• Головна
  • "Порівняйте кількість православних парафій та релігійних громад різних протестантських деномінацій, і Ви побачите, що ми живемо у добу української Реформації. Зупинити цей процес може лише єдина Помісна Церква"...

"Порівняйте кількість православних парафій та релігійних громад різних протестантських деномінацій, і Ви побачите, що ми живемо у добу української Реформації. Зупинити цей процес може лише єдина Помісна Церква"

07.12.2007, 22:35
"Порівняйте кількість православних парафій та релігійних громад різних протестантських деномінацій, і Ви побачите, що ми живемо у добу української Реформації. Зупинити цей процес може лише єдина Помісна Церква" - фото 1
У гостях: Олеся ЗОРЯ, публіцист, політолог, головний редактор Інтернет-порталу "Помісність"

Олеся ЗоряУ гостях: Олеся ЗОРЯ, публіцист, політолог, головний редактор Інтернет-порталу "Помісність"

Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі

Провідна тема веб-конференції: Помісна Церква в Україні у контексті Світового Православ'я


14. Запитання від редакції

1. Олесю, як на Вашу думку, які кроки в першу чергу необхідні для створення позитивного середовища для міжправославних відносин на всіх рівнях?

2. Як Ви оцінюєте появу численних т.зв. антисектантських матеріалів в українських ЗМІ сьогодні — чи це просто журналістські розслідування, які співпали в часі з іншими подібними, чи це заказні матеріали? Які вони можуть мати наслідки?

3. Яку роль мас-медіа можуть відіграти у створенні умов для діалогу конфесій в Україні?

Дякуємо за участь у веб-конференції. Бажаємо успіхів і натхнення! Завжди раді співпраці!


13. Олесь Пустоцвіт

— Останнім часом Ваш сайт не дуже оновлюється. Скільки людей над ним працює? Чи все повисло на Вас? Чи засновники проекту поважно до нього ставляться, чи все традиційно "по-ющенківськи" - не системно і нелогічно?


12. Марко Томашек, Церква в Потребі - Німеччина

— Рух “За Помісну Церкву” в православному середовищі в дечому нагадує рух “За Патріярхат”, який розгорнувся серед греко-католицької діяспори на початку 1970-их років і таки привів до глибшого саморозуміння українських греко-католиків як помісної одиниці у лоні вселенської Церкви. Сприяли цьому русі чітка візія і сама особа ісповідника віри Патріярха Йосифа (Сліпого) і витривала заангажованість мирян. Чи і яке опертя має рух “За Помісну Церкву” серед православних єрархів і люду в Україні?

Чи “Світове Православ'я” дає будь-які позитивні сигнали щодо готовности визнати і рівно шанувати українців як окремий вид православної ідентичности? Іншими словами, чи в сучасному православному розумінні церковної єдності є місце на таку різнорідність, що включає буття для української помісности?

Як оцінює рух “За Помісну Церкву” потепління у відносинах між Старим і Новим Римом. Адже в той час, коли народилося їхнє дитя “Київська Церква”, ці два Рими ще були “нерозведені”.

— Принаймні, ми до цього прагнемо. Певне розуміння є. Зрозуміло, що ідея Прісності більш підтримується вірними українських автокефальних юрисдикцій - УПЦ КП та УАПЦ. Однак, коли ми говоримо про УПЦ, то маємо пам’ятати, що багато єпископів та священиків цієї Церкви сьогодні не наважуються вголос висловлювати свої симпатії. Тим не менше, ми сподіваємося на підтримку й кліру та вірних УПЦ. І деякі ознаки такої підтримки існують. Нас читають та коментують, і хоча наша позиція не завжди знаходить публічну підтримку, ми бачимо, що існує «зворотній зв’язок». То факт, що нашу організацію очолює Петро Андрійович Ющенко надає їй певного авторитету та ваги. Адже зрозуміло, що родина Ющенків прагне сприяти встановленню в Україні міжюрисдикційного діалогу, скерованого на об’єднання Українського Православ’я. І оскільки це - глибоко шляхетна мета, я сподіваюся, що суспільство, включено з церковною громадськістю, надасть нашій організації підтримки.


11. Андрій, мирянин греко-католик

— Олесю, скажіть будь ласка, чи довго ще триватиме ця паталогія, що матірна Київська Церква є залежною від дочірної Московської, яка себе називає щодо Києва матірною? Мені особисто байдуже, бо я з МП не має нічого спільного, хіба те, що мене колись в ній хрестили. Але, як в нас кажуть, вибір був невеликий. Проте я не розумію, чому багато хто вважає Москву для нас матірною Церквою? Зрештою, дослівно, канонічні кордони Московської Патріархії згідно поглядів Константинопольського Патріахату (який себе віддавна називає Вселенським) майже не заходять на територію України. Отже, чи не простіше дійсно повернутися до матірної Церкви, хоч і нині малочисельної, зате не такої совєтської і політизованої?

