Проповідь Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія І під час Божественної Літургії на Володимирській гірці в Києві

27 липня 2008 р.

Ваші Блаженства, дорогі Брати і Предстоятелі Помісних Церков,
Ваша Величносте, Президенте України,
Високопреосвященні Брати,
Преподобні священики і диякони,
Благословенні сини і доньки Церкви,
Дорогі діти України!

На голос архангельських сурм, що лунають з небес і за молитвам Святого Рівноапостольного князя Володимира зібрались ми ось тут в затінку його статуї, Преосвященні Предстоятелі Помісних Церков, святий хор єрархів, представники держави, політичні, духовні та інтелектуальні лідери Богом береженої України, шановні гості зі всіх куточків землі, побожний український народ і ми, представники Константинопольської Церкви, щоб святкувати разом, в дусі і правді, тисяча двадцятилітній ювілей Хрещення Київської Русі в 988 році.

1020 років назад Константинополь, Царгород, відправив Митрополита Михаїла з великою кількістю ромейських, тобто візантійських місіонерів, щоб вести цей великий народ до Христа через святе Хрещення і святе Віровчення. Після хрещення Великого князя Володимира в Херсонесі і його одруження із візантійською царівною Анною Багрянородною, відбулось загальне хрещення правдолюбного українського народу, яке супроводжувалось чудесним знаменням, в річці Почайні, яка ось тут поруч протікає. Таким чином Почайна стала новим Йорданом Півночі, потоком благодаті переродження. Сьогодні та сама Константинопольська Церква, яка тоді принесла сюди світло віри, послала сюди Вселенського Патріарха разом з іншими побожними співслужителями цього святкування для сповнення обов’язку жертви похвали, приношення і подяки нашому Богові Спасителю, а також, щоб принести у своїй особі дітям Української Церкви любов, опіку, материнське благословення Церкви, її щире вітання. Від імені поважної нашої Матері, Святішої Великої Церкви Христової у Константинополі, ми вітаємо кожного з вас, найдорожчі браття і сестри та діти в Ісусі Христі, звертаючись до всіх вас “Радуйтесь!” “Мир братам і любов із вірою від Бога Отця й Господа Ісуса Христа!” (До Ефесян 6;23).

Зібравшись тут, на цьому історичному місці, за благовоління Святого Духа, ми можемо об’єднати наші душі, серця та уста в одне спільне і щире славослов’я Святішого Божого імені за всі чудесні та спасительні події, що мали місце тоді, і принести Йому, бо це наш обов’язок, божественну Євхаристію. Ми сповідуємо благовоління з вдячністю і голосно згадуємо добру справу, яку зробив Господь для цієї великої нації, підкреслюючи разом з Нестором Літописцем, ченцем Київської Лаври, що зберіг для нас опис всенародного хрещення, цей святий день просвітлення киян, коли “велика радість огорнула небеса і землю за ці незчисленні душі, які отримали спасіння”. Слава Богу! Слава Отцю і Сину, і Святому Духу на віки вічні!

