"Я хочу, щоб ви залишалися вірними своєму хрещенню"

ІНТЕРВ’Ю з превелебним Джонатаном ФРЕЙЗОМ, англіканським пастором з Києва.

— Будь ласка, представтеся. Звідки Ви родом, як довго Ви перебуваєте в Україні?

— Мені 39 років. Я був висвячений для служіння у Церкві Англії 12 років тому. До Києва прибув 1999 року ще неодруженим чоловіком, аби опікуватися групою вірних, яка тоді мала назву „Єпископальна ранкова молитовна група”. Кількість учасників зібрання з часом зросла і ми змінили два місця зустрічей, аж доки врешті-решт не знайшли свого дому у німецькій лютеранській церкві Св. Катерини. Тут нам створили домашню атмосферу, а Петер Захі, пастор німецької лютеранської громади, став нашим добрим приятелем. З того часу наші зустрічі відбуваються щонеділі по обіді.

Тут я зустрів жінку, з якою одружився. Маємо двох дітей — Ганну та Джошуа. Мою дружину звати Рут, вона теж віруюча нашої Церкви. Рут приїхала в Україну задовго до мене і працювала вчителем англійської мови у Білій Церкві.

— Що Ви можете розповісти про Вашу спільноту: хто є Вашими парафіянами, як довго, зазвичай, вони перебувають в Україні, представниками яких націй і професій вони є?

— У 1999 році група, яку я отримав у спадок, налічувала 12 чоловік. Навесні цього року вона досягла своєї найбільшої чисельності — 110 чоловік. Проте, вже у червні нам довелося попрощатися з понад 40 людьми. Зараз ми перебуваємо в стані оновлення, і сьогодні, наприклад, нас було близько 60 осіб, разом з дітьми.

Приблизно третина нашої конгрегації — українці, як правило це перекладачі, студенти, є один викладач британських студій. Решта — або з Північної Америки, США та Канади, або з Великобританії (небагато) чи країн Африки. Сьогодні нашу конгрегацію відвідав професор з Бельгії. До нас часто приходять різні люди, сьогодні ж, наприклад. в храмі був громадянин Росії. Серед наших вірних є кілька працівників посольств і консульств, і, можливо, деяких інших міжнародних організацій. Мабуть, єдиний бізнесмен, який є постійно з нами, — це представник індійської фармацевтичної компанії.

Деномінації є теж досить різноманітними. Приблизно третину нашої Церкви складають члени англіканських спільнот різних відгалужень з усього світу. Проте, якщо взяти будь-яку неділю, більшість вірних, присутніх на нашій Службі, не є англіканами. Наприклад, є декілька пресвітеріан зі Сполучених Штатів.

— Що приваблює усіх цих людей до Ваших богослужінь? Можливо, англійська мова відправлення служби, чи відсутність тут, у Києві, богослужінь англійською мовою для баптистів, пресвітеріан?

— Англомовні богослужіння відправляються і в інших церквах. Якщо Ви переглянете відповідний розділ газети „Kyiv Post”, там знайдете там 6-7 служб англійською мовою. Деякі з них ідуть з перекладом, тож залежно від того, чи ставите собі за мету вивчати мову, це стає перевагою або перешкодою.

Деякі люди приходять, як Ви й припустили, лише тому, що Служба правиться англійською мовою. Деякі — бо їм подобаються повчання з різних книг Біблії протягом цілого року. Деяким подобається Літургія, повторення молитов і її структура, подібна до тих, що є в деяких інших Церквах. Наприклад, часом можна почути від римо-католиків (сьогодні ми мали римо-католицьку родину на Літургії): „Ми визнаємо деякі з ваших молитов”. Для багатьох людей важливим є ламання хліба щонеділі. Для деяких це не є їхньою традицією, але може бути додатковою атракцією. Отож: мова, Літургія, вчення Біблії...

Я думаю, що наше розташування в центрі міста також є для багатьох перевагою. Люди вважають, що до Лютеранської церкви можна дістатися пішки лише за 5 хвилин, але, оскільки треба підніматися весь час вгору, це займає 10 хвилин. Наша церква є біля станції метро та поруч із Хрещатиком, що допомагає до неї дістатися. А для тих людей, котрі перебувають далеко від дому — я говорю про експатріантів — це також є наповненням їхнього серця духовністю. Вони раптом радісно задумуються над новими речами і водночас переосмислюють вже давні речі й події зі свого життя. Деякі люди приходять, не знаючи, за чим вони прийшли — їх привів приятель, чи вони вважали, що так слід було вчинити. Можливо, вони стомлені чи самотні. Можливо, вони відчувають спрагу за Богом і їм треба якось її виявити. Багато різних причин!

Проте, я вважаю, що найцікавішою рисою нашої конгрегації є те, що середня тривалість перебування людей тут є півтора року (що відбиває той короткий період, який вони є в Києві). Деякі люди перебувають в Україні протягом двох або трьох років, але є багато таких, що є тут лише півроку, оскільки вони приїжджають викладати в університеті протягом одного семестру. Багато людей, які приїжджають сюди вперше, їдуть додому, а потім повертаються знову. Щонеділі ми маємо нових людей в своїй церкві, щоразу нові лиця.