— В Україні є прихильники такого варіанту вирішення проблеми. Зокрема, про приєднання (або возз'єднання) з УПЦ в США, яка зараз знаходиться в юрисдикції Вселенського Патріарха Варфоломія, в свій час йшлося в Заповіді патріарха УАПЦ Димитрія Яреми. Активно пропагує цю ідею сьогодні й архієпископ Ігор Ісіченко, церковна структура якого нині існує на автономних засадах, не будучи частиною УАПЦ. Однак, не факт, що на константинопольський варіант привабливий для єпископату та кліру УПЦ Київського Патріархату, які налаштовані на отримання не автономного, а саме автокефального статусу. Будь-які варіанти виходи з кризи мають розглядатися. Однак, головним критерієм оцінки має бути перспективи об'єднання православних в Україні в єдину Помісну Церкву. Тобто «константинопольський варіант» може бути цікавим для України лише за двох умов: 1) якщо він отримає схвалення більшості єпископату УАПЦ та УПЦ КП (а бажано й єпископату УПЦ); 2) якщо це реально наблизить Українську церкву до здобуття статусу Помісної. Як Ви знаєте, в експертному середовищі не всі погоджуються з такими припущеннями.


10. Сергій Бортник, bortserg@mail.ru

— Доброго дня! В контесті розуміння помісності Церкви хотілось би зосередиись на двох моментах:

1) автономна (а не тільки автокефальна) Церква є по суті теж помісною. Чи готові православні конфесії (і які) першим кроком поставити за мету об'єднання в рамках автономної Церкви (виходить, що в певному підпорядкуванні Московському патріархату)? Мені здається, декларовані "права широкої автономії", які має УПЦ, дають можливість незалежного від Москви церковного управління.

2) Недавно прочитав, що статус Грецької (Елладської) Церкви не є зовсім автокефальним в прийнятому нами розумінні цього слова. Тобто існує певна взаємодія (або залежність) з Константинопольским патріархатом. Чи не може це стати певним зразком для процесу набуття соборності і канонічного автокефального статусу Церкви в Україні? Буду вдячний за відповіді.

1. Сергію, ми з Вами заочно знайомі, бо я читала Ваші статті. З точки зору елліністичних Церков, зокрема, Константинопольського Патріархату, статус автономії мало чим відрізняється від статусу автокефалії. Отже немає сенсу піднімати питання про автономію. Варто одразу здобувати повноцінний статус Помісної Церкви – автокефальний. Тим паче, що Константинополь не визнає автономію, надану УПЦ Московським Патріархатом. Крім того, з точки зору Константинополю, автономні Церкви можуть існувати лише у складі цього Патріархату. Права, які надані Московським Патріархатом УПЦ, дійсно, у деяких параметрах нагадують права автокефальної Церкви. Однак, ми мусимо пам'ятати, що всі ці права затверджені лише внутрішньою документацією Московського Патріархату. А отже, не можна виключати й скасування цих прав у майбутньому під тиском історичних обставин. Патріарх Тихон свого часу дарував Українській Церкві автономію. І де ця автономія? Чому про неї так вперто не згадують в Москві? Історичний приклад з автономією, що була подарована УПЦ патріархом-сповідником віри, вказує на те, що канонічні права Української Церкви мусять бути визначені рішенням всієї повноти Православ'я, а не лише Московського Патріархату. Крім того, в сучасній ситуації, коли Українська Православна Церква розділена, канонічний статус має сприяти об'єднанню православних. Можна казати, що УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ – це розкольники, що їх не визнає православний світ тощо. Однак автокефальний рух має чітку інфраструктуру та соціальну базу. Згідно даних державної статистики, УПЦ КП нараховує сьогодні біля 3840 парафій, а УАПЦ - 1150. Отже, автокефальний рух нараховує біля 5000 парафій. Існує і відповідна думка у суспільстві, як свідчать соцопитування, більшість простих українців обирають психологічно ближчу для себе назву «УПЦ Київського Патріархату» назві «УПЦ Московського Патріархату». А отже, для України нагально стоїть питання об'єднання православних. Доки Українська Церква буде розділеною – вона буде слабкою та не буде користуватися достатнім впливом в суспільстві. Більш того, якщо збережуться існуючі тенденції розвитку, то Україна може перетворитися на країну в протестантською більшістю. Порівняйте кількість православних парафій та релігійних громад різних протестантських деномінацій, і Ви побачите, що ми живемо у добу української Реформації. Зупинити цей процес може лише єдина Помісна Церква. А отже, обираючи канонічний статус Української Церкви ми не можемо зупинитися на автономному статусі. Цей статус не задовольнить вірних автокефальних юрисдикцій в Західній Україні. А отже, він не зможе реально допомогти об'єднатися в єдиній Церкві вірним УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ.

