Джерело: Центр суспільного моніторингу
Завершення. Початок тут.
За попередніми оцінками та висновками на сьогодні головними претендентами вважаються:
1) старець-митрополит Халкідонський Еммануїл (Μητροπολίτης Γέρων Χαλκηδόνος, ὑπέρτιμος καί ἔξαρχος πάσης Βιθυνίας, Ἐμμανουήλ; при народженні Еммануїл Адамакіс (Ἐμμανουήλ Ἀδαμάκης); 19.12.1958, уродженець м. Айос-Ніколаос, острів Крит, Греція). Посідаючи другу за честю кафедру у КПЦ (адреса: Bahariye Cad. 31, 34710 Kadıköy, Istanbul, Turkey; тел.: +90 (216) 336 04 01), Еммануїл розглядається як один із найпотужніших претендентів, що має “сильні козирі” на Фанарі. Відомо, що він навчався у Педагогічній академії Іракліона (о. Крит), Філософській школі католицького інституту (Université Catholique de Paris) та Свято-Сергіївському богословському інституті (Institut de théologie orthodoxe Saint-Serge). У 1984 році здобув ступінь магістра в Екуменічному інституті католицького університету (м. Париж, Франція), а наступного року — ступінь доктора філософії з історії релігій в університеті Сорбонни (м. Париж, Франція). Висвячений на диякона та священика у 1985 році. У 1987 р. отримав ступінь магістра у Грецькому коледжі святого Хреста (Hellenic College Holy Cross Greek Orthodox School of Theology), виконував обов’язки протосингела священної митрополії Бельгії та священицького настоятеля парафії архангелів Михаїла та Гавриїла у м. Брюссель (Королівство Бельгії). Протягом 1994-2014 рр. керував представництвом Православної Церкви при Європейському Союзі. 05.09.1996 Синодом Вселенського патріархату одноголосно обраний єпископом єпархії Реджо, єпископом-помічником митрополита Бельгійського. 20.01.2003 Синодом призначений керуючим Галльською митрополією (Métropole grecque orthodoxe de France), а також доручено представництво Вселенського патріархату у Богословському діалозі православ’я із Древніми Східними Церквами. Був президентом Ради європейських церков (РЄЦ) та є членом Ради директорів міжконфесійного фонду KAICIID у м. Відень (Австрія), а також Міжконфесійного альянсу за безпечніші громади. Брав участь у багатьох екуменічних та наукових конференціях. 16.02.2021, за рекомендацією Його Святості, Синодом Вселенського патріархату був одноголосно обраний митрополитом священної митрополії Халкідону, інтронізований на кафедру у Свято-Троїцькому соборі Халкідона 20 березня того ж року у присутності Вселенського патріарха Варфоломія.
Еммануїл Адамакіс — один із тих архиєреїв Вселенського патріархату, який активно долучився до створення помісної Православної Церкви України і отримання нею Томосу про автокефалію. 5 січня 2019 року у Стамбулі під час офіційного прийняття з нагоди підписання Томосу про автокефалію ПЦУ Вселенським патріархом Варфоломієм, Президент України Петро Порошенко нагородив митрополита Галльського (20.01.2003 — 16.02.2021) Еммануїла орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня за визначну діяльність, спрямовану на зміцнення авторитету православ’я у світі, утвердження ідеалів духовності і милосердя, вагомий особистий внесок у розбудову автокефальної помісної Православної Церкви України.
