"Жодна кара не може руйнувати невід'ємної гідності того, хто вчинив злочин. Двері для каяття та реабілітації мають бути завжди відчиненими"
Результати соціологічного дослідження про доцільність відновлення смертної кари в Україні коментує голова Комісії «Справедливість і мир» УГКЦ д-р Леся КОВАЛЕНКО
Дані соціологічного дослідження, проведеного Київським інститутом проблем управління ім. Горшеніна, свідчать про те, що 58,7% українців вважають за доцільне повернення смертної кари за тяжкі кримінальні злочини. Такі результати ставлення до смертної кари, як на мене, прикрі та закономірні водночас. Рішення про заборону смертної кари було не усвідомленим на рівні окремих членів нашого суспільства, не було публічних дебатів, обґрунтування позицій. Тому і зараз побутують міфи про те, що смертна кара сприяє зменшенню злочинів, що справедливість може бути відновлена лише у такий спосіб, що краще вбити кількох невинних, ніж залишити у живих злочинця. Чим більший страх, непевність та незахищеність людей (фізична, соціальна, економічна тощо) тим більша ймовірність реактивного мислення – бажання помсти, суворих покарань, показових заходів тощо. Цьому не можна піддаватися. Кара смерті вдовольняє жадобу до помсти, але не стримує кримінальну поведінку в суспільстві. Європейський Союз вважає її несумісною із членством, а після публічної страти Саддама Хусейна (яка зовсім не зменшила рівень насилля і яку засудили міжнародні правозахисні організації та релігійні лідери), Рада Європи відкриває нову дискусію з цього питання, щоб добитися повного всесвітнього мораторію на смертну кару.
Найгірше, коли висувають «економічні» аргументи, тобто, що суспільству, мовляв, фінансово не вигідно утримувати людину у довічному ув‘язненні. За такої аргументації довічне ув‘язнення розглядається мало не як пільговий санаторій для злочинців. Нещодавно, саме у такому контексті показували репортаж з нового тюремного відділення для засуджених до довічного ув‘язнення жінок. При чому цілковито забувається, що муки совісті, життя з усвідомленням злочину у суспільній ізоляції є зовсім не легшим покаранням.
Результати опитування є показовими для стану українського суспільства. Переконана, що такими ж шокуючими були б відповіді щодо евтаназії чи абортів. Думаю, що більш корисно було б не проводити опитування з питання, яке вже вирішене законодавчо і нема нагальної засвідченої статистикою потреби, провокувати його перегляду, а провокувати інтелектуально та морально: піднімати публічні дискусії про засадничі питання. Наше ставлення до смерті, до народження і життя, до подружжя, до праці тощо. Це було б цікавіше, ніж ті набридливі політичні дебати і дискусії на всіх каналах.
Церква по різному ставилася і ставиться до смертної кари. У сучасному Катехизмі католицької Церкви з одного боку зазначається, що Церква визнає за цивільною владою право в особливо важких випадках застосовувати смертну кару, а з іншого стверджується, що якщо є можливість, потрібно уникати її застосування. Мені особисто, ближча по євангельськи радикальна позиція, висловлена ще 10 років тому Іваном Павло ІІ: «жодна кара не може руйнувати невід'ємної гідності того, хто вчинив злочин. Двері, відчинені для каяття та реабілітації, мають бути завжди відчиненими».
