"Оселя" — притулок для тих, хто приречений жити просто неба

У Винниках, що під Львовом, функціонує унікальна благочинна формація Спільнота взаємодопомоги «Оселя». Тут дружнім колективом живуть, працюють та допомагають тим, хто того потребує, люди, які самі опинились на узбіччі суспільного життя.

У Винниках, що під Львовом, функціонує унікальна благочинна формація Спільнота взаємодопомоги «Оселя». Тут дружнім колективом живуть, працюють та допомагають тим, хто того потребує, люди, які самі опинились на узбіччі суспільного життя.

Вагомою проблемою молодого українського суспільства є те, що така верства населення як бездомні, алкогольно чи наркотично залежні, неповносправні громадяни фактично приречені на відчужене існування в соціумі. За словами Олесі Саноцької, директора «Оселі», до дорослих сиріт, людей, які втратили якимось чином зв’язки з родиною, українці ставляться досить таки з пересторогою, мовляв «сам заробив собі таке життя, сам знаходь й вирішення своїх проблем».

Людство чомусь не усвідомлює, що ніхто так не потребує допомоги, як бездомні, оскільки майже всі з них є алкогольно залежними, самотужки їм цієї хвороби не подолати. Чимало тих, хто закінчив інтернати, теж опиняються на вулиці, оскільки вони, не знаючи такого поняття як «сім’я», що виховує в людині відчуття потрібності, індивідуальності, вміння поводитись з грішми та жити в суспільстві, просто не можуть пристосуватись до умов зовнішнього середовища.

Щось подібне і в людей із судимістю, почеплене клеймо в’язня на яких заважає як влаштуватись на роботу, так і знайти елементарний прихисток, що є прямою спонукою до життя на вулиці та вчинення наступних злочинів. Система покарань в Україні побудована таким чином, що людині, яка переступила межу Закону, досить важко повернутись до нормального життя, адаптуватись до умов сучасного суспільства.

Допомога людям, які опинившись в безвиході, не бачать сенсу жити далі, і є основним завданням осередку «Оселя», потрапивши куди, бездомний отримує медичну та гігієнічну допомогу, притулок, новий одяг, гарячу їжу, роботу, проходить трьохмісячну терапію залежностей, працівники закладу допомагають йому відновити чи оформити документи.

Кожен мешканець «Оселі» має певні обов’язки, яких повинен дотримуватись. Хтось працює на кухні, хтось в майстерні з ремонту старих меблів, на складі одягу, інші – на будівництві, благодійній крамничці, зборі металолому чи благоустрої Винник. Є й в організації вантажний автомобіль, яким надаються послуги з перевезень. Тобто частково організація утримує себе сама, отримуючи певні кошти від господарської діяльності. Відремонтовані меблі віддаються людям за певні благодійні пожертви, оскільки в законодавстві України не передбачено такого моменту, що громадські організації, якою і є «Оселя», можуть заробляти гроші.

Зарплату 5 досвідченим працівникам, які проходили стажування в Любліні, Познані, Кракові, Парижі, Плезані, платить міжнародна благодійна організація «Емаус», яка налічує 450 осередків в 40 країнах світу, до якої у березні цього року приєдналась й «Оселя», пройшовши 2-річне випробування.

За своєю сутністю «Оселя», як і рух «Емаус», є релігійною організацією. Пані Олеся говорить, що членів «Спільноти» спонукають до духовності, проте без релігійного тиску чи нав’язування. Щонеділі приїжджає священик відправляти службу Божу, яку відвідують ті мешканці, які хочуть бути присутніми на літургії. Серед членів «Спільноти» є й атеїсти.

Одночасно в «Оселі» можуть перебувати до 20 людей. Осередок, на жаль, не може охопити своїми послугами усіх охочих, проте намагається відкрито співпрацювати з метою ефективної допомоги знедоленим з іншими благочинними організаціями Львова. Це, зокрема, «Спільнота святого Егідія», «Нічліжка» та «Народна допомога». Щороку на Різдво та Великдень організацією влаштовуються благодійні обіди на 300-400 чоловік. Також щочетверга о 14:00 працівники роздають гарячу їжу бездомним поблизу Порохової вежі в центрі Львова.

Зараз «Оселя» працює над створенням соціального гуртожитку, в якому могли б за помірну ціну жити люди після виходу із «Спільноти». Актуальність цього проекту полягає в тому, що людина, яка стала на ноги, потребує власного житла. Ціни на квартири досить таки високі, тому такий гуртожиток був досить доречним й потрібним.

Пані Олеся говорить, що не всі, хто пройшов реабілітацію, одразу можуть психологічно пристосуватись до зовнішнього світу, через що повертаються в «Оселю» знову. Спільнота, в свою чергу, підтримує постійний зв’язок з колишніми мешканцями. За час існування організації (а це вже близько 9 років) в «Оселі» дві сімейні пари, в одної з яких вже є дитина.

Як і в кожному колективі у цій Спільноті між її членами виникають конфлікти. Але пані Олеся абсолютно нічого страшного в цьому не бачить, оскільки конфлікт, за її словами, - природнє явище, на яке дуже важливо вчасно відреагувати. Такі кризові моменти в людських стосунках – стимул до певних змін на краще, рушій вперед. Психолог допомагає мешканцям знаходити вихід з складних ситуацій, працюючи в групах або з кожним індивідуально.

Раз на тиждень відбуваються збори Спільноти, на яких працівники спільно з мешканцями вирішують різноманітні організаційні моменти, побутові проблеми, обговорюють перспективи розвитку та плани на майбутнє.

Давніші мешканці навчають новіших ремесел, правил життя в Спільноті. Кожен опановує тут комп’ютер, що є дуже важливо, оскільки в сучасному світі комп’ютеризовано фактично всі сфери людського життя.

Досить цікавим виявився соціально-культурний проект «Оселі» - вуличний журнал «Просто неба», який розповсюджують бездомні. Половину від вартості номера отримує вуличний розповсюджувач. Журнал розповідає про проблеми бездомних, дає можливість їм самим долучатись до його створення, пишучи статті, вірші, власні роздуми. «Просто неба» входить до міжнародної організації вуличних видань INSP, яка об’єднує ЗМІ в 37 країнах світу. Розповсюджувач журналу повинен дотримуватись певних правил: бути ввічливим, охайним, тверезим та люб’язним.

Пані Олеся говорить, що історія кожної людини, яка потрапляє до «Оселі», по-своєму унікальна й цікава, викликає співчуття, вчить чогось нового, дарує безцінний досвід.

Ігор СЛОТЮК