2) Візит Варфоломія до Америки ще раз підтвердив вплив у православному світі Елпідофора, архієпископа Американського, іпертима та екзарха Атлантичного і Тихого океанів (Ἀρχιεπίσκοπος Ἀμερικῆς, ὑπέρτιμος καί ἔξαρχος Ὠκεανῶν, Ἀτλαντικοῦ τε καί Εἰρηνικοῦ, Μητροπολίτης Ἐλπιδοφόρος; при народженні Іоанніса Ламбриніадіса (Ιωάννης Λαμπρυνιάδης); 28.11.1967, уродженця району Макрохорі м. Стамбул, Туреччина). У 1991 році закінчив із відзнакою кафедру пастирського богослов’я університету Аристотеля у Салоніках (Αριστοτέλειο Πανεπιστήμιο Θεσσαλονίκης). У 1993 р. завершив навчання в аспірантурі філософського факультету Боннського університету (Rheinische Friedrich-Wilhelms-Universität Bonn), де захистив дисертацію на тему “Браття Микола та Іоанн Месарітіс”. У 1996–1997 рр. навчався у богословській школі св. Іоана Дамаскіна при Баламанському університеті у Лівані (St. John of Damascus Institute of Theology), де удосконалив свої знання з арабської мови. У 2001 році захистив докторську дисертацію у богословській школі університету Аристотеля у Салоніках на тему “Ставлення Севіра Антіохійського до Халкідонського собору” та отримав ступінь доктора богослов’я з оцінкою “відмінно”.
Висвячений на диякона у 1994 році та на пресвітера — у березні 2005 року. Протягом 2005-2011 рр. обіймав одну із ключових посад на Фанарі — головного секретаря (Αρχιγραμματέας) Священного Синоду Вселенського патріархату та користувався особливою довірою у патріарха Варфоломія. Завдяки тому статусу був членом делегації Вселенського патріархату у 2008 році під час візиту патріарха Варфоломія до України. Брав участь у переговорах із різними церковними юрисдикціями в Україні — УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ — про можливе об’єднання в єдину церковну структуру, яка б отримала автономний або автокефальний статус від Вселенського патріархату. Перебуваючи в Україні, став щирим прихильником українського церковного проєкту і в подальшому був одним із головних архітекторів канонічної української автокефалії на Фанарі. У березні 2011 року був обраний митрополитом Пруським, очільником Пруської митрополії (Μητρόπολη Προύσης) та висвячений 20.03.2011 в єпископи. У серпні того ж року призначений ігуменом ставропігійного Патріаршого монастиря св. Трійці на острові Халки (Μονή Αγίας Τριάδας Χάλκης), де протягом 1844-1971 рр. діяла богословська школа Халки ( Ιερά Θεολογική Σχολή της Χάλκης). 11.05.2019 Синод одноголосно обрав митрополита Елпідофора на посаду архієпископа Американського, іпертима та екзарха Атлантичного та Тихого океанів. 22.06.2019 інтронізований в єпархіальному соборі пресвятої Трійці на Манхеттені, м. Нью-Йорк (США). Як голова Синоду грецької Архієпископії США він є першим серед рівних (primus inter pares) серед інших єпархіальних архієреїв цієї Церкви.
Окрім грецької та турецької мов, володіє англійською, німецькою, арабською й французькою мовами. Професор міжправославних і міжхристиянських відносин на кафедрі соціального богослов’я Богословської школи університету Аристотеля у Салоніках. Був членом багатьох комітетів міжхристиянських діалогів та патріарших делегацій. Автор численних досліджень та книг про міжхристиянські та міжправославні відносини.
У грецьких ЗМІ митрополита Елпідофора часто називають “ієрархом із новаторськими ідеями” — духовним лідером, який намагається поєднати вірність православній традиції із відкритістю до сучасних викликів. Так, видання in.gr підкреслює, що архієпископ є “ο ιεράρχης με τις πρωτοποριακές ιδέες” — тобто ієрархом із передовим баченням, який не боїться говорити про необхідність оновлення церковного мислення та соціальної ролі Церкви у світі, що швидко змінюється. Його позиція — це спроба вивести православ’я за межі внутрішніх протистоянь і повернути йому авторитет у міжконфесійному діалозі, у т.ч. через чітку дистанцію від політичних маніпуляцій Москви, які, за словами самого Елпідофора, “не служать ні Богові, ні пастві”.
