"Підпорядкування Василіянського Чину безпосередньо Римському архиєрею не впливає на їхню приналежність до Греко-Католицької Церкви"
У гостях: о. Корнилій ЯРЕМАК, єромонах Чину святого Василія Великого, головний редактор часопису "Місіонар", директор місій ЧСВВ в Україні
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
12. Запитання від редакції
— Преподобний отче, журнал „Місіонар”, так здається, розрахований на вузьку аудиторію — василіянських парафіян. Але чи цей стиль може бути сприйнятим на Великій Україні, де інша ментальність, термінологія і т.п. Чи маєте у своєму розпорядженні інші видання, які більш придатні для місіонерства поза Галичиною.
Друге запитання. Чи є фінансова підтримка місіонерської діяльності ЧСВВ і хто в першу чергу надає вам допомогу?
Дуже дякуємо за участь у нашій веб-конференції. Бажаємо Вам всіх Божих ласк у Вашій праці! Думаємо, що запитання наших читачів дозволять Вам ще раз почути „ vox populi”, який, як відомо, є голосом Божим!
— Я не схильний вважати, що часопис „Місіонар” розрахований на аудиторію тільки василіянських парафій. Це правда, що подаємо новини з життя Василіянського Чину, що, вважаю, природно. Однак, ми розраховуємо на набагато ширшу аудиторію. Доказом цього може служити те, що більшість накладу розповсюджується, власне, не на василіянсьих парафіях! Його читають не тільки в Галичині, але й на Сході України, наприклад, передплатники через систему „Укрпошти”.
Проблемою залишається розповсюдження журналу. До цього часу ми не мали особи, яка займалася б власне його популяризацією. Часопис по своїй суті сьогодні малознаний.
Важливою віхою було святкування 110-ліття „Місіонаря” . В Божественній Літургії взяли участь чотири єпископи і кількадесят священиків. Архиєпископ Львівський Ігор Возьняк у своїй проповіді закликав вірних поважати і читати цей часопис. Вірю, що цей заклик прозвучав щиро і Церква стане більш відкритою для нашого часопису.
Цікавим також було свідчення деяких киян, які жалкують, що не мають можливості постійно отримувати „Місіонар”. А не можуть тому, що до цього часу ще не опрацьована дієва система розповсюдження.
Кілька років тому отці Василіяни мали проект великого журналу для інтелігенції „Київська Церква” , але він захлинувся через непродуманість фінансування – був дуже дорогий. Якщо віднайти спонсора на перші кілька чисел, то можна сподіватися на відновлення цього проекту.
Мені нічого невідомо про якусь цільову підтримку місіонерської діяльності Василіянського Чину. Наші осередки на Східній Україні отримують допомогу на загальних підставах. Також більші монастирі в Галичині допомагають малим на Сході, наприклад, Бучацький монастир монастирю у Барі Вінницької області.
Що ж до парафіяльних місій у Галичині, то вони самі по собі самодостатні, народ обдаровує місіонерів, так що можна набагато більше активізувати місійну діяльність.
Шкода також, що в нашому народі ще недостатньо розвинувся менталітет жертовності, коли ті, які мають чим поділитися, вважають це тільки своїм. Забувають, що гроші, зароблені своєю працею, мають насправді набагато глибше джерело: Божі дари мудрості, ради, зрештою, второпності та ініціативності. Якби не Господь, не було б і заробітків. Але більшість цього ще не розуміє. Тому їм важко відірвати це від себе, дати для того, щоб розвивалася справа Божа. Думаю, що цей бар'єр подолається. А поки-що працюємо настільки, наскільки можливості нам дозволяють.
Щиро дякую за поставлені запитання і за можливість спілкуватися. Власне ми маємо мало можливостей для спілкування духовенства і вірних, а тому такі веб-конференції пробивають таку стіну відчуження. Бажаю організаторам і працівникам проекту, учасникам форуму і всім відвідувачам цього сайту Божого благословнення, опіки Пресвятої Богородиці і сміливості в житті, щоб ми могли відректися від своїх егоїстичних планів і бажань і шукати істину в Христі Ісусі.
11. Михайло
— Україна сьогодні потребує активного місіонерства, в цьому ваш журнал дуже доречний. Скажіть, отче, а чи займаються отці-монахи ЧСВВ також іншими видами місійної праці, окрім видавничої? Чи йдуть „ в народ” ?
