Психолог Шпиталю Шептицького назвала п’ять ознак інтернет-залежності
Про причини цього явища і певну самодіагностику на предмет «інтернетоголізму» у «Психологічній порадні» розповіла психолог Центру психічного здоров’я при Шпиталі Шептицького Ольга Кітура. Це – перша із циклу програм на цю тему.
Про це йдеться у повідомленні Департаменту інформації УГКЦ.
Інтернет як засіб інформації та комунікації – лише інструмент, який сам по собі не є ні добрим, ні поганим: усе залежить від того, як ним користуватися, з якою метою, і, звісно, від його контенту. Безумовних плюсів цієї комунікаційної мережі та її продуктів багато: доступ до будь-якої інформації у будь-який час, зближення людей, можливість заробітку та самопромоції тощо. Усе це перетворює інтернет на нагальну необхідність для сучасної людини. Але треба знати й про пастки, які уже стають очевидними – аж до того, що психологи говорять про залежність, зокрема, від соцмереж.
Про два «полюси» інтернету
«Явище інтернет-залежності – це спектр, де на одному полюсі – все-таки залежність, з усіма її ознаками, а на протилежному – почуття потоку, відчуття щастя і єднання зі світом, – каже психолог. – Посередині – людина, яка практично і з холодним розумом використовує інтернет як інструмент».
Отже, про полюс залежності: у цьому стані спостерігаються навіть медичні ознаки, спільні для всіх залежностей – як-от куріння, алкоголізму, залежності від азартних ігор тощо. І перша з цих ознак – постійна потреба в цьому предметі, його висока цінність. У випадку з інтернетом – це потреба постійно бути на зв’язку, аби перевірити новини, пошту чи месенджер, зайти у соцмережі, щось там запостити, прокоментувати, подивитися скільки «лайків»… Друга ознака – збільшення часу перебування в соцмережах, тобто «дози» інтернету.
«Третя ознака – наявність абстинентного синдрому. Це момент, коли людина з якихось причин не може бути на зв’язку, не може прийняти свою «дозу» – і її починає «ламати». Це дуже показовий момент: скільки годин чи діб ви можете не заходити в мережі чи месенджер – звичайно, якщо це не пов’язано з роботою, бо це трохи інше».
Ще одна ознака, яка повинна насторожити, – емоційність у ставленні до, у цьому випадку, можливості перебувати в інтернеті, тобто наскільки це цінне. А цінним це може бути настільки, що все інше втрачає вагу і значення: людина починає нехтувати своїми обов’язками – побутовими, робочими, сімейними, заради цього «зависання». І п’ята ознака – коли на ґрунті «інтернетоголізму» псуються стосунки і на проблему починає звертати увагу близьке оточення: людина ніби присутня фізично, але насправді відсутня, тому що вона там, у соцмережах. Якщо всі ці ознаки збігаються, можна говорити про залежність.
Другий полюс у стосунках з інтернетом – стан потоку і єднання з іншими, коли людина реалізує свій потенціал, свою творчість, свою працю. «У цьому разі важлива відповідь на питання – для чого мені інтернет? Якщо людина сконцентрована на тому, що вона робить, усвідомлює і розуміє, що соцмережі – лише інструмент для чогось іншого, що інтернет – не все її життя, це – не залежність. Так само, як розуміє, що й постійне перебування в цьому стані потоку і ейфорії не є сенсом життя, тому що це неможливо…»