3) Альтернативний кандидат — Димитрій, митрополит Принкіпонніський, іпертим і екзарх Пропонтійський (Μητροπολίτης Γέρων Πριγκηποννήσων, ὑπέρτιμος καί ἔξαρχος Προποντίδος, Δημήτριος; при народженні Димитріос Комматас (Δημήτριος Κ. Κομματάς); 26.10.1952, уродженець району Куртулуш м. Стамбул, Туреччина). Людина поміркованих поглядів. Навчався у Великій школі нації на Фанарі (Μεγάλη του Γένους Σχολή — найстаршій та найпрестижнішій грецькій школі у Стамбулі) та Духовній семінарії на Халки (Ιερά Θεολογική Σχολή της Χάλκης). У 1971-1975 рр. вивчав богослов’я на відповідному факультеті університету Аристотеля у Салоніках, а у 1980-1981 рр. — в аспірантурі Oak Hill Theological College у м. Лондон (Англія). У липні 1974 року рукоположений у сан диякона старцем-митрополитом Халкідонським Мелітоном (Μητροπολίτης Χαλκηδόνος Μελίτων; при народженні Сотірісом Хацісом (Σωτήριος Χατζής); 1913 — 27.12.1989 рр.), другим за честю ієрархом КПЦ. Перебуваючи на посаді “великого архідиякона”, 02.10.1990 одноголосно був обраний титулярним митрополитом Севастійським та 04.11.1990 висвячений у єпископський сан патріархом Димитрієм (Πατριάρχης Δημήτριος; при народженні Дімітріосом Пападопулосом (Δημήτριος Παπαδόπουλος); очолював КПЦ протягом 16.07.1972 — 02.10.1991 рр.).
Митрополит Димитрій брав участь у різних церковних місіях та проєктах, має значний церковно-адміністративний досвід. Як архідиякон супроводжував патріарха Димитрія у більшості подорожей упродовж 1987-1990 рр., а згодом, у статусі архієрея, — у подорожах патріарха Варфоломія. Понад 16 років (1991-2008 рр.) очолював особисту патріаршу канцелярію (Ιδιαιτέρου Πατριαρχικού Γραφείου). Брав участь у врегулюванні низки канонічних церковних проблем та представляв КПЦ на різних міжнародних заходах та форумах. Чимало зробив для утвердження канонічного ладу у грецькій православній Архієпископії Америки та збереження її в юрисдикційному підпорядкуванню Константинополю у перехідний період між виходом на спокій архієпископа Американського Якова та прийняттям нового статуту Архієпископії 2003 року. Під час кризи у відносинах між Вселенським патріархатом та Елладською Церквою (2003-2004 рр.) рішуче захищав канонічні права Вселенського Престолу на “північні території” або “нові землі” ( Νέες Χώρες — 36 митрополій КПЦ, які після Балканських воєн увійшли до складу Греції відповідно до Лозанського мирного договору 1923 року; вони перебувають у подвійному канонічному підпорядкуванні: з одного боку зберігають зв’язок із Константинополем, а з іншого — адміністративно долучилися до Елладської Церкви). З цього приводу митрополитом Димитрієм була опублікована фундаментальна монографія, присвячена Патріаршому і Синодальному акту 1928 року (“Ἡ Πατριαρχική καί Συνοδική Πρᾶξις τοῦ 1928 παρακωλυομένη τοῖς ὅροις”, 2006 р.). Брав участь у міжправославних соборах, Всеправославному соборі у Константинополі (24 травня 2005 р.) щодо кризи управління в Єрусалимському патріархаті та Великому соборі православних ієрархів у Шамбезі (17-18 травня 2006 р.), на якому було подолано кризу у Кіпрській Церкві. 19.04.2018 на пропозицію патріарха Варфоломія I, митрополит Севастійський був одноголосно обраний Священним Синодом vитрополитом Принкіпонніським. На знак пошани до заслуг перед Матір’ю-Церквою Прінкіпонніська митрополія була піднесена до статусу Герондичної або Старецької (Η Γεροντική Ιερά Μητρόπολις Πριγκηποννήσων). У лютому 2019 року митрополит Димитрій очолив Патріаршу делегацію в Афінах для переговорів з Його Блаженством Ієронімом II (Μακαριώτατος Ιερώνυμος Β΄; при народженні Іоаннісом Ліапісом (Ιωάννης Λιάπης); 30.03.1938, уродженцем м. Ойнофіта префектури Беотія, муніципалітету Танагра, Греція), архієпископом Афінським і всієї Еллади (Αρχιεπίσκοπος Αθηνών και πάσης Ελλάδος) та представниками грецького уряду, опозицією на захист позицій Вселенського патріархату щодо внесення поправок до конституції і способу виплати зарплати мирянам, що обговорювалися у Греції. Періодично з 2000 року митрополит Принкіпоніський бере участь у Синоді та є головою синодальних установ. Його промови та дослідження опубліковано у престижних друкованих виданнях. 10.11.2024 отримав звання почесного доктора найдавнішого серед сучасних університетів Греції Афінського національного університету імені Каподістрії. Поштова адреса: Kıvılcım sok. 1, Büyükada 34970, Adalar, İstanbul, Turkey. Електронна пошта: dimitrios.komatas@gmail.com; тел.: +90 (216) 382 75 26.