— Журнал „Місіонар” , очевидно, не замінить живого слова. Він може бути тільки допомогою, бо віра з проповіді, як каже св. апостол Павло. Тому отці Василіяни постійно задіяні у різного роду місійних заходах: місіях і реколекціях для народу, реколекціях для духовенства і богопосвячених осіб, для різних груп вірних. Протягом 2005-го – першої половини 2007 року силами отців Василіан проведено більше 200 місій і реколекцій. Також ми маємо дуже позитивні відгуки про них. Тут йдеться насамперед про т.зв. парафіяльні місії, коли місіонер прибуває на парафію і протягом певного часу викладає систему наук для парафіян, відвідує школи, лікарні та різні організації, хворих тощо.
Але мушу визнати, що класичний спосіб проведення місій стає дедалі менш ефективним. Сьогодні народ потребує більш індивідуального підходу і тому ми готуємо (це поки-що тільки проект) проведення реколекцій для закритих груп з виїздом до якогось визначеного місця, наприклад до монастиря у тих же Підгірцях, або на місці, де люди могли б приходити на науки після робочого дня. Щоправда, такий проект є дещо дорогий, тобто він коштуватиме слухачам. Ми провели кілька „пілотних” турів і були ними задоволені. Тобто, ми можемо розраховувати на нові форми місіонерської діяльності.
10. Антон Савицький
— Дякую за відповідь. Мені здається, що далеко не всі в ЧСВВ так мислять, у т.ч у Львові. Якщо можна, ще одне запитання: а як справи з т.зв. підгорецькими василіянами? Чи вони ще в ЧСВВ?
— Насправді, йдеться про те, якою є офіційна позиція ЧСВВ. Особисто багато хто може говорити щось інше. Зрештою, щоб зрозуміти представників духовенства, потрібно трохи „поваритися” в їхньому середовищі. Дуже часто висловлювані в приватних розмовах думки справді не відповідають ані настроям, ані переконанням.
Думаю, що у Львові мало хто з нас, Василіян, тепер серйозно і послідовно, з наукової точки зору, займається питанням патріархату. Тому й складається хибне враження про „василіянські переконання” .
Щодо отців, які перебувають у Підгорецькому монастирі, а належали до розформованої Чеської делегатури ЧСВВ, то вони, оскільки звернулися з поданням до Святішого Отця, перебувають і далі у Василіанському Чині до остаточного вирішення питання. На жаль, я не настільки обізнаний у цьому питанні, щоб фахово на нього відповісти.
9. matviy-usa
— Diakuyu za smiluvist, o.Kornuliy, odnak, dozvolte utocnutu, u Rossiy greko-katoluku prazuyut tilku na ''na svoyx'' pid pulnum'' omoforoom'' latunskogo epuskopa-esuyta Yosufa Verta, a scob vreguluvatu putannia ekzarxatu - poklukalu latunskogo esuita-kanonista iz Sxidnogo Iinstututu ; scodo greko katoluzkogo kluru v Europi - to vin povnistyu perebuvae na utrumanni latunskoyy Zerkvu!!! U tomu cusli perscuy ''ekzarx'' dlia emigrantiv u Italii.
Cu Vu virute, sco u tretomu abo cetvertomu tuciaciolitti greko-katoluku matumut epuskopiv kutayzyv, indianziv, afrukanziv...ta sluzutumut Liturgiyu na yxnix movax ???
Diakuyu za vidpovid. Vasca riscucist e moeu nadieyu...
— Не думаю, що омофор єпископа Верта такий важкий і непробивний, як це може здатися з першого погляду. Адже, свого часу нам говорили, що ми навіть на Схід України не сміємо йти, але нічого, таки прорвалися. І для цього не було потрібно якогось особливого благословення Ватикану. Так само ніхто не заборонить нам затвердити текст Літургії по-російськи, чи, наприклад, в церкві проповідувати по-російськи для тих, що не розуміють української мови. Греко-Католицька Церква має набагато більші шанси на теренах колишнього Радянського Союзу. Ні, нам завада не Ватикан, а ми самі.
Зрештою, чому екзарх для українців на утриманні латинської Церкви? Спитаємось і більше: чому всі (!) студенти, які навчаються в Римі, також мають стипендії з допомогових організацій, які діють в Римо-Католицькій Церкві. Очевидно, щось ми самі не допрацьовуємо. На це треба звернути більшу увагу.
