З 14 по 20 червня 2023 року у Таллінні, Естонія, пройшла 16-та Генеральна Асамблея Конференції Європейських Церков (КЄЦ), об'єднана спільною темою «Під Божим благословенням – формуючи майбутнє».
Олександра Коваленко
Генеральна Асамблея КЄЦ збирається що п'ять років для прийняття рішень щодо майбутнього організації, обрання нових членів правління, обговорення нагальних викликів та проблем, що турбують Церкви Європи, а також спілкування та молитви, що поглиблюють екуменічні зв’язки між Церквами-членами. Приймаючою стороною цього разу виступили Естонська Євангелічно-Лютеранська Церква та Православна Церква Естонії.
Особливо хочеться відмітити основну локацію заходу – Культурний Хаб у порту Таллінна, що є колишнім приміщенням історичної електростанції міста. Організована тут же каплиця для щоденної спільної молитви у поєднанні з бруталістичним індустріальним оточенням створювали особливу атмосферу, викликаючи асоціації як із катакомбними церквами перших християн, так і з історією гонінь та життя Церкви в підпіллі в різних історичних та географічних контекстах. Служіння щоразу проводили представники різних церковних сімей, що дозволяло протягом короткого періоду Асамблеї відчути багатство і різноманіття проявів християнської традиції.
Асамблея збирає учасників, що представляють Церкви-члени КЄЦ, партнерські організації та Європейські національні ради Церков з усієї Європи. Запрошені були і представники Українських Церков та релігійних об’єднань – у складі офіційних делегацій та запрошених на панелі спікерів. Наразі КЄЦ налічує 114 членів. З Українських Церков донедавна була представлена лише Закарпатська Реформатська Церква, а віднедавна і ПЦУ отримала схвальну відповідь на свою заявку щодо набуття членства. Символічно, що саму заявку представники офіційної делегації ПЦУ передали керівництву КЄЦ на минулорічній Асамблеї Всесвітньої Ради Церков у Карлсруе (серпень-вересень 2022 року).
Серед головних спікерів Асамблеї були Вселенський Патріарх Варфоломій, колишній архиєпископ Кентерберійський та відомий богослов Роуен Вільямс та лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська.
У своїй промові Патріарх висловився щодо трансформації екуменічного руху, порівнюючи його минуле і майбутнє та, зокрема, звернув увагу на зміну релігійного контексту Європи, що породжує потребу більш глибокого та уважного діалогу також із представниками інших релігійних традицій. Не оминув він увагою і Україну: «Звичайно, християнські церкви в минулому багато страждали від деспотичних правителів і комуністичних режимів; і сьогодні є християнські народи, які все ще бояться дискримінації та переслідувань. Але там, де Церкви встановили надто тісні стосунки з державою, користуючись унікальними привілеями в рамках національної держави, історія продемонструвала, що такі привілеї мають свою ціну. І найбільш помітною серед цих втрат є пророчий голос Церков — індивідуальний і колективний, тобто екуменічний. Одним з найяскравіших прикладів цього є німий голос екуменічних акторів щодо несправедливого вторгнення Російської Федерації на територію України».