4) Альтернативний кандидат — Макарій, архієпископ Австралії, іпертим і екзарх усієї Океанії (Ἀρχιεπίσκοπος Αὐστραλίας, ὑπέρτιμος καί ἔξαρχος πάσης Ὠκεανίας, Μακάριος; при народженні Константінос Грінієзакіс (Κωνσταντίνος Γρινιεζάκης); 15.03.1973, уродженець м. Іракліон, острів Крит, Греція), наймолодший із чотирьох кандидатів, які нами розглядаються — йому 52 роки (для порівняння: на момент написання цього тексту митрополиту Димитрію — 72 роки; митрополиту Еммануїлу — 66; митрополиту Елпідофору — 57). Архієпископа Макарія також вирізняє рівень освіти. Після закінчення середньої школи у рідному місті навчався у Різарійській богословській школі (Ριζάρειος Εκκλησιαστική Σχολή) в Афінах (1988-1991 рр.), Вищій церковній школі в Афінах (Ανωτέρα Εκκλησιαστική Σχολή Αθηνών; 1991-1994 рр.), богословській школі Афінського національного університету імені Каподистрії. Закінчив аспірантуру в Бостонському університеті (Master of Sacred Theology), Гарвардському (Master of Arts) та університеті Монаша в Австралії (Master of Bioethics). У 2002 році здобув ступінь доктора філософії, успішно захистив дисертацію на тему “Клонування” у Медичній школі Критського університету.
У жовтні 1993 року пострижений у чернецтво з ім’ям Макарій і висвячений у сан ієродиякона, у 1997 році — у сан ієромонаха. Звершував пастирське служіння на Криті та у США. У 1998 р. возведений у сан архімандрита. На Великдень 2008 року патріархом Варфоломієм зведений у гідність архімандрита Вселенського престолу.
З 1993 року до обрання єпископом у 2015 році обіймав ключові посади у напівавтономній Критській архієпископії (Εκκλησία της Κρήτης) у складі Вселенського Патріархату. Був ієрокірікасом (Ιεροκήρυκας — священопроповідник) Критської архієпископії, очолював її прес-службу, церковний радіоканал, видавничий відділ, а також Центр церковної освіти Патріаршої вищої церковної академії Криту (Πατριαρχική Ανώτατη Εκκλησιαστική Ακαδημία Κρήτης), де викладав богословські дисципліни. Також як запрошений професор навчав студентів у різних університетах Греції та за кордоном. У травні 2015 року його було обрано першим деканом кафедри православного богослов’я Автономної Церкви Естонії, а з червня 2019 року до сьогодні архієпископ Макарій є деканом Богословської школи св. апостола Андрія Первозванного в Сіднеї (St Andrew’s Greek Orthodox Theological College).
