Інтерв’ю з директором і засновником видавництва «Ездра» Андрієм КРАВЧЕНКОМ
Насправді, усе починалося дуже просто, без особливих претензій на грандіозність чи навіть на таку-сяку величину. Молодий підприємець, а заодно й працівник новоствореної і ще, м’яко кажучи, не дуже розкрученої типографії, що одночасно виконував обов’язки вантажника й водія синього велосипеда, який щодня проїжджав з десяток кілометрів, мав лише великі мрії. Про них, звісно, ніхто, крім нього самого і його дружини, не здогадувався, але, тим не менше, ці мрії малу-помалу почали збуватися…
– У нас була ідея, а тоді я потроху почав збирати людей, які могли би це робити. До речі, задум народився в 1993-94 роках, і як тільки ми почали шукати способи його реалізації, на нас усі дивилися, як на розумово відсталих – казали, ніде в цілому регіоні не можна буде знайти відповідного обладнання і спеціалістів… Проте, мені таки вдалося відшукати чоловіка, який все своє життя пропрацював у типографії, за часів радянської влади сам склав велику друкарську машину в себе в хліві (бо ж тоді дуже жорстко контролювався «самвидав»!), а як тільки Союз розвалився, став приватним підприємцем. До речі, саме він і видав нашу першу книжку в 1995 році – додаток до пісенника «Пісня відродження» тиражем в одну тисячу».
Ту тисячу розібрали швидко, і вже наступні тиражі маленька друкарня друкувала самостійно. А вже за п’ять років типографія стала видавництвом і видала свою першу книжку в твердій палітурці – ту ж таки «Пісню відродження». До речі, саме цей пісенник до цього дня є бестселером «Ездри». І цьогоріч знову став призером за кількістю річних продаж, отримавши відзнаку Асоціації християнських видавців України під час Львівського книжкового Форуму.
– А чому обрали саме таку назву? Що вона означає взагалі й що означає особисто для вас?
– Ми назвали видавництво на честь одного біблійного персонажа, який мав чи не найбільший стосунок до книгосправи після Мойсея. Ездру так і називали – «книжником». Більше того, якщо говорити про аналогії, то саме він узяв Закон і почав читати його ізраїльтянам, які повернулися з полону – християни у дев’яностих саме «повернулися з полону» Радянського Союзу й потребували духовного підбадьорення, літератури, яка надихала би їх і давала би їжу для роздумів…
– «Ездра» вважається нішовим видавництвом. На випуску якої саме літератури ви спеціалізуєтеся? Що в ній особливого?
– Будь-яке видавництво – нішове, якщо не брати до уваги величезні компанії, які вже, по суті, не є видавництвами, оскільки перезамовляють іншим фірмам усе те, що входить до видавничого процесу, а самі лишень займаються продажем. Тому зараз прослідковується тенденція: видавництва злилися із книготорговельною мережею. Це, можливо, вигідніше з точки зору оподаткування… А, втім, наше видавництво таки є нішовим. Неможливо друкувати літературу для всіх. Вибравши «свою» лінію, легше виживати. Декілька років тому ми орієнтувалися на прихожан протестантських церков. Коли зустрілися з Рольфом Гарборгом – видавцем із Америки (видавництво «Самерсайд Пресс»), ми зрозуміли, що нам настав час розширяти цю нішу. Тобто, друкувати християнські книжки для широкої аудиторії, а не для окремої групи християн.
Християнська книжка може бути не лише додатком до церковної служби, але й існувати як окремий продукт
– Хто такий Рольф Гарборг і чому саме він так яскраво вплинув на визначення цільової аудиторії «Ездри»?
– У книговидавничому світі є така програма наставництва: людина, яка довгий час працювала в книговиданні й має бажання поділитися своїм багатим досвідом, може взяти собі «учня» – молоде видавництво із країн, що розвиваються. Спочатку Рольф приїхав до нас для знайомства – а тепер ми вже чотири роки співпрацюємо, намагаючись адаптувати описані ним принципи для українського ринку та застосовувати їх. До речі, про його власне життя й ті знання, які він здобув, працюючи книгоношею в Пуерто-Ріко в роки своєї юності, наше видавництво зараз готує книжку. Вона буде називатися «Человек с книгой».
– Звісно, для успішного розвитку необхідні нові знання й нестандартні підходи – і Ви не лише співпрацюєте зі своїм «наставником», але й часто подорожуєте за кордон, зустрічаєтеся з американськими, європейськими видавцями. Упевнена, що вони радо діляться своїм досвідом. Що для вас особливо запам’яталося із цих зустрічей? Які підходи хочете застосувати в своєму видавництві?
– Я чотири рази бував у США. Уперше, у 2007 році, – у Видавничому університеті ECPA (Evangelical Christian Publishers Association), Асоціації Євангельських Християнських Видавців, де проводилися тренінги й лекції. Наступного року відвідав Всесвітню виставку християнських видавництв у Орландо зі своєю старшою донькою. Ми привезли звідти стільки вражень, ідей і книжок, що вирішили розширяти компанію для поїздки, що відбулася згодом: приєдналися моя дружина, менеджер з продажів нашого видавництва, а також виконавчий директор Української асоціації християнських видавців Олена Цертій. У той раз нас жартома називали «українською мафією». (Сміється)
Четвертий раз я відвідав Америку цьогоріч – подія була для мене знаковою, оскільки там була призначена зустріч із президентом видавництва «Томас Нельсон» Майклом Хайятом. У той же час там проходив симпозіум, на який зібралися директори всіх видавництв-членів ECPA, там вибирався голова правління і вирішувалося багато інших важливих питань. Було цікаво спостерігати, як це роблять найкрутіші християнські видавці світу, на які критерії опираються.
