"Вієві" церкви Чернігівщини

Українські храми часто потрапляли до кінокамер як не просто декорації, але як і свідки історичної давнини — своєрідні мертві персонажі. Не раз вони обростали сценарійними легендами, які потім залишалися за ними вже як приманка для туристів чи й дійсно правда. Про храми, які потрапили до фільму „Вій” та їх легенди й реальну історію розповідає Олена ТЕРЕЩЕНКО.

Раздался петуший крик. Испуганные духи бросились в окна и двери, чтобы поскорее вылететь, но не тут-то было: так и остались они там, завязнувши в дверях и окнах. Церковь обросла лесом, корнями, бурьяном, диким терновником; и никто не найдет теперь к ней дороги...
Н. Гоголь „Вий”

Прокляття Георгіївської церкви

Гоголівська розповідь про бурсака Хому Брута, якого просто у церкві згубила нечиста сила, збуджувала уяву не одного покоління читачів. Саме ця моторошна історія і надихнула радянських кінематографістів на створення першого вітчизняного фільму жахів, а зйомки проходили у містечку Седневі, у старовинній Георгіївській церкві XVIII сторіччя. Нині у народі її називають „Вієвою церквою”. Довгий час храм стояв закинутий після страшної пожежі, кажуть, що і досі тут водиться нечиста сила.

Роль Панночки у фільмі „Вій” зіграла знаменита Наталія Варлей. Один із найбільш вражаючих і страшних епізодів картини — політ мертвої відьми у труні під куполом церкви. Під час цих зйомок актриса ледь не загинула. В одному зі своїх інтерв’ю вона розповідала, що, стоячи у труні, раптом втратила рівновагу і полетіла вниз головою. Врятувалася Наталія лише завдяки Леоніду Куравльову — партнер по фільму піймав актрису буквально біля самої підлоги, проявивши справжні дива циркового мистецтва. Наталія Варлей зламала ногу, але по країні поповзли зловісні чутки, що акторка загинула.

Після завершення роботи над фільмом за акторкою потягнулася ціла низка нещасть, пізніше вона казала, що зйомки у „Вії” були страшним гріхом, адже нечиста сила ніколи не прощає подібних загравань. Говорять, що кіношникам не варто було використовувати для зйомок справжню старовинну церкву – адже такі споруди накопичують пам’ять багатьох поколінь. Хто знає, які сили можна викликати з небуття у такому місці. Але, як кажуть, не буває лиха без добра. Нині прокляття „Вієвої церкви” стало ледь не головною принадою провінційного Седнева. А от сама Георгіївська церква довгі десятиріччя стояла покинута і напіврозвалена. Храм так і не могли відреставрувати — щось постійно заважало. А, може, хтось?

Зараз реставрація Георгієвської церкви практично завершилася, поблизу храму проходили археологічні дослідження. Ніяких зловісних подій за цей час не траплялося, та й новенька відбудована церква виглядає зовсім незловісно. От тільки Служба Божа у храмі поки що не розпочалась, і жодна з конфесій не поспішає заявити своїх прав на відбудований храм. Якщо ж вірити Миколі Гоголю, нечисть може знищити людину і у святому місці. Чи не злякаються священики прокляття „Вієвої церкви”?

„Вій” у Єлецькому монастирі

Є на Чернігівщині ще одне місце, пов’язане зі зйомками “Вія”. Його, на диво, всіляка містика стороною обійшла. Втім, Чернігівський Єлецький монастир і без усіляких проклять спіткала нелегка доля.

Зйомки у Єлецькому монастирі проходили в червні 1966 року. Територія обителі була страшенно захаращена. Про охорону пам’ятки ніхто й не думав. Тут розміщувалася безліч різних організацій – і товариство „Динамо”, і аптечні склади, і обласна наукова бібліотека, келії віддали під гуртожиток для артистів Чернігівської філармонії.