Як спеціаліст із біоетики входив до складу відповідних синодальних та всеправославних комісій. У 2008 році рішенням Синоду Вселенського патріархату архімандрит Макарій був призначений представником КПЦ у Міжправославній комісії з біоетики, а у 2018 році — головою синодальної комісії з біоетики Вселенського Патріархату. Є членом багатьох наукових та церковних організацій, публікував дослідження, книги та статті у відомих наукових журналах.
27 квітня 2015 року Синодом Вселенського патріархату одноголосно обрано архімандрита Макарія титулярним єпископом Христуполіса (Χριστουπόλεως). А 16 травня того ж року відбулася його хіротонія в сан, яку за почесним дорученням патріарха Варфоломія очолив архієпископ Критський Іриней (Αρχιεπίσκοπος Κρήτης Ιρήνειας; при народженні Ніколаос Афанасіадіс (Νικόλαος Αθανασιάδης); 09.08.1933, уродженець с. Міксорума муніципалітету Агіос-Васіліос, Крит). Протягом травня 2015 — травгя 2019 рр. був вікарієм предстоятеля автономної Естонської Апостольської Православної Церкви у складі Константинопольського патріархату з особливими повноваженнями від Фанару — організував богословську та катехитичну роботу в цій Церкві. Брав участь у Всеправославному соборі (Αγία και Μεγάλη Σύνοδος της Ορθοδόξου Εκκλησίας) на Криті у 2016 році як радник делегації Вселенського патріархату. У 2018 році, за дорученням Патріарха Варфоломія, Макарій взявся вивчити питання автокефалії для Православної Церкви в Україні та завершив своє дослідження дев’яностосторінковою доповіддю, яка була представлена на Синаксисі ієрархів Вселенського Престолу у Константинополі (1-3 вересня 2018 року).
9 травня 2019 року Синод Вселенського патріархату за пропозицією патріарха Варфоломія одноголосно обрав владику Макарія на посаду архієпископа святої Архієпископії Австралії, а 29 червня того ж року відбулася його інтронізація на кафедру. Як зазначено у біографії архієпископа Макарія на сайті Австралійської архієпископії, цей вибір був обумовлений високою оцінкою, що була надана патріархом Варфоломієм та Синодом КПЦ діяльності молодого єпископа. А саме високою оцінкою “богословської та світської освіти, літературного внеску, адміністративної харизми та церковного етосу” владики Макарія: заснував школи із вивчення грецької мови (насамперед “Етолійський коледж”, який має 14 філій у штаті Вікторія); оновив Богословську школу святого Андрія; запровадив загальноавстралійську безкоштовну кухню “П’ять хлібів”; розширив соціальний внесок архієпархії на підтримку людей похилого віку; створив Школу візантійської музики; розпочав місіонерську програму для неправославних громадян; започаткував щорічне загальноавстралійське священицьке зібрання (σύναξις); запровадив різноманітні програми зі збереження грецької спадщини. Важливою віхою в його правлінні, а також у розвитку священної архієпархії Австралії, стало затвердження Священним Синодом Вселенського патріархату, за рекомендацією архієпископа Макарія, нової конституції, згідно з якою, крім безпосереднього Архієпархіального регіону, були створені 6 єпархій (Канберрі, Мельбурна, Перті, Аделаїди, Брисбена та Хорі) та обласний Синод як найвищий адміністративний орган місцевої Церкви в Австралії. У 2024 році, з нагоди 100-річчя заснування Австралійської архієпископії, відбувся візит до Австралії Святішого патріарха Варфоломія. Як зазначають експерти, під час візиту патріарх Варфоломій був вражений масштабами діяльності архієпископа Макарія, й ім’я останнього стали називати серед можливих кандидатів на патріаршество у майбутньому.