Важливою була також промова Тихановської, в якій було поставлено питання можливості ненасильницького спротиву тиранії та агресії, в контексті білоруських протестів 2020 року та особливо – повномасштабної війни в Україні. «Чи можемо ми все ще вірити в ненасильство у світі, де це може означати геноцид слабких і вразливих? Чи можемо ми все ще дозволити собі дотримуватися ненасильницьких методів там, де катують і вбивають наших сусідів, наших близьких? Чи не є це утопією і наївністю, що зі злом можна говорити мовою любові і добра, відповідаючи на кулі квітами? Що має сказати християнство з цього приводу?». Кілька разів зала переривала виступ оплесками. Тихановська також підкреслила унікальну роль жінок у цих протестах, зазначивши, що це багато в чому була «боротьба із жіночим обличчям». На питання, чи не забирає війна в Україні увагу світу від ситуації в Білорусі та диктаторського режиму Лукашенка, Тихановська однозначно відповіла, що повністю згодна з підтримкою України, а також підкреслила, що «без вільної України неможлива демократична незалежна Білорусь, і навпаки. Без вільної Білорусі не буде стабільності і безпеки в усьому регіоні… Ми боремось зі спільним ворогом»
Дві окремих панелі було присвячено Україні, обговоренню нинішньої ситуації та майбутніх перспектив. У перший день з промовами виступили митрополит Білоцерківський ПЦУ Євстратій (Зоря), заступник голови Управління зовнішніх церковних зв'язків Православної Церкви України, єпископ Закарпатської Реформатської Церкви в Україні Шандор Зан Фабіан, єпископ Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви в Україні Павло Шварц, професор Володимир Бурега, проректор Київської духовної академії УПЦ МП, та преподобний доктор Гжегож Гемза, представник Екуменічної Ради Церков у Польщі. Панель під назвою «Церкви як змінотворці у повоєнному суспільстві» представила широке коло спікерів різних християнських конфесій України. Спікери презентували власне бачення нинішньої ситуації в Україні, через півтора роки після початку повномасштабного вторгнення, роль Церков у супротиві агресії, а також ті виклики, з якими стикаються релігійні спільноти та організації.
Друга панель пройшла під назвою «Готуючись до миру: роль Церков у трансформації насилля» і об’єднала спікерів з академічного та журналістського середовища, а також представників молоді з України та Білорусі, представників Православних Церков України, Вселенського Патріархату та Союзу Євангельських християн-баптистів. Окремі доповіді стосувались ролі пропаганди у війні Росії проти України та бівалентності висловлювань щодо війни Патріарха Кирила, і тому, як ці наративи впливають на екуменічну спільноту. Професор Андрій Смирнов з Острозької Академії говорив про війну в Україні як виклик для православних спільнот, руйнування церковної інфраструктури внаслідок збройної агресії та перспективи діалогу між православними в Україні. Тему діалогу між православними презентувала також Юлія Комінко, представниця УПЦ МП та одна з авторів ініціативи «Діалог ТУТ». Учасники у формі коротких інтерв’ю поділилась власним досвідом проживання війни, а також надіями і перспективами майбутнього відновлення миру та встановлення справедливості в Україні. Загалом, не зважаючи на назву, атмосфера панелі була далекою від ідеалістичних cподівань на швидкий мир та примирення, а більшість учасників наголошували на тому, що першою передумовою миру та встановлення справедливості має бути звільнення українських територій, вивід військ РФ з України, а також розкаяння та визнання своєї провини з боку агресора. «Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче. На жаль, Церкви зараз з тими, хто плаче», — пролунало в одному з виступів.
Незважаючи на деякі відмінності в акцентах та подекуди фокусування уваги на специфічних викликах і проблемах конкретних релігійних спільнот, представники України були об’єднані у головних посилах та меседжах, привносячи в дискусію та дискурс Асамблеї реальність ситуації та викликів, з якими зараз стикається не лише Україна та її союзники, а й весь світ. Виступи отримали позитивні реакції та особливу увагу з боку інших учасників Асамблеї, про що свідчили питання зі зали та особисте спілкування між заходами.
Терміном на п’ять років було обрано нове керівництво КЄЦ. Президентом став архиєпископ Тіатейрський і Британський Нікітас із Вселенського Патріархату, а віце-президентами — преподобні д-р Дагмар Вінтер і Френк Копанія.
Архиєпископ Нікітас є координатором Робочої групи Вселенського Патріархату з питань протидії торгівлі людьми та сучасного рабства, був головою Комітету Патріархату у справах молоді, а також співголовою та членом керівного комітету Міжконфесійного фонду Іллі. На сьогодні він є співпрезидентом Європейського католицько-православного форуму. Новообраний Президент КЄЦ вселяє надію на позитивні тенденції у розвитку контактів КЄЦ з українськими Церквами, він є доволі активним та прогресивним, достатньо добре знається на українському контексті, знайомий з Предстоятелями обох Православних Церков та має сильну позицію щодо війни в Україні та ролі РПЦ у ній.
Будемо сподіватись на активну участь і з боку українських Церков та потенційні нові заявки щодо членства в організації, адже релігійна дипломатія та контакти – не менш важливі за державні, а в деяких питаннях – можливо і більше.