Думаю, що римо-католики дуже сильно помилилися, коли уніфікували свій обряд по цілому світі. Тому Церква втратила Китай і Японію. Тепер вони до свого обряду вносять елементи місцевих культур. Наш обряд є цікавий і, напевно, привабливіший для, скажімо, африканців чи китайців. Але варто не планувати помилки, яка вже була в історії, не переносити сліпо свої уявлення про культуру на чуже тло, а проповідувати Євангеліє, тоді чому ж, можливо східний обряд пошириться на теренах, де ще мало знане християнство. Латинський обряд, як відомо, не має на сьогодні преференцій, він найбільш поширений, але один з рівних.
8. п. Яків
— Ще декілька років назад наша церква мала обмаль священиків на східній та центральній Україні.... і взагалі якщо і були ті священики то переважно їх посилали там за якісь провини або що вже прогрішились на заході і йшли на схід як би на територію другого сорту. тут маю на увазі що переважно всі священики що на сході це менш „ обтесані та культурні” .... а от ситуація трохи змінилася і сталась голосною коли зробили центр нашої церкви в Киеві і де вже самі епископи як Гузар та Дзюрах і Ляхович почали більше звертати на це увагу... а от на сході України прикро що нашi ерархи часом висвячують невідповідни канддатів до священства... а потім тіже висвячені невідповідні особи недають раду на тих же місійних теренах на сході України... і ось моє питання коли ж все таки звернуть на це болюче питання і почуть білшу увагу придляти на Схід нашої України піде сила відповідних мужів священиків гідних та відданих.... пригадую собі що п Корнилію і Ваш Чин мав колись в Дніпропетровську монастир і Ви могли колосальну працю вести там і там дати певні сили гідних монахів ваших щоб працювали там на тих наших східних теренах... а нажаль забрали ся ви з Дніпропетровська... тож давайте працюйте і неабувайте за нас на східній україні бо ми Вас шануємо і Любимо і Хочемо.... а Вас нажаль нема...
дякую за відповідь
— Питання, як я сказав, дуже болюче. Але, скажу відверто, нам необхідно витворити концепцію нашої праці на Східній Україні та на інших теренах, де ми можемо, а й мусимо працювати, тобто там, де християнство більше асоціюється із східним обрядом – Росія, Казахстан, якщо хочете Японія... На сьогодні всі наші виховні та навчальні програми наповнені переважно духом галицьких парафій і змінити це, виявляється, мало можливо.
Криза, яку переживає сьогодні наша Церква, полягає насамперед у втраті глибокого духовного виміру, який полягає у виконанні Божої волі. Більшість вірних, які сьогодні відвідують храми, за моїм спостереженням, очікують, що Бог вирішить ті проблеми, які вони самостійно вирішити не можуть. Тому й відсутній цей дух місійності та солідарності.
Щодо монастиря в Дніпродзержинську та громади у Дніпропетровську, то насправді отці Василіяни були тільки управителями цих громад. Коли нам забракло кадрів, а була потреба екзарха, ми залишили ці громади для єпархіяльних священиків. Дуже шкода, але з іншого боку, ми не можемо розпорошувати свої сили.
Коли ж звернемо увагу на Схід України?.. Для цього треба багато молитися і, що найважливіше, терпіти. Я не готовий дати якоїсь іншої відповіді.
7. Антон Савицький, киянин
— Слава Ісусу Христу! Отче Корнилію, василіани мають свій особливий статус - вони підпорядковуються напряму Папі. Наскільки реально василіани відчувають себе частиною УГКЦ?
Наступне, чому в храмах ЧСВВ Главу УГКЦ не називають Патріархом під час Літургії?
— Підпорядкування Василіянського Чину безпосередньо Римському архиєрею не впливає на їхню приналежність до Греко-Католицької Церкви. Василіяни не були творцями Унії, вони були створені в Уніатській Церкві для того, щоб її укріпляти і розвивати. Саме тим і займаються протягом всієї своєї історії, хоча й не без різних прикрих ексцесів. Але на сьогодні Василіанський Чин працю у межах п'яти самостійних католицьких Церков, тобто Церков свого права. Тому український патріархат не має навіть морального права обмежити Василіянський Чин тільки до УГКЦ. Однак, у літургійній дисципліні Василіяни повністю підпорядковуються місцевій ієрархії, тому ми „до глибини костей” почуваємося греко-католиками.