— Припускаю, що іноземці вже були віруючими у своїх країнах, а як щодо українців: чи вони є новонаверненими вірними Вашої Церкви, чи, можливо, належать до інших Церков? Чому вони пристали до Вашої спільноти?

— Частково я відповім на Ваше запитання, сказавши „Я не знаю”, але я теж усвідомлюю, що дехто приходить, бо мають певні проблеми у своїй Церкві. Це може бути будь-яка з Церков в Україні, а ці люди лише потребують певний час на роздуми, тож приходять до нас ненадовго. Ми маємо розмову з цього приводу і я звертаюся до них словами: „Я хочу, щоб Ви залишалися вірними своєму хрещенню, хочу, щоб Ви були щирими зі своїм пастором, хочу, щоб Ви поважали традиції своєї родини та культуру своєї країни. Якщо Ви хочете перебувати з нами — це добре, але я не очікую, що Ви залишитесь тут надовго”. І часто вони вдячні мені за це, на що я відповідаю: „Якщо Ви прийдете, ми завжди раді вас прийняти, але я вважаю, що Вам, мабуть, не слід шукати свій дім тут”.

— Коли Ви відправляєте Служби і як виглядає Ваше життя тут, в лютеранському храмі? Чи звертаються до Вас лютерани з проханням відшкодувати певні кошти чи з якимись іншими фінансовими питаннями?

— Ми зустрічаємось о третій по обіді кожної неділі. Це не було нашим першим вибором, але вірні Лютеранської Церкви мають свою ранкову службу з 10-ї до 12-ій години (російською та німецькою мовами), тому ми не можемо зустрічатися раніше. Але ми миємо зручний час пополудні, і нас це влаштовує. Я переживав, що деякі люди можуть перестати приходити, але так не сталося — виглядає, що всі задоволені.

З вірними лютеранської церкви в нас налагоджена добра співпраця і ми є їхніми гостями. З часу Мейсенської угоди 1991 року Церква Англії (основа Англіканської спільноти) і ЄЦН (Євангельські Церкви Німеччини — в тому числі й лютерани) співпрацюють.

— Коли я сьогодні доволі випадково потрапив на Літургію до Вашої церкви, що найбільше привернуло мою увагу — це молитва за глав держав і за вибори в Україні...

— Так, цікаво, що Ви виявили особливе зацікавлення щодо молитов у нашій церкві. Зазвичай, у неділю я прошу одного з наших мирян провадити молитву. Вони повинні дотримуватися встановленої форми, але мають право додавати молитву у певному намірі. Ми починаємо з Церкви, тоді молимось за світ, далі зосереджуємось на нашій спільноті. І, як англікани, ми повинні мати таку міжнародну перспективу (незалежно від того, чи знаходимось ми у якійсь з європейських столиць, чи ні). Слова, що ми промовляємо, є наступними: „Попровадь лідерів націй, благослови їхні родини та їхні уряди: ми молимось так за кожну націю, репрезентовану тут сьогодні, зокрема, королеву Єлизавету, Президента Буша та Президента Кучму”. Королева Єлизавета носить титул „Верховного Правителя Церкви Англії”, Президент Буш є лідером найпотужнішої світової держави, а Президент Кучма є президентом держави, в якій ми зустрічаємось. Отже, це, природно, є тих три імені, які ми промовляємо перед нашим Богом.

Сьогодні, коли Ви відвідали нас після першого туру президентських виборів, але перед другим, Ви також могли почути, як я молився за наступний раунд голосування, об’єктивне висвітлення виборів у мас-медіа, чесний підрахунок голосів і справедливий процес. Це підтверджує, що я більше зацікавлений у методі, ніж в результаті. Я впевнений, що уроки історії Церкви показали, що нема досконалих людей, крім нашого Господа, і ми легко піддаємося спокусі покладати занадто великі надії на одну людину. Чинити так не завжди розумно. Подібно, ми часто маємо найстрашніші перестороги стосовно іншої людини, що не завжди є справедливо та оправдано.

Таким чином, як пастор, я відчуваю потребу назагал попереджати людей про нерозумні речі, водночас нагадуючи їм їхні про обов’язки як громадян, наприклад, про обов’язок взяти участь у голосуванні та молитися, незалежно від того, хто є президентом.

— І останнє запитання. Які є Ваші плани (особисті та для спільноти) на майбутнє? Чи не відчуваєте Ви потреби вивчити українську мову?

— Моя російська є кращою за українську, але вважаю, що кожен, хто відвідує цю країну, повинен намагатися вивчити котрусь з цих мов. Ісус говорить, що Його апостоли є сіллю землі і світлом світу (Мт. 5:134, 16), і наше завдання — старатися бути кращими в цьому покликанні.

На світлині: інтер'єр лютеранської церкви Св. Катерини в Києві

Київ, 7 листопада 2004 року.
Розмовляв Тарас ГРИНЧИШИН.