2. Статус Еладської Церкви дійсно є чимось середнім між автокефальною Церквою та Церквою автономною. На чолі Церкви стоїть не патріарх, а архієпископ. Крім того, Архієпископ Афінський – не користується правами глави (предстоятеля) Помісної Церкви. Він лише є головою Священного Синоду, бо в Еладській Церкві існує саме синодальна система. Крім того, згідно Томосу про автокефалію Еладської Православної Церкви, що був наданий їй Константинополем 1850 р., вона залежна від останнього в низці питань, зокрема, в питаннях отримання святого миру (яке необхідно для здійснення таїнства миропомазання) та вирішенні «загальних церковних питань». В якості перехідного такий статус можливо дійсно міг би допомогти сконсолідувати Українську Православну Церкву на засадах автокефалії. Однак це питання потребує всебічного обговорення як в експертному середовищі, так і серед ієрархів різних українських православних юрисдикцій.


9. Олесь Пустоцвіт, o_pustocvit@ukr.net

— Шановна Олесю. Складається враження, що Ви маєте достатньо інформації з багатьох внутрішньоправославних справ. Зараз УПЦ готується до Собору, який дехто хоче вважати Помісним, а інші проти цього активно протестують. Чи у Вас є інформація, що саме має відбутися в УПЦ? Наскільки це матиме вплив на саму УПЦ і міжправославні відносини в Україні?

Друге запитання. Які перспективи Вашого веб-проекту? Дякую!

— Наскільки мені відомо, на Соборі УПЦ буде розглядатися нова редакція Статуту Церкви. Про це можна дізнатися з інтерв'ю керуючого справами УПЦ архієпископа Митрофана та ректора Київської Духовної Академії та Семінарії єпископа Антонія, які розміщені на офіційному сайті УПЦ. Безумовно, прийняття такої редакції було б певним кроком до удосконалення канонічного статусу УПЦ. Наскільки я розумію, йдеться не про те, щоб отримати нові права, а про закріплення вже існуючих. Адже не секрет, що будь який інший предстоятель УПЦ окрім Митрополита Володимира вже не матиме такої ваги в православному світі. Отже дуже важливо канонічно та юридично закріпити сучасні права Предстоятеля, Священного Синоду та Архієрейського Собору УПЦ. Втім, якщо Ви проглянете матеріали з нашої рубрики «Огляд ЗМІ», то побачите, що одіозні псевдоцерковні організації, наприклад, «Союз православних громадян», намагаються сьогодні здійснювати тиск на Предстоятеля та єпископат УПЦ. Мета цього тиску одна – повернути історію назад, скасувавши вже існуючі права УПЦ. Стосовно перспектив нашого веб-проекту, то вони, на жаль, пов'язані з фінансуванням. На сьогодні його явно бракує, а для того, щоб динамічно розвиватися нам необхідно розширяти штат працівників.


8. Остап

—Доброго дня! Хочу Вас запитати, яка Ваша освiта, яка спецiальнiсть? Ви пишите цiкавi статтi, видно, що розумiєте тему.

Якi творчi плани Вашого сайту?

— Я випускниця Києво-Могилянської академії, за базовою освітою - політолог, магістратуру закінчувала на відділені культурології. Тема міжконфесійних стосунків для мене дещо нова, однак я прагну розібратися у цій проблематиці. У наших планах – розвинути «Помісність» як незалежний ресурс та майданчик для дискусій довкола теми помісного статусу Української Церкви. Сподіваюсь, що з часом ми будемо мати можливість більш детально знайомити наших читачів з життям сучасного Православ'я, новими тенденціями в місійній та соціальній роботі, мати власні огляди сучасних богословських публікацій.


7. Іван Верстюк (богослов, публіцист), verstyuk_i@ukr.net

— Вітаю вас! Сайт "Помісність", який ви редагуєте, подає також досить багато інформації, яка безпосередньо не стосується проблеми автокефалії Української Православної Церкви. Поясніть, будь ласка, якими мотивами ви керуєтесь, публікуючи такі статті? Можливо, Ваш сайт хоче свідчити про щось більше, ніж тільки про проблему української помісності?