Тим часом, це не означає, що Василіяни не мають права на свої властиві елементи, скажімо, у відправленні богослужінь чи внутрішній дисципліні. Це не тільки не збіднює нашої Церкви, а навпаки, її збагачує. Наприклад, було б цілком нелогічно вимагати від отців Францисканців, які працюють в нашому обряді, носити східний монаший одяг! Адже це великою мірою спотворило б харизму отців Францисканців.
Нарешті, не має жодного офіційного документу, який зобов'язував би вживати титул патріарха для Глави нашої Церкви. Це не означає, що ми його не поважаємо. Але, гадаю, є досить набагато важливіших питань, які необхідно вирішити для остаточного визнання патріархату, ніж вживання терміну під час Літургії. Коли мене питають, чи василіяни проти патріархату, то відповідь однозначна – звичайно, що ні, василіяни за, але щоб це питання було вирішено солідно і серйозно. До речі, одним з перших на найвищому рівні питання про надання Главі нашої Церкви титулу патріарха підняв протоархимандрит Василіанського Чину бл. пам'яті о. Атанасій Великий.
6. Neboljubus
— Вітання з ВІБС! Питаннячко: чи василіянський часопис „ Місіонар” старається йти назустріч іншим різноманітним конфесіям у дусі екуменізму?
— По-перше, треба запитатися, що означає йти назустріч іншим конфесіям в дусі екуменізму. Декрет „Про екуменізм” Другого Ватиканського Собору виразно зазначає, що екуменічний діалог не може проводитися за рахунок істинної католицької віри. Перше, що маємо зробити ми, - це усунути з лексикону своєї мови всі ті поняття і вислови, які могли б ображати інші конфесії. Це завдання у часописі „Місіонар” ми виконуємо послідовно і повністю. По-друге, матеріали, які публікуємо на сторінках журналу, носять загальний характер і можуть бути корисними для представників найрізноманітніших християнських конфесій. Про це свідчить факт, що його читають не тільки греко-католики, а й православні, не кажучи вже про римо-католиків.
Хотілося б екуменічний діалог провадити більш широко та ефективно, однак мушу зазначити, що в цій справі ми не можемо випереджувати загальний стан міжрелігійних відносин в Україні і екуменічні змагання церковної ієрархії. Скажу відверто, ми ще далекі від того, щоб відповісти на всі запити наших читачів, маю на увазі греко-католиків, але якщо б хтось запропонував гідний уваги проект, який поглибить екуменічний діалог, ми будемо раді його втілювати чи в ньому співпрацювати.
5. Ігор
— Преподобний отче, яке місце займає сьогодні „Місіонар” в системі інших греко-католицьких періодичних видань? Дякую.
— Наш часопис має 110-літню традицію і це вже само за себе говорить. Він єдиний, що зберігся з перших греко-католицьких часописів кінця ХІХ століття. Напевно, він завдячує це тому, що видавцями є отці Василіяни, які вважають його частиною своєї ідентичності.
Я вже багато говорив на тему, з якими проблемами зустрічається сьогодні християнська преса. Найбільша – це відсутність у ній такого собі „елементу сенсаційності”, на що сьогодні найбільше реагує споживач (читач). Важко у такій ситуації свідчити істину.
Також бракує фахових авторів, які могли б регулярно провадити рубрики в часописі. Та, однак, я щасливий з того, що наклад часопису, скажімо так, є природний, немає жодної „рознарядки”, хто і скільки його має розповсюджувати, тощо.
В системі періодичних видань УГКЦ „Місіонар” повинен був би відігравати роль, яку для нього запланували його творці, отці Василіяни Платонід Філяс та Андрей Шептицький, пізніше Галицький митрополит, – бути листами місіонерів до вірних, відкривати їм правду святого Євангелія і провадити в щоденному житті. Тому часопис менше інформативний, а більше формаційний.