Ще двічі бував у Нідерландах на конференції для християнських книговидавців і книготорговців Європи, причому одну подорож ми здійснили на машині, чим дуже шокували європейців і американців. А ось зараз я саме повернувся з поїздки до Англії, де також була конференція для християнських видавців.
Якщо видавництва немає в соцмережах, то його або взагалі не існує, або його дні вже полічені…
Звісно, з таких поїздок отримуєш багато. Я заради цих можливостей вивчив англійську! Але якось коротко описати всі ті скарби, які привозиш звідти – важко. У будь-якому випадку, кожну ідею, отриману там, треба адаптувати, пристосовувати до наших умов. У світі є давні видавництва з глибоким корінням і традиціями, наприклад, той самий «Томас Нельсон», заснований у 1798 році. У них багатий досвід, вони, перш за все, вижили, і це надихає думати, що християнська книжка може бути не лише додатком до церковної служби, але й існувати як окремий продукт! У західних видавництв цікаві підходи. Наприклад, у США приблизно 75 відсотків християнських книжок збуваються через світський ринок, хоча ще 25 років тому це здавалося неможливим.
Три роки тому в Америці я вперше почув про блоґи, твіттер, інші соціальні мережі. Усі про це говорили, розповідали, що саме таким чином можна популяризувати християнську літературу. А я тоді не міг навіть зрозуміти, що це. Пам’ятаю, як один із доповідачів перед виступом розказав історію: Зустрічаються два видавці, а один іншому каже: Слухайте, а що ми з вами обговорювати будемо, як вас навіть у твіттері немає?
Той спікер наголошував на тому, що якщо видавництва немає в соцмережах, то його або взагалі не існує, або його дні вже полічені…
Але для того, щоби я почав сам активно це використовувати, мав пройти ще якийсь час. Уже, правда, в останніх поїздках я навіть вів «пряму трансляцію з місця події». (Сміється)
Узагалі, надзвичайно важливо знати тенденції закордонних видавництв, тому що в Україні важко це прослідкувати. Усі цікаві підходи треба адаптувати й застосовувати, оскільки світ змінюється дуже швидко.
Одна із доленосних зустрічей трапилася зі мною в Амстердамі. Саме там я уперше зустрів Тоні Ентоні – людину, із якою ми потоваришувати, видали дві його книжки («Приборкання тигра», «Крик тигра») й започаткували цікаву співпрацю. Він неодноразово був в Україні з промоційними турами, а зараз ми запланували грудневий тур до США. Скоро також хочемо видати його наступну книжку.
– До речі, про знакових авторів. Я знаю, що книжки Тоні в Україні дуже популярні. Яка ще література найкраще продається? І в чому запорука її успіху?
– Якщо говорити про продажі «Приборкання», то тут його популярність виправдана. Як я вже сказав, автор бере активну участь у всіх заходах по промоції книжки. Та й узагалі, художня література продається найкраще. Особливо наша серія свідоцтв «По его стопам» – відомі вже книжки «Крест и нож», «Миссия возможна» та інші. У цій же серії готуються до друку «Убежище» та «Человек с книгой», про яку я говорив раніше. Ще добре продаються Дитячі Біблії, які ми випустили цієї зими. Теологічна й довідкова література продається гірше, але це теж, в принципі, зрозуміло.
– А чи сильно відрізняється загальне становище українського книговидання від, скажімо, європейського чи американського?
– Складно підвести під загальну лінію успіхи європейських видавництв – у кожній країні різна ситуація. Англія, Німеччина, Франція – їхні видавництва на дуже високому рівні розвитку, а у всіх решта дуже різне становище. Видавництвам у маленьких країнах, де не така вже й велика кількість людей говорить національною мовою, виживати дуже складно. Але є і дуже успішні приклади. Наприклад, чеська Біблія сучасною мовою. За рік там продалося 80 000 примірників! Католицька церква, правда, не визнала нового перекладу й закликала прихожан користуватися старим. Проте, це лише посприяло продажам… Ще один приклад – протестантське видавництво випустило Дитячу Біблію в Польщі. Країна невелика, у ній всього лише 40 000 протестантів, проте за 18 місяців продалися 200 000 екземплярів Дитячих Біблій…
Ну а Американський християнський видавничий ринок «диктує моду» всьому світові, звісно.
Перспективи в нас непогані. Тут усе залежить вже від сміливості й мудрості видавців.
– Які бачите перспективи для України?
– Перспективи в нас непогані. Наше населення – одне з найбільших у Європі. Потенційних читачів значно більше, ніж в інших країнах. Тут усе залежить вже від сміливості й мудрості видавців.
– А які основні принципи вашого видавництва?
– Ми принципово друкуємо лише християнські книги. Дуже не хочемо стати видавництвом із вузькокофесійним напрямком. Проте багато-хто вважає, що саме так воно і є – зазвичай це відображає ставлення церковних спільнот чи течій, які не вірять, що бувають міжконфесійні видавництва. Шукають, кому що належить. Доводиться боротися з власною репутацією. (Сміється).
вересень 2010