Це загальне хрещення у 988 році, мої дорогі, стало результатом довгих та клопітких зусиль Вселенської Патріархії, яка проводила євангелізацію Київської держави. Близько ста тридцяти років раніше (860), з такої самої ініціативи Вселенського Патріарха, Святого Фотія Великого було катехизовано та охрещено багато купців з Київської Русі в Церкві Святого Мамми, в передмісті Константинополя. Пізніше, він направив місіонерів на чолі з Архиєпископом, які розпочали катехизацію та хрещення. У своєму листі до інших Патріархів Сходу Фотій радісно писав: “І в них запалала така жадоба віри і ревність, що вони прийняли Єпископа і з великою ретельністю виконують християнські обряди” (PG 102, 736–737). Та з багатьох причин ці зусилля не принесли великих плодів. Але ця місія залишилась у пам’яті і киян, і візантійців. Коли княгиня Ольга приїхала до Царгороду, вона прийняла Святу Тайну Хрещення, і двері для євангелізації Київської Русі та сусідніх руських князівств були знову відчинені. Отже, ми дійшли до 988 року Божого, коли внук княгині Ольги прийняв хрещення у Херсонесі, а разом з ним хрестились і ті люди, що прагнули Світла і спасіння. Ця велика подія була підготовлена і підтримана Константинопольською Церквою так, щоб численні місіонери на чолі з Митрополитом Михаїлом мали всі необхідні засоби, як матеріальні, так і духовні, аби світло Євангелія якомога швидше поширювалось, не тільки в межах Великого князівства Київського, але і в інших землях від Чорного до Балтійського моря. З Божої волі та Божого благословення плоди цього всенародного хрещення були щедрими в суспільній і духовній сферах та особистому житті охрещених, оскільки через хрещення вони прилучились не тільки до Православного священного досвіду і духовного життя, але також і до всієї Візантійської будівлі, яка склала максимально гармонійний синтез між християнською духовністю і величною культурною спадщиною, далекою від всякої дискримінації чи то етнічної, расової чи мовної.

Київська Митрополія була відразу утворена Константинопольською Церквою-Матір’ю, а через якийсь час був споруджений і прекрасний собор Святої Софії Київської, що його назвали так само, як і найбільшу святиню Вселенського Православ’я – собор у Царгороді. Софія Київська стала адміністративним центром та осередком зусиль переродження у Христі для всіх слов’ян Руської землі. Перший Митрополит, що був з вашого народу, Іларіон мав рацію, коли в 1051 році сказав: “Тоді почав морок ідольський від нас одходити, і слово євангельське землю нашу осіяло. Капища рушилися, і церкви ставилися, ідоли крушилися, ікони святих з’являлися, біси розбігалися, хрест городи освячував. Пастухи словесних овець Христових, єпископи, стали перед святим вівтарем, жертву безкровну возносячи. Священики і диякони і всі клирошани прикрасили і пишнотою наповнили святі церкви. Апостольська труба і євангельський грім над всіми городами пролунали. Мужі і жони, і малі і великі наповнили святі церкви”. Справді, дорогі браття і діти, це змінила Господня правиця!

Щедрі плоди цього загального хрещення були результатом не тільки безкорисної праці візантійських місіонерів, їх важкої та багатогранної місії тут чи опіки Матері Церкви, щоб ця місія мала успіх, але й підтримки князівської влади, яка всіма силами сприяли утвердженню плодів Хрещення на благотворний зв’язок з іншими народами та націями. Отож, через наполегливу співпрацю державних та духовних провідників прагнення віри та бажання охреститися стало все більше виявлятися в новому духовному житті у Христі, що постійно живиться життєдайними Тілом та Кров’ю нашого Бога. Це – Євхаристія, яка запевнює і скріплює єдність всіх членів Церкви нашого Господа і Бога Ісуса Христа.

Хрещення, через яке ми стаємо учасниками Христових страждань і Воскресіння, “одної крові і одного тіла” з Ним, згідно зі Святим Павлом, є головним чином Таїнством єдності в тілі Церкви, і це підтверджується загальною участю в єдиній Божественній Літургії, в єдиній Чаші Життя. Великий прихильник візантійської місії, Вселенський Патріарх Святий Миколай Містик, (901–907 і 912–925) говорить про цю об’єднуючу силу Святого Хрещення, коли звертається до болгарського царя Симеона, щоб запобігти кривавому конфлікту між християнами: через хрещення “ми єдине тіло у вірі, і ми маємо єдиного Главу Христа, і ми є членами одні одних, і тому не можуть одні члени повставати на інших” (PG, 111, 77).