4. Muxajlo
— Goworumo pro misijnist nasoji Cerkwu... toz jaka misijnist kolu wsi perewazno xocyt tam de legko i wugoda... a ot de weluka potreba to nedyze bagato oxocux swjascnozlyzuteliw. ot napruklad bagato majyt w eparxiji iwanofrankiwskij lwiwskij cu insux toz nexaj i jidyt na misiji Belorysija Rosija Kazaxstan i insi krajinu cekajyt. Toz nexaj sprawdi byde nasa cerkwa misijna i byde wsydu.
dakyjy za ywagy.
P.S. doreci wu je wasulanun naskilku znajy was cun misijnuj toz jaky wu roboty prowodute na misijax... i cu wuxowyje was cun do misijnogo dyxa wasux monaxiw. dakyjy
— Ще раз наголошую, що не можна надіятися тільки на ентузіазм священнослужителів, особливо тих, які не підготовлені до місійної діяльності, а й переважно одружені, і не можуть на невигоди місійності наразити свою родину, наприклад малих дітей.
Важливою складовою місійності, окрім бажання священиків, є також місійний дух серед широких кіл мирян. Візьмімо, наприклад, Польщу, яка виділяє величезні ресурси для місійної діяльності на Східній Україні. Мені відомо, що навіть деякі парафії Польщі закріплені за римо-католицькими парафіями в Україні і на початкових етапах повністю їх забезпечують. На жаль, в нас дуже мало є таких мирян, які б охоче склали пожертви на місійну діяльність, але не в сумі 2-3 гривні.
Василіяни сьогодні мають на Великій Україні вісім осередків, в яких працюють більше 20-ти священиків і братів. Але знову шкутильгає логістика, ми не маємо достатньої бази в Галичині, щоб серйозно розвинути згадані осідки. Знову ж, так як в цілій Церкві, нам бракує фахівців і достатньої волі, щоб місії поставити на перше місце. Але ми над цим працюємо і, переконаний, що на найближчій капітулі отців Василіан в Україні це питання стоятиме дуже гостро.
3. matviy-usa
— Scanovnuy o. Kornulij Jaremak, kolu mova jde pro misiynu dialnust u greko-katoluzkij zerkvi, to skladaetsia vrazennia, sco erarxu pereluvayut ''iz pustogo u porozne'', obmezujcus provinzijnum pogliadom- vid ''Pazukova do Kulukova'', bo pro Kutaj, Indiju, Afruku cu Europu nixto ne govorut! Mabut boyatsia reaksziy Ruma...???
Na Vascu dumku, cu matume vusce zgadana Zerkva odnakovi prava i obob'jazku scodo misiji , na zrazok Perscogo, Drugogo cu Tretjgo Ruma???, yaki ne obmezuyutsia ni terutorieyu, ni virnumu (ni kodeksom kanoniv dlia sxidnix Zerkov)!
Diakuyu za vidpovid. Dobra Vam
— Мені дуже шкода, але ми значним самі себе поставили в таке становище, обмежуючись переважно до праці поміж етнічними українцями. У Росії наші священики також працюють „тільки на своїх”, провадять „українські парафії”, а на запитання, чи змогли б вони при потребі проповідувати по-російськи, більшість відповідає негативно.
По-друге, ми самі знецінюємо свій обряд, ображаючись, коли хтось нас принижує. Наш обряд цінний, чудовий і має багато того, чого не мають інші. Дуже цікавою й ілюстративною є місійна діяльність російської Церкви у Японії, до вони мають свою ієрархію. Не думаю, що подолати опір Риму було б так важко. Набагато важче подолати дух міщанства і відособленості в нас самих.
Щодо ієрархії, гадаю, що говорячи про місійність, тут поки-що йдеться про висловлення побожних побажань. Всі вони повинні бути підкріплені насамперед внутрішньою потребою, а потім і коштами, які необхідно нагромаджувати там, де греко-католики знаходяться у більшості. Справді, не можемо ж ми проводити місійну діяльність на кошти, які збирають римо-католики в Німеччині чи США!
2. Чіпка Варениченко (vox populi)
— Чи любите Ви поезію? І якщо так, то яких саме поетів? Чи є місце для поезії в монашому житті?
— Насправді, я більше прагматична особа і не можу сказати, що надто заглиблений у поезію. Та завжди ціную і деякою мірою заздрю тим, які свої думки можуть виявляти через поетичні рядки. Окрім Шевченка поважаю Ліну Костенко, Лесю Українку...