— Дійсно, ми б хотіли інформувати наших читачів про життя сучасної Православної Церкви. Адже створення єдиної Помісної Церкви – це не мета, а засіб. Засіб розбудови Православної Церкви в Україні.


6. Михайло Димид, автор книги "Херсонеське таїнство свободи", dymyd@ucu.edu.ua

— На скільки київські Церкви є дозрілими Церквами в сотеріологічному розумінні того питання? Наскільки вони впевнені в тому, що вони можуть існувати самі по собі і для того, вони повинні об'єднюватися для сповнення наказу Ісуса Христа? Чому всі київські Церкви нечесні одні супроти других?

— Ваше запитання лежить у богословській площині, а я не богослов, а публіцист. А отже вважаю себе компетентною у конфесійно-релігійній, а не богословській сфері. Тим не менше, як і Ви, я відчуваю біль, спостерігаючи за непорозуміннями, які панують між Церквами Київської традиції. Що ж стосується конфесійної упередженості або «нечесності», то це з одного боку – спадщина радянського часу, де панував культ недовіри та підозрілості до будь чого «чужого», а з іншого боку – спадщина «Розділеної Церкви». Нам дійсно потрібний діалог. Чесний та прозорий діалог між Київськими Церквами, який би допоміг нам краще зрозуміти один одного та краще пізнати іншу церковну традицію.


5. Священик Петро Зуєв

— Скажіть будь-ласка, чи не здається Вам, що сайт "Помісність" було б раціональніше зробити незалежним інтернет-виданням, а не інтернет-порталом "За Помісну Україну!"?

— Ми не вважаємо себе «партійним» сайтом. «Партійність» — це вияв певної обмеженості. А ми прагнемо, щоб наш сайт був майданчиком для дискусій та обговорення проблеми Помісності в експертному середовищі. До сьогодні ВГО «ЗА Помісну Україну!» лише допомагає нам у нашій праці. Але, якщо для більш ефективної роботи ресурсу існувала реальна потреба повністю унезалежнитися, то я думаю, що ніхто б проти цього не заперечував.


4. Панас Мирний

— Олеся, у Вас такий гарний сайт, але чому б не перетворити його на громадський проект? Я маю на увазі вивести його з підпорядкування організації Петра Ющенка? Здається, Україна потребує свого "порталу-Кредо", тільки без "істинно-православних" діячів...

— Ваше запитання перегукується з запитанням о. Петра Зуєва, на яке я відповіла вище. Такі варіанти розвитку нашого ресурсу не можна відкидати. Але, якщо Ви думаєте, що наш ресурс цензорується Петром Андрійовичем Ющенко або ВГО «За Помісну Україну!», то Ви помиляєтесь. До цього часу редакція не відчувала якихось спроб втрутитися у її роботу.


3. Максим Кучеренко, вірянин УПЦ

— Пані Олесю, а чим займається організація "За помісну Україну", крім того, що видає ваш сайт?

— Силами ВГО «За Помісну Україну!» знято та розтиражовано науково-публіцистичний фільм «На шляху до Помісності». Крім того, «За Помісну Україну!» реалізує сьогодні масштабний проект «Українці закордоном». В рамках проекту опрацьовано солідний обсяг інформації про українців, які стали відомі за межами України. Опрацьовано більше 1000 імен. Залишається доопрацювати ще біля 4000. Ведеться лекторська робота. В рамках програм «Університету Українознавства» читаються лекції з історії Українського Православ'я, особливостей вселенського Православ'я. Крім того, проведена організаційна робота в 20 областях України, де на сьогодні створені або найближчним будуть створені обласні осередни нашої організації. Мені шкода, що не про всі ці заходи Ви можете дізнатися з нашого ресурсу. Це пов'язане з тим, що в регіонах є певна проблема з залученням до висвітлення роботи організації кваліфікованих журналістві. Тим не менше, ми сподіваємося, що з Нового року цю проблему буде вирішено, а наш ресурс детальніше знайомитиме читачів з діяльністю ВГО «За Помісну Україну».


2. Олег

— Олеся, Вам не кажется, что ваш сайт способствует еще большему разделению православных в Украине, а не консолидации общества? И почему Вы печатаете очень часто одиозного о.Зуева, а не даете места высказаться голосу общественности — околоцерковным организациям, которые возглавляют такие известные борцы за каноническое Православие, как В.Кауров, В.Лукьяник, Ю.Егоров?

