Через чотири роки Лядовський Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир, який має славу Подільського Афону, відзначатиме своє 1000-річчя. Старший за Київську Лавру, цей монастир має того ж самого засновника – св. Антонія Печерського.
Через чотири роки Лядовський Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир, який має славу Подільського Афону, відзначатиме своє 1000-річчя. Старший за Київську Лавру, цей монастир має того ж самого засновника – св. Антонія Печерського.
«Подільським Афоном» Лядовський монастир, який знаходиться у Могилів-Подільському районі Вінницької області, біля самого кордону з Молдовою, іменується не заради гучної назви. За переданням, Антоній Печерський, ще молодим хлопцем, залишив рідний Любеч і відправився у Константинополь, а звідти на Афон, де прийняв чернечий постриг. Під час свого другого повернення на рідні землі, Антоній зупинився на лівому березі Дністра і висік в печері однієї з гір келію. Згідно із переданням, Афонські старці, відправляючи Антонія на Русь, благовістили йому: «Нехай буде на місті тому благословення святої Афонської гори». Саме звідси і пішла друга назва Лядовського монастиря. Святий Антоній, зупинившись на березі Дністра, проповідував християнство серед місцевих жителів – тиверців, і навколо нього швидко згромадились послідовники. Згодом св. Антоній залишив Лядову вже як монастир, і вирушив у Київ, де пізніше став засновником ще одного печерного монастиря – Києво-Печерської Лаври.
Чим св. Антонія так привабили гори на березі Дністра? Це питання зникає у тих, хто побував у селі Лядова. Неймовірно гарний краєвид і зараз, через тисячу років, відкривається з гори, яку місцеві називають «Церковною». Дністер тут повертає з півночі на південь, роблячи велику петлю. Мабуть, замилування цим природнім дивом, а також тиша, яка так сприяє спогляданню, і затримали Антонія у цій місцевості. Також тут і досі б’є джерело, яке назвали на честь св. Антонія. Місцеві жителі та прочани цінують його за цілющі властивості. А науковці підтвердили переконання вірян: вода в Антонієвському джерелі насичена кремнієм та має особливий катіонно-аніонний склад.
Перше, що відкривається очам відвідувачів Лядовського монастиря, після здолання 90-метрового підйому на монастирську скелю, це залишки двох печерних храмів - Усікновіння Глави Іоанна Предтечі та святої великомучениці Параскеви. Вони знаходяться у двох, складних за конфігурацією, суміжних гротах, та з’єднуються між собою переходом. Трохи далі ще одна печерна церква – преподобного Антонія Печерського та печерна келія, в якій жив святий. Антонієвська церква є більша за розміром ніж дві попередні та чудово збереглася. Саме в ній останніми роками відправлялись богослужіння.
Втім, у серпні цього року відбулось освячення нового храму, який розташований поруч, на третьому поверсі нової кам’яної будівлі. На двох перших поверхах знаходяться келії братії та підсобні приміщення. Іконостас та вівтар у новій церкві витесані з каменю, а з великих вікон храму відкривається захоплюючий вид на Дністер. На вершині Церковної гори триває зведення кам’яної дзвіниці. Під час реставрації та будівництва, на території монастиря було знайдено близько 20 поховань чернечої братії минулих століть.
Усі знайдені кістки були зібрані і перенесені у братській кістниці, а сучасні насельники відправляють заупокійні служби за своїми попередниками.
Перші письмові згадки про монастир датовані 1159 роком. Усі історичні події пізніших часів не проходили осторонь життя монастиря – князівська ворожнеча, монголо-татарська навала, литовське, російське і радянське панування. Не виключений монастир був і з політичного життя – першими послами Богдана Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича були ігумен Лядовського монастиря Павло з трьома своїми монахами.
У 18 сторіччі монастир протягом певного часу належав греко-католицькій громаді. 1734 року у лядовських печерах оселяються ченці - василіани з настоятелем Іоасафом. Але через брак коштів василянський монастир у Лядовій закрили і приписали до Шаргородського монастиря. У 1772 р. тут була заснована парафіяльна греко-католицька церква. Львівський єпископ Леон Шептицький відправив у Лядову першого священика - Олексія Лісновського. Та вже на початку 19 сторіччя, за сприяння російської влади, Лядовський монастир знову повернули православним.
Славилась ця місцевість у минулі сторіччя і своїми ярмарками, які проходили біля підніжжя Церковної гори. Сюди звозились різноманітні товари зі всього Поділля та Бессарабії. Таким чином монастир був не лише духовним, а й важливим економічним осередком регіону. Обитель з цього мала щедрі пожертви. Відвідували монастир і можновладні гості. Їх геральдичні знаки, а також автографи руською, польською, молдавською, вірменською та тюркською мовами і досі зберігають стіни монастирських печер.
Протягом своєї тисячолітньої історії Лядовський монастир не раз переживав часи занепаду, та найгірші з них припали на радянську добу. 1938 року радянська влада підриває монастир, а через 10 років лицемірно оголошує його руїни пам'яткою архітектури XI-XIX ст. Під час вибуху були знищені кам’яна брама монастиря та давні іконостаси у печерному храмі св. Параскеви та у храмі св. Антонія Печерського. Символічно, що вибухівка, яку заклали у печеру, в якій мешкав сам св. Антоній, так і не вибухнула.
За даними прес-служби Вінницької єпархії УПЦ МП, у 60-ті роки в Антонієвській церкві відновив богослужіння отець Олександр Броньовицький, а з 1991-ого по 1998-й роки - отець Володимир. У 1998 року настоятелем Лядовського монастиря призначений єромонах, а нині ігумен, Антоній (Нетребін). Саме під його керівництвом в останні роки відбувається відновлення монастиря.
Для прочан, кількість яких щороку збільшується, монастир має готель. Щоправда, знаходиться він не у скельному комплексі, а у селі. За перебування у готелі не встановлено конкретної платні, суму визначає добра воля та фінансові можливості прочан. Однак, незручність для останніх становить нерегулярне транспортне сполучення. Рейсові автобуси від Могилева-Подільського до Лядової і назад їдуть лише тричі на тиждень. Втім, при бажанні, і деякій відвазі, добратися можна і попутнім транспортом.
Якщо грецький Афон, серед іншого, відомий тим, що на нього заборонено вхід жінкам, то його подільський побратим такого обмеження не має. Жінки тут є, і не лише серед паломниць. У чоловічому Лядовському монастирі мешкає одна літня монахиня. Поховавши чоловіка і виховавши сина, вона прийняла постриг з ім’ям Параскева, на честь великомучениці Параскеви, та бажаючим цим особливо вшанувати одну з давніх церков Лядовського монастиря – скельний храм Параскеви. Матінка Параскева зустрічає паломників, працює в іконній лавці, випікає просфори, піклується про їжу для монахів та робітників, які працюють на будівництві монастиря, та має багато інших клопотів. А кілька років тому додалась ще одна приємна турбота – монастиреві подарували пару царських голубів. Під опікою матінки Параскеви їх кількість з тих пір значно зросла.
Можливо, до 1000-ної річниці Лядовського монастиря, яка відзначатиметься у 2013 році, кількість білих голубів з розкішними «веєроподібними» хвостами досягне такої кількості, що вони стануть сучасною візитівкою стародавньої обителі.