• Головна
  • Публікації
  • Інтерв'ю
  • Українські голоси мають звучати на міжнародних форумах, щоби там чули не лише російську точку зору, — Олександра Коваленко про Асамблею ВРЦ...

Українські голоси мають звучати на міжнародних форумах, щоби там чули не лише російську точку зору, — Олександра Коваленко про Асамблею ВРЦ

15 вересня, 09:00
Інтерв'ю
Виступає Олександра Коваленко - фото 1
Виступає Олександра Коваленко
Джерело фото: Наталія Василевич
8 вересня 2022 р. в німецькому місті Карлсруе завершилася ХІ Генеральна Асамблея Всесвітньої Ради Церков, тема якої була «Любов Христа веде світ до примирення та єдності». На цьогорічну Асамблею зібралися 574 делегати, які представляли 350 Церков і церковних спільнот.

Вперше у засіданні ВРЦ взяла участь як офіційний спостерігач делегація Православної Церкви України. До її складу увійшли серед інших представники православної молоді – Роман Сігов і Олександра Коваленко. Вони виступили з короткими, по одній хвилині, але дуже яскравими промовами.

Детальніше про Асамблею, атмосферу її засідань, діяльність української делегації та інші справи — говоримо з Олександрою Коваленко, релігієзнавицею.

— Олександро, Ви вперше були на такому зібранні? Які Ваші враження?

— На такому масштабному - безперечно вперше. Та і не думаю, що у Асамблеї ВРЦ є церковні аналоги за масштабом - понад 4 тисячі учасників і два тижні інтенсивної роботи. Це дійсно вражає, коли в одному місці зібрані представники найрізноманітніших християнських конфесій з усього світу, є можливість відчути різноманіття культур та релігійних традицій - адже щодня молитви проводять представники різних Церков.

Але при цьому розумієш, що світ дійсно тісний - випадково приєднавшись за вечерею за стіл делегації з Камеруна, можна зустріти жінку, син якої навчається в Україні. Або підійшовши до пані у вишиванці - знайомишся з нідерландською професоркою, що викладає в УКУ.

— Перед Асамблеєю звучали звернення до керівництва ВРЦ щодо засудження поведінки РПЦ і навіть її виключення з Ради. Як на це відреагували на Асамблеї?

— Офіційну позицію ВРЦ легко можна зрозуміти з вступних промов на церемонії відкриття, зокрема, це питання піднімав головуючий отець Йоан Саука. ВРЦ має бути майданчиком для діалогу, спілкування та в майбутньому - примирення, а не виключати членів з Ради, адже це призводить тільки до ізоляції однієї зі сторін та ще більшого розділення.

Зі свого боку ми намагались завжди наголошувати на тому, що для діалогу сторони повинні бути у рівних позиціях, поважати один одного та бути готові слухати і чути іншу сторону. Очевидно, діалог українських Церков з РПЦ зараз не є можливим, і мені здалось, що керівництво ВРЦ це також розуміє.

Українська делегація на зустрічі з президентом ФРН Штайнмайєром - фото 99118
Українська делегація на зустрічі з президентом ФРН Штайнмайєром
Джерело фото: Наталія Василевич

— До слова, а як Україна представлена у ВРЦ?

— Наразі - ніяк. Наскільки я знаю, це була перша Асамблея, на яку були запрошені окремі українські делегації. Раніше це була лише участь українців у складі інших делегацій, наприклад, РПЦ. Цього разу Україна була представлена трьома окремими делегаціями - від ПЦУ, УПЦ МП та ВРЦіРО. ПЦУ уже подала заявку на членство у ВРЦ, але оскільки процес набуття членства доволі тривалий - цього разу ми були у статусі “delegated observers”. Тобто ми мали усі права на рівні з іншими делегатами, крім права голосу. Але як влучно підмітив отець Ростислав Воробій: “не голосувати - це не означає не мати голосу”. Сподіваємось, що голос України у ВРЦ почули.

— Яку роль загалом відіграє РПЦ у ВРЦ? Наскільки вона там впливова і які в неї там важелі?

— Тут я не дуже експерт, звісно, тонкощів не розкажу. РПЦ у ВРЦ уже дуже давно, тож важелів впливу у них достатньо. Як мінімум, у Центральному комітеті ВРЦ п’ять представників РПЦ, і це безпрецедентна кількість. Але вплив присутній на всіх рівнях - починаючи від тиску на інші Церкви і закінчуючи особистим спілкуванням і зусиллями над створенням іміджу прогресивних “хороших русскіх”, що добре говорять англійською, галантно поводяться і справляють гарне враження. На жаль, для колег з-за кордону часто є незрозумілим, що вони є об’єктом цілеспрямованої роботи делегатів РПЦ, що для нас є доволі очевидним.

Виступає Роман Сігов - фото 99120
Виступає Роман Сігов

 

— А чи розуміють у ВРЦ — її керівництво чи члени — роль РПЦ у війні Росії проти України? Чи взагалі вони там розуміють, що у нас війна і що це саме безпідставна агресія Росії проти України?

— Так, звісно. Щодо всіх не скажу, адже у ВРЦ 352 члени, і деякі з них настільки далекі від нашого контексту і дискурсу, що звісно не мають глибокого розуміння теми, але на рівні керівництва ВРЦ відповідь однозначно так. Власне, підтвердженням цьому є візит делегації ВРЦ до України, що відбувся на початку серпня, а також саме рішення запросити українські делегації на Асамблею - це теж вирішилось буквально в останні тижні. Для події, що проходить раз на 8 років (9 цього разу через Covid) - все вирішено і розписано уже за кілька років.