Тому єдність у Христі як для місцевих жителів, так і для всього церковного тіла Ойкумени (?cumene) не допускає розділення чи конфліктів, тому що, як говорить Апостол Павло: “ми всі одним Духом охрещені в тіло одне… І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться. І ви тіло Христове, а зосібна ви члени!” (I до Коринтян. 12:13, 26–27). Будь-яке розділення церковного тіла ображає його Божественного Главу і розтрачує дари Святого Духа, Який не діє в тих, то спричинює розділення і хто байдужий до Нього. Тому Вселенський Патріарх і нагадував цареві болгар про непорушність духовної спорідненості, яка об’єднує всіх християн: “Бог, який полюбив світ і повернув до Себе Його власне творіння через Хрест і смерть Свого Сина, дозволив нам бути просвіченими світлом Його знання, розбивши таким чином стіну ворожості, і запросив нас на торжество Його слави, приєднуючись до ромеїв у любові й вірі; ворожнечу замиривши, брязкіт зброї припинивши, і розділення закінчивши любов’ю і єдністю та підтримкою одне одного” (PG 111, 61-64).

У цьому сенсі сьогоднішнє величне святкування 1020-ліття хрещення Київської Русі, яке досягло своєї вершини у Літургії, є, з одного боку, пригадуванням (anamnesis) незчисленних Божих дарів великій українській нації, які стали результатом хрещення, а з іншого, як вимушене запрошення (prosklesis), до якомога швидшого подолання поділу церковного тіла, який був наслідком складності нашого часу, є підтвердженням нашого спільного хрещення через зібрання всіх в одному місці “в єдиному смиренні”, як говорить Святий Ігнатій Богоносець (????? 2, ?? 28), через одностайне наближення і участь у спільному зібранні біля життєдайного Євхаристійного вівтаря Божого. Константинопольська Церква-Мати страждає разом з найдорожчою донькою – Українською Церквою через небезпечні розділення її церковного тіла і переживає так, ніби це було її тіло. Сподівається на швидке і повне досягнення любої Богові єдності. В той же час вона звертається до всіх учасників тривалого церковного протистояння вважати своїм власним обов’язком в – ім’я Господа Бога! – діяти щиро, роблячи все можливе для досягнення миру і єдності, щоб зло не загартувалося часом, не погіршились очевидні наслідки духовної і соціальної згоди українського народу.

Ми, Патріархи і Предстоятелі Помісних Церков, і через нас вся Православна Церква, зібрані сьогодні навколо Вівтаря Господнього, розділяємо радість 1020-літнього ювілею Хрещення побожного українського народу, яке відкрило дорогу для євангелізації всіх слов’янських князівств Східної Європи. Наша радість є великою, оскільки це велике Таїнство з нами розділяє та святкує Його Блаженство Патріарх Московський і всієї Русі, наш улюблений брат і співслужитель Алексій II. З одного боку, його присутність підкреслює благу силу, яку хрещення має для всіх нас, а з іншого, його власний досвід важких часів виражає жертвенну боротьбу, яка необхідна для постійного підтвердження Божественних Дарів, які випливають із хрещення на всіх вірних. Його боротьба в обороні Божественних Дарів хрещення під час вкрай ворожих та недоброзичливих обставин атеїзму є всім відома та записана у пам’яті всіх російських мучеників. Його боротьба задля нашого святого братерства є свідоцтвом і гордістю для всіх нас. У його поважній особі як брата-співслужителя ми вшановуємо всю Святу Церкву Росії, тому що від цього пам’ятного співслужіння велика радість огортає небеса і землю на славу Триєдиного Бога і Його Святої Церкви. Матірна Церква знає і визнає це все, і тому вона засвідчила це в знак пошани до нашого любого брата і співслужителя Патріарха Алексія.

Сказавши це з глибини нашого серця, ми щиро благословляємо Україну, землю Святих, її поважне керівництво, її Христолюбивих людей, висловлюючи від їх імені прохання та прохання про заступництво у Богородиці, Святих Рівноапостольних Володимира і Ольги та всіх Святих. “А на кінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, і Бог любови та миру буде з вами!” (II до Коринтян 13;11).