Насправді, мені дуже приємно констатувати, що багато наших ченців пишуть поезію. В архіві „Місіонаря” дуже багато віршів нашої братії. А в Крехівському монастирі вже довший час діє літературна студія під проводом п. Петра Шкраб'юка. Я цим захоплений. Можу сказати, що від тепер більше уваги приділятиму поезії на сторінках нашого часопису.
1. Юрій Підлісний
— Слава Ісусу Христу! Зараз в УГКЦ ведеться мова про відновлення місійного духа в Церкві.
1. Що, на Вашу думку, слід здійснити найперше у цій справі?
2. Що є головною перешкодою у справі місійності в УГКЦ і як з цим боротися? Щире спасибі за відповіді!
— Слава Ісусу Христу, вітаю всіх на веб-конференції РІСУ. Мені дуже приємно поспілкуватися у віртуальному просторі, бажаю всім доброго настрою і духовної радості.
Кілька років тому мене призначили директором місій у Василіанському Чині і за визначенням я мав би бути спеціалістом з цього питання. Тим більше, що Церква в Україні справді намагається оновити місійний дух. Насправді, здається, що УГКЦ не має фахівців у цій галузі. Ієрархія і більшість вірних зайняті переважно вирішенням поточних справ і далекосяжні і глибокі процеси не знаходять на сьогодні у середовищі УГКЦ належного відгуку. Тому гадаю, що насамперед нам необхідно визначитися в тому, що означає місійний дух Церкви в нашому конкретному випадку і як це не банально звучатиме зробити це питання пріоритетним в церковних зустрічах, форумах обговореннях.
Друге. Не кожний, хто вміє проповідувати, відразу може бути місіонером. Місії – це особисте свідчення проповідника, його здатність запалити слухачів своїми переконаннями, що ґрунтуються на вченні Церкви і Євангелія. Таких фахівців нам потрібно. На жаль, сьогодні і греко-католицькі, і римо-католицькі семінарії готують парохів для сформованих парафій. Випускники не знають, як їм діяти, коли по-суті парафія відсутня і необхідно її створювати з нуля.
І третє. Не можна уповати на чистий ентузіазм, бо він дуже швидко вивітрюється. Перерозподіл коштів в УГКЦ абсолютно не сприяє емісійному духу Церкви. Подивімося реально, скільком катехитам Церква сьогодні платить повноцінну зарплату, скільки людей сьогодні можуть покластися на те, що вони провадитимуть місійну діяльність і зможуть забезпечити бодай свої нагальні матеріальні потреби. А місіонер з чогось має жити! Тому думаю, адміністративне вирішення цих питань стоїть в основі оновлення місіонерського духу УГКЦ. Далі необхідно працювати над внутрішнім вдосконаленням: витворювати програми, вдосконалювати методи і т.д.
Основною перешкодою, гадаю, є глибоке незацікавлення широких кіл духовенства і мирян у місійності. На мою думку, необхідно змінити сам спосіб євангелізації і душ пастирської діяльності. Один священик дуже вдало висвітлив стан душ пастирства у нашій Церкві: ми розвивалися і проповідували до 1939 року, потім Церква пішла у підпілля і розвиток душ пастирства ніби зупинився. Коли Церква вийшла з підпілля в 1989 році, то вийшла з багажем 60-річної давнини, а більшість наших проповідей залишилася на рівні 1939 року, а світ, люди і їхні запити вже змінилися та й розуміння життя також. Тому нам треба рішуче піти назустріч людям, відректися застарілих форм залякування і безпідставних вимагань від вірних. Гадаю, це треба зробити насамперед і воно буде дієвим.
Коротка довідка: єромонах Корнилій ЯРЕМАК, ЧСВВ. Народився 17 січня 1972 у с. Радча Тисменецького р-ну Івано-Франківської обл. Після завершення середньої школи працював на заводі, служив у збройних силах. У вересні 1993 року вступив до Чину святого Василія Великого. Богословську освіту отримав у Філософсько-теологічному інституті оо. єзуїтів у Загребі (1995-2001). Душпастирював у Львові та Дрогобичі; у травні 2004 року призначений директором місій ЧСВВ (координатор всієї місійно-реколекційної діяльності Чину в Україні). Лише за 2005 рік здійснив 49 місій та реколекцій. З грудня 2005 року призначений головним редактором журналу „ Місіонар”.
