Чи відомо вам, що одним з найбільш вразливих суспільних статусів є статус священнослужителя. Духівники у своїй щоденній пастирській діяльності ризикують зіштовхнутись з цілком реальною та складною психологічною проблемою — емоційним вигоранням. Це клінічна недуга, яку в 1974 році ідентифікував американський психіатр Герберт Фрейденбергер.
Священники не працюють, вони служать. Проте це служіння, окрім певної особистісної мотивації духівників, має свої виклики. Служити потрібно кожного дня. І не з 9 ранку до 6 вечора, а тоді, коли люди потребують підтримки, поради та допомоги духівника. Відповідно постійна втома, яка накопичується з дня у день, неможливість повноцінного морального та фізичного відпочинку й призводить до емоційного виснаження — вигорання.
Показник вигорання серед священнослужителів збільшився у період пандемії. У людей з'являються нові виклики та проблеми, які вони прагнуть розділити зі своїм духівником. А той в свою чергу, часто нехтує власними емоційними проблемами, які вирішувати немає ні часу, ні сил.
Священники іноді особисто приймають відповідальність за емоційний та психологічний стан окремих осіб, або спільноти, через те, що несуть у своїй особі лідерську місію. Відтак щоденні обов'язки духовенства абсолютно різноманітні і їх можна розділити на шість груп: (1) проповідник, (2) виконавець ритуалів та обрядів, (3) пастор, (4) вчитель, (5) організатор та (6) адміністратор (Blizzard 1956; Milstein).
Священники – це пересічні люди. І як звичайні люди, вони теж схильні до різних проблем. Вони теж потребують сну, їжі, і їх психіка працює так само як і у звичайних людей. Не можна сказати, що священники – це люди з іншої планети. Хоча від них дуже часто багато вимагають. Вимагають емоційної підтримки, емоційної турботи, хочуть бачити у священнику ідеал, а священникові непросто відповісти на ці прохання людей. Через це у нього бувають спади, і, швидше за все, священник схильний до такого явища, як емоційне вигорання. Священники часто описують цей стан як «випалена пустка всередині».
Проблема полягає в тому, що серйозного дослідження в Україні про те, наскільки священники схильні до емоційного вигорання, ніхто не проводив. З досліджень Соціальної академії, проведених в рамках розробки душпастирських стратегій єпархій УГКЦ, ми побачили, що зараз багато священників відчувають невдоволення, а скарги — це перший ступінь втоми та вигорання. Інші несуть своє служіння вже довгі роки та постійно перебувають у різнорідний праці: будування храмів, організація громади, праця з дітьми тощо. Тому серед них багато таких, які дуже задоволені, але стомлені. Тобто внутрішньо вони задоволені, але при цьому нерідко відчувають втому через велику кількість справ, які їм потрібно робити. І є ще невелика частина священнослужителів, які справді «вигоріли», у яких втома накопичувалася протягом тривалого часу (як це часом буває у духовному житті) і її зібралося стільки, що вона вже не зменшується. Минали роки, працездатність падала, енергія вичерпалася. Така перевтома може довести до депресії, до смутку.
Українська соціальна академія, як проект, який допомагає та надихає на втілення соціальних змін, створила практичний інструмент для вирішення цієї проблеми — програма “Психічне здоров'я для священників”.
Проект на сьогодні вже зреалізований та має своїх перших випускників. Перший модуль стартував 27 вересня та тривав до 2 жовтня. Тоді слухачами були священники Чернівецької єпархії. Після цього Соціальна Академія провела ще три таких навчальні семінари для інших єпархій та екзархатів УГКЦ.
Зокрема, відбулась ініціатива в форматі навчально-практичної школи у Центрі Св. Пантелеймона сестер Пресвятої Родини у м. Моршин. Навчання тривало протягом п'яти днів. Цього разу для участі в школі запросили священників Чернівецької, Стрийської, Кам’янець-Подільської єпархій та Луцького екзархату.
Мета програми — надати її учасникам практичні інструменти, а також сучасні знання для покращення психічного здоров'я та емоційного благополуччя.
Програма також має на меті покращувати лідерські навички учасників. А це є щонайменше актуально, зважаючи, що священник та християнин має розвивати у собі цю важливу харизму — лідерство заради особистих, соціальних змін.
