"Слід прийняти збалансовану позицію в першу чергу стосовно питання про примат в Церкві"

Священний Синод Російської Православної Церкви на своєму засіданні у Києво-Печерській лаврі 26 липня 2010 року постановив скерувати офіційну делегацію РПЦ на засідання Змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Православними Церквами і Римо-Католицькою Церквою у Відні (20-27 вересня 2010). До складу делегації увійшов архимандрит КИРИЛ (Говорун), перший заступник голови Учбового комітету РПЦ. РІСУ звернулася до нього з проханням прокоментувати питання, які виносяться на цю зустріч і позицію РПЦ на ній.

— Які першочергові питання виносяться на цю зустріч?

— Буде продовжено розгляд проекту так званого «Критського» документа, до підготовки якого, до речі, РПЦ не мала відношення. Ми суттєво переглядаємо положення цього документа, який насправді має відчутну дистанцію від православної екклезіології.

— Якою є позиція РПЦ щодо цих зустрічей?

 — Слід прийняти збалансовану позицію в першу чергу стосовно питання про примат в Церкві. При чому спочатку треба випрацювати міжправославний консенсус щодо цього питання. Завдання це не з легких, оскільки в православній традиції позитивне вчення про примат відсутнє — є лише позиції щодо яких існує спільне протестне ставлення.

— В чому полягають відмінності між православними щодо питання примату Папи Римського?

— Відмінності стосуються не стільки примату Понтифіка, скільки примату всередині Православної Церкви. З одного боку, примат — це навід’ємна частина церковної традиції. Всі визнають, що примат повинен бути і функціонувати в середині Православної Церкви. З іншого боку, незрозуміло, яким він має бути. Власне, довкола цього точаться суперечки. Що стосується відношення до Римського примату, то тут між православними існує консенсус: примат в православному розумінні не може бути тотожним примату Римському.

— А яка позиція православної традиції щодо примату?

— Скажімо так, серед православних богословів зараз є дві (як мінімум) позиції щодо примату в православній традиції. Перша позиція — це те, що примат існує номінально: є лише перший за честю, який окрім почесної першості жодних додаткових функцій у Вселенському Православ’ї не виконує. Всі автокефальні Церкви — абсолютно суверенні, у сенсі суверенності національних держав. Тому будь-які спроби практично втілити почесну першість у площині міжправославних відносин сприймаються як інтервенція у внутрішні справи Помісної Церкви — на зразок втручання у внутрішні справи держави. На мою думку, таке ставлення до примату інспіроване модерновою моделлю суверенної держави, яка виникла після Французької революції.

Інша позиція виходить з того, що першість у православній традиції завжди була реальною річчю, яка передбачала конкретні механізми практичного застосування. Інша справа, що історія знала дуже широкий спектр механізмів реалізації першості. Деякі з цих механізмів були б абсолютно неприйнятні зараз, як, наприклад, втручання св. Іоана Златоустого у внутрішні справи Асійських єпархій. Тому між прибічниками цієї позиції немає консенсусу щодо того, які конкретно повноваження може мати перший в сучасній ситуації. Проте вони згодні, що модель «федерації» Помісних Церков, яка виключає можливість реальної першості, не є традиційною та прийнятною.

Було б перебільшенням говорити, що РПЦ підтримує першу позицію на противагу Константинополю, який підтримує другу позицію. В РПЦ є богослови, які впевнені, що першість в Церкві повинна бути наповнена реальним змістом. До речі, такої позиції дотримується і о. Валентин Асмус, який також має прийняти участь у співбесідах у Відні. До цієї групи я відніс би і себе. Ще раз хочу наголосити, ми говоримо не про першість Римського Понтифіка, а про першість в православному середовищі. Консенсус між всіма групами православних богословів полягає в тому, що першість в православному сенсі суттєво відрізняється від першості Папи, як вона сформульована, зокрема, на І Ватиканському Соборі.

— На початках переговорів Католицької і Православних Церков конфлікт виник саме між делегаціями Константинопольського і Московського Патріархатів щодо питання участі делегації Естонської Православної Церкви Константинопольського Патріархату. Чи після нещодавнього візиту Патріарха Варфоломія в Москву відносини між двома Патріархатами виглядають внормованими і не відбиватимуться на переговорах з католиками?

— Ще раніше в Шамбезі на міжправославній нараді було домовлено, що автономні Церкви окремої участі в загальноправославних заходах не беруть — вони можуть надсилати делегатів лише у складі делегацій своїх кіріархальних Церков. Тобто питання участі Естонської Церкви Константинопольського Патріархату можна вважати вирішеним. Справді, зараз можна говорити про гармонізацію стосунків між Московським та Константинопольським Патріархатами, і я вважаю, що це дуже важливо для всього вселенського Православ’я. Це також є важливим для міжхристиянських діалогів, у тому числі з Римо-Католицькою Церквою. Сподіваюсь, що нам вдасться дійти згоди щодо православного розуміння примату в Церкві.

— Чи розглядаються інші спірні питання, наприклад, про Філіокве?

— Ні, це питання розглядатись не буде. Дискусія буде зосереджена довкола тексту, присвяченого ролі Римського Понтифіка в першому тисячолітті християнської доби.

— Чи відоме наступне питання розгляду на комісії? На Вашу думку, скільки такі переговори взагалі можуть потривати?

— Наскільки я розумію, після першого тисячоліття ми маємо перейти до другого, тобто до розглядання ролі Римського єпископа в той період, коли ця роль спричинила розділення у Вселенській Церкві. Це питання набагато складніше, аніж те, що ми обговорюємо наразі. Тому не візьмусь прогнозувати, як довго ще триватимуть переговори і чи взагалі вони будуть успішні.

— Як Ви ставитеся до неофіційного формату дискусій між католиками і православними? Скажімо до таких, де науковці, богослови і просто зацікавлені у темі особи з різних конфесій обговорюють питання того самого примату, інші спірні питання, щоби краще зрозуміти один одного і з метою шукання консенсусу. Чи є користь з таких дискусій для загальноцерковної справи?

— Я дуже позитивно ставлюсь до альтернативних форм діалогу, в першу чергу тих, які проводяться не між церковними функціонерами, а вченими. Прикладом такого діалогу є група на честь святого Іринея Ліонського, що об’єднує православних та католицьких науковців. Остання зустріч цієї міжнародної групи, до речі, проводилась минулого року в Києво-Печерській Лаврі. Ми обговорювали історичний контекст І Ватиканського Собору і суттєво просунулись в розумінні цього питання. Я не впевнений, що це було б можливо на рівні офіційного діалогу.

— Дякую за розмову!

Бесідував Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ,

Львів-Київ, 12 серпня 2010