— Сподіваюся, що «Помісність» сприяє об'єднанню, а не розділенню. Ми друкуємо деякі дискусійні матеріали, але дискусія в Церкві, яка розділена на три частини – корисна. Необхідно публічно обговорювати церковні проблеми. Що ж стосується о. Петра Зуєва – то наскільки мені відомо, він поміркована людина, яка завжди дипломатично висловлює свої думки. Намагання надати таким особам одіозного іміджу – це вияв брудних технологій групи православних фундаменталістів, яким потрібно зробити з отця Петра «опудало» для того, щоб залякати інших проукраїнськи налаштованих кліриків. Тим не менше, якщо Ви проглянете нашу рубрику «Огляд ЗМІ», то побачите, що ми передруковуємо й матеріали пп. Каурова, Лук'яника та Єгорова. І робимо це свідомо, щоб наші читачі могли самостійно ознайомитися з їх позицією та самостійно робити висновки. Чи можете Ви уявити, щоб цикл статей того ж о. Петра Зуєва було опубліковано на «Єдіном Отєчєствє» та подібним йому ресурсах? Ніколи. Вони лише наводять вирвані з контексту уривки. Це свідчить про те, що саме православні фундаменталісти, а не «Помісність» є ідеологізованим та партійним ресурсом.


1. Олег, студент КДА УПЦ

— У 2004 році, як відомо, у багатьох церквах УПЦ (МП) була передвиборча агітація за Януковича та проти Ющенка: роздавали брудні листівки, священики вистпали із проповідями, Кировоградський єпископ навіть заявляв, що йому явилася Матір Божа, яка казала, що президентом буде Янукович. Невідомо, щоб ці брудні заходи були засуджені керівництвом УПЦ (МП). Навпаки, є свідоцтва того, що до брудних технологій були причетні деякі високі церковні єрархи. Зараз церква робить вигляд, нібито нічого не відбувалося. А скільки бруду тоділилося на священослужителів МП, що мали мужність відкрито вийти до людей із словами миру, молилися у каплиці біля мерії... Як Ви вважаєте, чи треба церковним керівникам публічно засудити ті брудні технології, у які Церкву було втягнуто у 2004?

— Релігійні організації традиційно не схильні публічно визнавати свої помилки. Про це свідчить історія Церкви як на Сході, так і на Заході. Це пов'язано з тим, що Церква – абсолютно своєрідний соціальний організм, де панує доволі консервативні уявлення про «зв'язки з громадськістю». Щоправда, існують і виключення. Скажімо за часів понтифікату Іоана Павла II Римо-католицька Церква радикально змінила свій імідж у суспільстві. З такого собі релікту «доби Середньовіччя» вона стала доволі «сучасною Церквою», яка знайшла в собі сили визнати свої історичні гріхи та публічно попросити за них пробачення. І варто сказати, що це дуже допомогло сучасному католицизмові. Коли Церква стала публічною та стала присутньою в медійному просторі, світ почув Католицьку Церкву. Коли ж ми говоримо про УПЦ, деякі ієрархи та духовенство якої дійсно 2004 р. брали участь у передвиборчій агітації, то мусимо розуміти, що ця Церква далеко не однорідна, і в ній на сьогодні співіснують прихильники різних моделей її майбутнього розвитку. Як легко побачити експертові, Митрополит Володимир притримується політики нейтралітету, надаючи можливість висловитися як прихильникам автокефалії та української ідеї, так і її проросійсько налаштованим супротивникам. В цій дуже непростій ситуації предстоятель УПЦ не має можливості робити заяви, які потім будуть витлумачені як підтримка однієї «партії» супроти іншої. Але якщо придивитися до сучасної політики УПЦ, то можна зрозуміти, що Церква зробила свої висновки з кампанії 2004 р. Зауважте, що в останній парламентській кампанії участь представників УПЦ була незначною. Масових фактів агітації священнослужителів за ту або іншу політичну силу не зафіксовано. Тепер стосовно Вашого запитання – «чи треба церковним керівникам публічно засудити ті брудні технології, у які Церкву було втягнуто у 2004?» На мою думку, публічна оцінка такої діяльності позитивно б відбилася на іміджі УПЦ, особливо в західному та центральному регіонах України. Однак, пам'ятаючи про внутрішню ситуацію в цій Церкві, я можу зрозуміти, чому керівництво УПЦ цього не робить. Митрополит Володимир перебуває у дуже складній ситуації. Він мусить бути предстоятелем цілої УПЦ, а не окремих її частин. Що ж стосується кліриків УПЦ, які виступили проти фальсифікацій, то хоча деякі з них постраждали (скажімо, о. Андрія Глущенка, чудового патролога було звільнено з посади викладача Київської Духовної Академії), то варто відзначити, що на них не було накладено якихось канонічних санкцій.