У розкладі школи були теоретичні і практичні блоки, у тестових та інших інтерактивних форматах. Важливо перш за все дати учасникам базові знання, як відчувати, приймати себе, та які техніки допомагають пропрацьовувати періоди емоційного занепаду.
Зі священниками говорили про те, як працює натхнення, мотивація, стрес і щастя не тільки на рівні біохімії мозку, а й системного підходу до природи людської поведінки. Тренери курсу ставили активний акцент саме на інструментах турботи про себе, як повертатись до себе, щоб і надалі бути корисним людям, які потребують допомоги.
Тематика навчань з понеділка до п'ятниці була побудована за принципом “усвідомлення проблеми — її прийняття — розпізнання всіх чинників, характеристик, компонентів — рішення (інструменти допомоги, підтримки)”.
Відтак, по вівторках говорили про:
По середах порушили основну проблематику:
По четвергах розглядали найтиповішу реакцію психіки на життєві труднощі:
Фінальний день едукації, п'ятниця, присвячений темі “Плекання цінностей та наука про щастя”.
У другій частині завершального дня душпастирі мали змогу більш індивідуально проконсультуватись стосовно своїх запитів. Для цього організатори запросили фахівців, у тому числі дві професійно кваліфіковані сестри — редемптористки та психотерапевти та спеціалістами з Факультету психічного здоров'я Українського католицького університету (УКУ).
Увечері проводились різноманітні медичні та фізіотерапевтичні процедури та медичні консультації для священників: лікувальна вода, соляна кімната, Спа процедури, сауна, гідромасаж, масаж, ароматерапія.
Програма для підтримки психічного здоров'я духовенства допомагає не тільки самим духівникам, які зіштовхнулись з емоційним вигоранням. Духівники, натомість, отримують інструменти, якими можуть ділитись зі своїми колегами, а також із соціумом, яких їх оточує. В Україні духівники часто виконують певні специфічні функції служіння. Вони їдуть капеланами на Схід, стають волонтерами у дитячих будинках та в лікарнях з людьми, хворими на ковід. Видається, що такі програми потрібно зробити обов'язковими для духівників на всіх рівнях.
Про користь школи розповідає викладачка програми, Олеся Криськів, яка є клінічним психологинею та психотерапевткою:
“Душпастирі говорили про те, що тема турботи про психічне здоров'я найперше корисна як для них особисто, оскільки робота з людьми потребує великого ресурсу та вміння піклуватись про себе, так і для професійної душпастирської второпності при порадницві вірних. Часто, важливо розрізняти межі компетентності душпастиря та психолога, вміти фахово порадити, не нашкодивши людині, а також перескерувати до іншого роду фахівців, якщо в цьому є необхідність”.
Ще одна викладачка, психологиня, кандидатка психологічних наук Анастасія Широка так прорезюмувала школу:
“Окрім обговорення теми стресу отці задали багато запитань — про виховання дітей, особливо з проблемною поведінкою, а також дітей, які зазнавали/-ють різних форм скривдження; роботу з узалежненими, ув'язненими, військовими; психічні розлади. Декілька разів на різних групах піднімалися теми втрати та самогубства. Мені здається, що це могли би бути добрі теми для поглибленого вивчення у майбутньому.”
Найважливіше те, як самі учасники сприйняли наповнення школи. Отець Тарас Хомюк з Кам'янець-Подільської єпархії прокоментував користь для себе:
“Почув про надійні рецепти, які вже застосовую у своєму житті. Що вразливо у психології, те, що професійний психолог завжди направляє твої думки, а не дає категоричної і правильної відповіді. При цьому методі ти сам розумієш, що поступово відкриваєш свою травму. Також ці навчання дали знання, які необхідні для мого душпастирювання”.
Ця програма, окрім навчального та навіть лікувального ефекту, є також індикатором проблем, якими духівники не завжди діляться. А у випадку, коли всі учасники — це служителі, то зважитись на таке ділення точно стає простіше.
Такі проблеми, як стрес, депресія, вигорання, травми, домашнє насильство та насильство посилюються через кризу, спричинену карантином, тому проект покликаний супроводжувати священників, монахів, монахинь та вірних на цьому етапі.
Також додамо, що згідно з опитування Української соціальної академії, 35,9% учасників зможуть використати отримані знання на практиці на всі 100%.
Публікацію розміщено на засадах реклами.