало голосів про провину прибічників Мунтяна, котрі простодушно довіряли йому. У подібному тоні ведеться розмова і про жертв сексуального насильства – мовляв жінки не там були і не так одягалися. Це жахлива етична помилка – перекладати відповідальність із злочинця на покривдженого, з хижака на жертву. Жоден зовнішній вигляд чи минуле людини не може виправдати насильства над нею. За цих обставин, наш обов’язок не просторікувати про довірливість чи нескромність одягу адептів Мунтяна, а робити висновки, і молитовно та зі співчуттям стояти з ними і за них перед Господом. Саме за подібних обставин Ісус казав: Хто з Вас без гріха, хай перший кине камінь.