Найбільші шанси стати наступником патріарха Варфоломія, як вважається у грецьких церковних колах, має нинішній митрополит Еммануїл — ієрарх, який сьогодні користується значною довірою патріарха Варфоломія та посідає другу за честю кафедру в Константинопольському патріархаті. А, отже, як було вже зазначено вище, головуватиме на засіданні Священного Синоду, який обиратиме нового патріарха. Однак, митрополит Еммануїл не сприймається у колах єпископату КПЦ як людина виняткової богословської ерудиції або тонкий знавець канонічного права (подібно до нинішнього патріарха). Однак він відомий як досвідчений церковний політик та адміністратор. Достатньо лише згадати, що Еммануїл був першим директором Бюро Вселенського Патріархату при ЄС, починаючи з моменту його створення у 1995 році і до 2014 рокук, тобто упродовж 19 років.
Головні аргументи на користь обрання Еммануїла — з лютого 2021 року він звершує своє служіння у Туреччині, а, отже, близько знайомий із членами Постійного Синоду, які обиратимуть нового патріарха; має політичний талант та значний адміністративний досвід. Суттєвим аргументом “за” може стати його ключова роль у процесі підготовки та проведення Об’єднавчого собору (2018), на якому була заснована ПЦУ. Ймовірність обрання Еммануїла на патріаршество виглядає сьогодні високим, але цим обставинам можуть завадити зміна “повістки денної”. Емануїл може бути оптимальним церковним лідером “доби стабільності”, але перед лицем низки значних зовнішніх загроз для Вселенського Патріархату, його архієреї можуть схилитися до іншої кандидатури. Зменшити шанси митрополита Еммануїла на патріаршество можуть також скандальні публікації у грекомовних інтернет-виданнях, які намагалися пов’язати його ім’я із гей-скандалом у Франції. Такі публікації оперують, скоріше, чутками, ніж фактами — жодне зі звинувачень не було доведено у судовому порядку. Варте уваги і те, що поява таких публікацій припала на 2019 рік, коли російська сторона була особливим чином зацікавлена в дискредитація Еммануїла. Й усе ж, повністю виключати вплив подібних публікацій на вибори наступника патріарха Варфоломія не варто.
Головним конкурентом митрополита Еммануїла вважається архієпископ Елпідофор — очільник Американської архієпископії, яка вважається найвпливовішою та найбагатшою церковною структурою у Константинопольському патріархаті. Переваги кандидатури Еммануїла пов’язані зі збереженням поточного положення або status quo. Як вже було попередньо зазначено, кандидатура Еммануїла вважається оптимальною для “доби стабільності”. На думку експертів, саме нинішньому Халкідонському митрополиту цілком під силу зберегти наявні ресурси впливу Константинополю у світі. Проте, станом на сьогодні, конфлікт між РПЦ та Константинополем лише посилюється. Москва впевнено тримає курс на знищення Фанару як центру сучасного православ’я й робить усе можливе і неможливе для того, аби центр тяжіння перемістився на Північ. Планам путіна активно розповсюджувати світом свій економічний та політичний вплив відповідають аналогічні плани Московської патріархії, яка прагне турбулентно поширити свої структури та вплив Європою, Глобальним Півднем, Азією та Африкою. А втім, якщо час випробувань для Константинополю лише починається, то очікування, пов’язані із постаттю наступника патріарха Варфоломія можуть бути зовсім іншими. А, отже, виборці можуть віддати перевагу іншому “антикризовому” кандидату.
