Останнім аргументам в багатьох віросповідних суперечках стає апеляція до свого власного “живого релігійного досвіду”. Містичні переживання стають аргументом на користь власної трактовки віровчення, благодатності тієї чи іншої церковної юрисдикції, чи навіть існування Бога взагалі. Яскраві суб'єктивні відчуття без жодної рефлексії чи супервізії пов'язується з певними ідеями, які таким чином вдало захищаються від будь-якої раціональної критики.

Проблема апеляції до власного релігійного досвіду полягає в тому, що межу між
справді трансцендентним досвідом та психічними розладами, особливо шизофренією, важко визначити навіть психіатрам. Тож чим яскравіші переживання та чим глибша зацикленість на релігійних ідеях, тим обережніше слід відноситись до такого досвіду. Те, що на перший погляд здається одкровенням та благодаттю від Бога, з не меншою вірогіднюстю може бути підступами диявола та духовною прелестю, або самонавіюванням, дією психоактивних речовин чи психічним розладом.

В цьому нарисі я спробую дати раціональну оцінку такого досвіду, до якого апелює один з найяскравіших священиків УПЦ, афільованої з МП – архимандрит Феогност Пушков.

Живий досвід, про який кричить о. Феогност - це досвід безбатьківщини.
Криком кричить, а відрефлексувати не може.

Усі його слова про Голгофу не метафори, а хворобливий релігійний досвід, який для Феогноста цілком реальний – страшним синівським криком він волає до Отця, навіщо той їх із мамкою залишив...

Екзальтована мати вважала народження пізньої дитини дивом.
Сепарації з матір'ю не відбулося, навіть коли син став ченцем - не випадково в його останніх записах лунає погане “ми”, коли він описує себе з мамою як пару, яку Бог-Отець залишив ("Господи! За що і навіщо нам це все? Ми у своєму житті нікому не зробили зла... Ти ж бачиш наш біль? Де ж Ти, вічно мовчазний Глядач?").

Про чудесне народження Сина, чудесне хрещення і постриження Сина, а тепер і страждання Матері від того, що Син на Хресті, Феогност написав нещодавно цілий запис-Євангеліє.

Так, під час вагітності його свята мати відчула дотик і почула голос: «Не бійся! У тебе буде син! Назви його Тимофієм».
Через роки той самий голос сказав матері Феогноста: «Ех ти, маловірна! Вставай, твій син зараз охрестився!»...

Чим святішою і мудрішою Феогностові здається його Мати, тим бруднішими і тупішими здаються інші жінки – ”блудниці” та “дітовбивці”, лайкою на яких моздоцький кандидат богослов'я так прославився в рунеті.

Номінальний отець-Йосип у цьому Євангелії взагалі зайвий (свята жінка з ним розлучилася, і він помер), адже справжній Отець Феогноста на небі...

Бородатий хлопчик кричить Отцю, і ніяк не може докричатися.
Бо Отця немає.