Успенський собор знімали у тій сцені фільму, коли з воріт вибігають бурсаки, відпущені на вакації. Але кіношникам, перш ніж розпочати зйомки довелося привести собор бодай у більш-менш пристойний вигляд. Полагодили старі двері, які вже висіли на одній петлі, пофарбували у зелений колір куполи храму. І найголовніше – засипали величезну калюжу, перед собором. А тоді розпочалися зйомки. Поставили тини та перелази з глечиками, домотканими доріжками. Перед храмом встановили бричку (щоправда без коняки) та знімали поїздку дідів, яких грали Микола Яковченко, Микола Панасьєв та Степан Шкурат. Останній, найстаріший актор українського кіно, якого знімав ще Довженко, виявився страшенним буркотуном. Відомий чернігівський бібліограф та краєзнавець Людмила Студьонова згадує кумедний випадок, свідком якого вона була. Якось гримери під час зйомок виваляли у пилюці свитки акторів, ніби вони проїхали вже багато верст, Шкурат почав лаятися. Говорив, що такого не одягне і буде скаржитися на „Мосфільм”. Втім колеги до такої його поведінки вже звикли, тож особливої уваги не звертали. А от з Миколою Яковченком спілкуватися виявилося найприємніше. Він і про життя розповідав, і пожартувати вмів, та й взагалі не страждав на „зіркову хворобу”.

Найстрашніші сцени з Хомою і панночкою теж спочатку хотіли знімати у Єлецькому монастирі. Церкву, де мали відбуватися всі жахіття, почали будувати просто на клумбі. Втім, майже відразу від такої ідеї відмовилися. Адже відзняти всі необхідні сцени з повним розмахом у якійсь там бутафорській церквушці виявилося неможливим. Тоді в око кіношникам впала старовинна дзвіниця ХVII століття. Вирішили оглянути, чи придатна вона для зйомок. Зайшли всередину — і вжахнулися. Все напіврозвалене, занедбане, вибиті вікна, повно бруду. І серед усього цього... величезне погруддя Сталіна. Колись цей монумент стояв на Валу, навпроти теперішньої будівлі історичного факультету Чернігівського педуніверситету. В часи розвінчання „культу особи” вождя народів зняли, і комусь у голову прийшла „світла” думка залишити його у монастирській дзвіниці.

Величезними зусиллями (погруддя було велике і дуже важке) монумент винесли з дзвіниці і вивезли у невідомому напрямку. Але „Вієвою церквою” дзвіниця так і не стала. Надто довго довелося б приводити до ладу занедбане приміщення. Тож для зйомок виїхали у Седнів.

Але Леонід Куравльов у Єлецькому монастирі побував, і деякі сцени з Хомою і панночкою-відьмою тут таки зняли. У чагарниках поблизу аптечних складів відтворили нічні мандри бурсака. На території монастиря тоді було так багато заростей, що підшукати підходяще місце було, мабуть, не дуже важко.

Кіношники поїхали до Седнева, а Єлецький монастир якось обійшло сумнозвісне прокляття „Вієвої церкви”. Всі залишилися живі-здорові. Ніякі жахіття ночами не являлися, та й взагалі життя текло, як завжди, розмірено. Можливо, через те, що ніяких диявольських сцен у монастирі не знімали – здебільшого звичайні, побутові. А, може, і справді, не треба було знімати подібні сюжети у справжній церкві, та ще й старовинній. Містика – справа тонка.

„Вієва церква” Ніжина

Мешканці Ніжина теж можуть похвалитися, що і в них є своя „Вієва церква”. Кіно, щоправда там не знімали, але, за місцевими переказами, саме тут сталися події, що і надихнули Миколу Гоголя на написання моторошної історії про бурсака і панночку.

В одному із колишніх Ніжинських передмість – Магерках – розташована старовинна Хрестовоздвиженська церква. За часів Миколи Гоголя саме в Магерках проходили найвеселіші вечорниці і жили найкрасивіші дівчата. На одній із таких молодіжних гулянок майбутній класик і почув страшну історію, яка лягла в основу його повісті „Вій”.

Розповідали, що колись давно у місцевого пана – чи то сотника, чи то полковника – померла красуня донька. Тіло поклали у Хрестовоздвиженській церкві, а молитви над ним читав молодий семінарист. Вночі хлопець припинив читання і підійшов до труни. Чи то хотів подивитися на померлу красуню, чи дорогоцінну каблучку з її пальця зняти. Так чи інакше, але дівчина раптом встала у труні, а нещасливий семінарист помер на місці від розриву серця.

Можливо, панночка просто заснула летаргічним сном, а, може, й справді була відьмою? Микола Гоголь зупинився на другому варіанті і, доповнивши народну легенду страшними подробицями, створив один із своїх наймістичніших творів.