Якщо митрополиту Еммануїлу властива м’яка, лагідна вдача, то митрополит Елпідофор — це рішучий та вольовий ієрарх, який може стати оптимальним церковним лідером для “доби випробувань”, коли Вселенський Патріархат буде змушений продовжувати існувати та розвиватися в умовах безпрецендентного тиску з боку Москви. Аргументи “за”: американський архієпископ відомий своєю відкритістю, з його іменем пов’язують надії на осучаснення Православної Церкви; він користується авторитетом та повагою у впливових грецьких бізнесменів та діячів, згуртованих в Order of St. Andrew the Apostle (архонти Вселенського патріархату); йому притаманний вольовий характер, він прекрасно знає арабську мову та ментальності, що важливо для ефективного діалогу Константинополя з арабомовними православними, зокрема, з Антіохійською Церквою. Посилити позиції Елпідофора може також його життєвий зв’язок із Туреччиною: він народився у Стамбулі, служив у турецькому війську, існують відомості про те, що він користується повагою в Анкарі. А втім, головний козир Елпідофора — ключове фінансове та політичне значення Американської архієпископії у структурі Вселенського Патріархату — може перетворитися на головний аргумент “проти” його обрання на патріаршу посаду. По-перше, архієпископ Елпідофор може сам не захотіти кандидувати на посаду Константинопольського патріарха. Адже зрозуміло, що будь-який ієрарх, якого буде обрано на патріаршу кафедру у Константинополі, буде зацікавлений у лобістських, фінансових та політичних можливостях Американського архієпископа. По-друге, цьому можуть перешкодити архонти Вселенського Патріархату — адже знайти заміну такій харизматичній постаті як Елпідофор буде дуже і дуже важко. І ще одна ймовірна перешкода на шляху Елпідофора до патріаршества — це його сміливо-сучасні погляди, які викликають роздратування у консервативно налаштованих ієрархів та мирян. У цьому контексті найчастіше згадується випадок, що стався у липні 2022 року, коли американський архієпископ під час свого візиту до Греції завершив хрещення двох дітей, які були усиновлені гей-парою. Подія викликала негативну реакцію з боку Священного Синоду Елладської Православної Церкви та представників деяких афонських монастирів. Водночас сам архієпископ Елпідофор заявив, що вважає, що Церква не може відмовити у хрещені дитині. “Як ми можемо перешкодити дитині, аби вона мала доступ до безмежного милосердя Бога” — прокоментував свій пастирський вчинок владика Елпідофор.
Між митрополитом Еммануїлом та архієпископом Елпідофором існує відчутне напруження. Їхні відносини ускладнилися після Синаксису 2024 року, де стали очевидними протиріччя між “європейським” й “американським” крилами Константинопольського патріархату. Цей конфлікт, за оцінками експертів, може істотно вплинути на атмосферу виборів і навіть визначити їхню архітектуру. Водночас, саме цим особистим протистоянням, як вважається, пояснюється певні критичні висловлювання стосовно розвитку ПЦУ, які пролунали в Константинополі з боку американського архієпископа. Елпідофор щиро вболіває за українську церковну справу та вельми критично ставиться до РПЦ та її нинішнього очільника. Тому, на думку експертів, критика Елпідофором була скерована передусім не проти Української Церкви або її керівництва, а з метою ослаблення позицій митрополита Еммануїла, який сьогодні вважається головним куратором українського проекту на Фанарі.
У цьому контексті варто згадати про успіх візиту митрополита Епіфанія до США, який відбувся вже після зазначених вище подій, а саме у лютому 2025 року. Спілкуючись із предстоятелем ПЦУ та членами делегації, архієпископ Елпідофор продемонстрував не лише лояльне, але й тепле, братерське ставлення до автокефальної Української Церкви та її очільника. Про підтримку ПЦУ з боку американського архієпископа свідчить й заява архієпископа Елпідофора на зустрічі з міністеркою закордонних справ Румунії Оаною-Сільвією Цою (Oana-Silvia Țoiu). Як повідомило грецьке інтернет-видання Orthodoxtimes, американський архієпископ “висловив сподівання, що патріарх Румунії з часом також визнає автокефальну ПЦУ, назвавши такий крок природним підтвердженням давньої традиції незалежності та лідерства Румунської Церкви в регіоні”. Прикметно також, що цей заклик пролунав напередодні візиту до Румунії Вселенського патріарха Варфоломія, який, на думку експертів, може вплинути на пришвидшення визнання ПЦУ з боку РумПЦ.
На тлі протистояння двох провідних кандидатів на патріаршество, збільшуються шанси альтернативних кандидатів — митрополитів Димитрія та Макарія.
Перший із них — митрополит Принкіпонніський Димитрій — вважається сьогодні екпертами головним “альтернативним кандидатом”. Логіка такого вибору очевидна: аби уникнути двобою Еммануїла та Елпідофора єпископат КПЦ може наполягати на обранні нейтрального кандидата, який би був рівною мірою віддаленим від обох полюсів конфлікту. Сильні сторони митрополита Димитрія: людина поміркованих поглядів; його добре знають митрополити, що завершують своє служіння на території Туреччини; має унікальний досвід праці на Фанарі — понад 16 років очолював особисту канцелярію патріарха Варфоломія. Слабкою стороною цього вибору можна назвати вік кандидата — 73 роки (для порівняння: на момент обрання на Константинопольску кафедру у 1991 році митрополиту Варфоломію був 51 рік). Якщо оцінювати виклики, які постають сьогодні перед Патріархатом як значущі, то на чолі Церкви було би логічно бачити більш молоду та дієву особистість.
Іншим “альтернативним” кандидатом низка експертів називає архієпископа Австралійського Макарія. Це наймолодший й ґрунтовно освічений архієрей. Особливість Макарія — орієнтація на місіонерську діяльність та церковне просвітництво. Це вкрай енергійний та дієвий архієрей, який уже сьогодні, у 52 роки, звертає на себе увагу як помітне явище у грецькому церковному світі. У жовтні 2024 року, під час візиту патріарха Варфоломія до Австралії, останній звернув увагу на особистість Австралійського архієпископа, ба більше, був приємно здивований, наскільки динамічно під його керівництво розвивається православ’я у цій країні. Відзначимо, що саме після цього візиту кандидатура Макарія потрапила до віртуального списку кандидатів, який сьогодні кулуарно обговорюється у церковних та експертних колах. Слабкі сторони як кандидата: невідомо чи має архієпископ Макарій турецьке громадянство, що є необхідною умовою для обрання на патріаршу кафедру; відсутність специфічного адміністративного досвіду — він може погано уявляти собі, як живе та функціонує Патріарший церковний центр на Фанарі.
На вибори наступника Варфоломія безумовно впливатимуть зовнішньополітичні чинники:
📍Сполучені Штати можуть намагатися зберегти вплив через підтримку Елпідофора, який є символом прозахідного, реформаторського вектору патріархату. Його позиція у США дозволяє мобілізувати ресурси та дипломатичну підтримку у Вашингтоні.
📍Туреччина, у свою чергу, прагнутиме мати справу із передбачуваним й поміркованим предстоятелем, що не провокуватиме нових міжрелігійних чи політичних конфліктів у Стамбулі. Цей фактор може грати на користь Еммануїла та інших кандидатів, до яких останнім часом прихильно ставиться Анкара.
📍Російський фактор залишатиметься вирішальним: Москва через свої інформаційні і релігійно-політичні канали намагатиметься вплинути на виборців, аби послабити будь-яку кандидатуру, яка зберігатиме тверду позицію щодо автокефалії ПЦУ.
📍Велика Британія, Франція та Ватикан також можуть діяти неформально — через дипломатичні кола, культурні центри та міжцерковні контакти, намагаючись зберегти рівновагу між західними і східними центрами впливу у православ’ї.
Ці зовнішні сили створюють нову конфігурацію, в якій вибори Константинопольського патріарха перетворюються на політико-церковний процес глобального масштабу, а не лише внутрішню подію Фанару.
Поки патріарх Варфоломій залишається активним і працездатним, питання спадкоємності не є предметом нагальної політики. Однак усередині Патріархату вже відчувається перегрупування впливів. Якщо пріоритетом стане стабільність і спадкоємність курсу, то найімовірнішим кандидатом є митрополит Еммануїл. Якщо ж вирішальною стане здатність до модернізації, комунікації та активної протидії Москві, то архієпископ Елпідофор має всі шанси стати “антикризовим патріархом доби викликів”. У перспективі наступних кількох років вибори можуть перетворитися на своєрідний референдум про майбутнє православ’я — між “європейською дипломатією” й “американською відкритістю”. У цьому контексті, як зазначають аналітики, доля Константинополя залежатиме не лише від волі Синоду, але й від балансу глобальних сил, що формують нову церковно-політичну карту світу.