Та і в Карлсруе підтримка відчувалась на всіх рівнях - починаючи від Європейської панелі, де Україні присвятили більшу частину часу, і закінчуючи особистим спілкуванням та увагою з боку керівництва та співробітників (стафу) ВРЦ. Так само і з боку інших делегацій - люди з усього світу висловлювали свою підтримку. Жінка з Індії розповідала мені, що у неї щодня будильник на 21:00 стоїть для молитви за мир в Україні, а делегат із Соломонових островів (Океанія) переказував вітання моїм батькам і казав, що тепер я маю ще й сім’ю на островах, до якої завжди можу звернутись. Це дійсно дає відчуття, що з нами стоїть увесь світ, принаймні молитовно.

— Ваша промова викликала жвавий інтерес. Розкажіть про її обставини. Чому вам з Романом дали лише по одній хвилині і що ви хотіли донести?

— На цій сесії мали приймати документ щодо війни в Україні - тож, звісно, засідання викликало неабиякий інтерес. Власне, наші виступи були реакцією на представлений на засіданні документ та коментарі до нього з боку делегації РПЦ.

Власне, на Асамблеї ВРЦ є певний регламент обговорення - документ чи заяву спершу зачитують, делегатам роздають друковану версію, а в додатку з‘являється електронна. Після чого є час для коментарів, який був обмежений до 3 хвилин в усі дні, крім останнього - на початку пленарного засідання модератор оголосив, що для виступів надається лише хвилина. Чи це було викликано очікуваним інтересом до тем останнього дня і, відповідно, можливими дебатами, чи об‘ємом самих документів - важко сказати. Але одна хвилина - дійсно занадто мало, щоб висловити свою позицію, тож потрібно було вивірити кожне слово.

Кожен з нас, здається, до останнього моменту вносив правки та зміни у власний текст. А моя фраза — "Дуже сумно, що ви прирівнюєте кров українського народу до старбаксу та макдональдсу" — народилась уже в черзі перед мікрофоном і була реакцією на слова російського делегата архимандрита Філарета (Булєкова) (*). Фактично її сформулював мій колега з УПЦ Богдан Мостовий, якому модератор уже не дав слова. Тому було важливо, щоби вона прозвучала перед всією аудиторією. Тож, певною мірою, ця промова - реальний приклад єдності українського православ‘я у спільному свідченні.

*) Слова архимандрита Філарета (Булєкова): “... Але це один з документів, який є прикладом інформаційної війни. Це документ, який дещо підсвічує, а дещо камуфлює. Він може стати чимось на кшталт гасел Макдональдсу чи Старбаксу. Приблизно такий же рівень важливості. Бо немає спроби реально подивитись на те, що відбувається і прийти до одного результату”

Російський делегат говорив близько 6 хвилин, грубо порушуючи регламент, але не отримав за це жодного зауваження чи попередження. Сподіваюсь, для інших присутніх делегатів це також виглядало як прояв відповідного ставлення делегації РПЦ до правил роботи Асамблеї та зібрання загалом.

Виступає делегат РПЦ архимандрит Філарет - фото 99121
Виступає делегат РПЦ архимандрит Філарет

 

Для нас же було важливо засвідчити свою позицію, навіть якщо ми не сильно вірили, що радикальні зміни до документа пропустять. Врешті-решт, рішення щодо тексту приймалось консенсусом в робочій групі, де був також присутній представник РПЦ. Але ми все одно відправили до комітету письмові пропозиції та правки до документу, на що у нас було менше години. Роман набирав текст прямо по ходу засідання, і відправив його буквально в останні секунди. Ми зробили все, що могли, і навіть якщо ці правки не увійшли в документ - принаймні ми спробували вплинути на результат. Для мене це був дійсно найбільш напружений момент за всю Асамблею.

— Була інформація, що позицію РПЦ вітали оплесками? Це так дійсно було?

— Насправді в той момент була така напруга, що мені важко пригадати - тож я пішла перевірила відео-трансляцію. Оплески були після українських виступів, після виступу архимандрита Філарета Булекова їх не було.

В такі моменти адреналін настільки зашкалює, що ти чуєш тільки стук крові у скронях. Але коли я поверталась на своє місце після виступу - бачила декілька піднятих помаранчевих карток — тобто, підтримка чи схвалення сказаного, згідно з регламентом.

Голос 'за' - фото 99122
Голос "за"

 

— А хто написав основу звернення? Чиї правки були найбільше враховані?

— Над документом працювала робоча група (Public Issues Committee), до складу якої входили представники різних делегацій, і яка розробила основний текст документу. Можу загалом сказати, що правки після обговорення практично не вносились, лише дуже незначні. Наші пропозиції щодо більш чітких формулювань та однозначного засудження сторони агресора не були прийняті комітетом.

— Що в кінцевому варіанті Вам найбільше не сподобалося у цьому документі? Щоб Ви змінили?

— Напевно, оця частина: “закликаємо наших братів і сестер-християн і керівництво церков у Росії, а також в Україні підняти свій голос, щоб протистояти триваючим смертям, руйнуванню, переміщенню та відчуженню (майна) народу України”. Українські Церкви засудили агресію та війну уже в її перші години і не перестають використовувати усі можливі методи для того, щоб протистояти їй на всіх фронтах - гуманітарна допомога, інформаційна робота, церковна дипломатія. Якщо це приховане звернення до Патріарха Кирила та керівництва РПЦ - тоді варто було так і написати. :)

— Тобто вони також не можуть визначитися хто агресор, хто жертва, хто почав війну, хто має каятися за неї?

— Я б не була такою жорсткою - вже в першому абзаці чітко вказано “російське вторгнення 24 лютого”. Думаю, більш правильним буде скласти власне враження, прочитавши документ, він доволі короткий, уже і український переклад є.

Звісно, є речі, які ми б в Україні сформулювали б зовсім по-іншому, але ми не є авторами цієї заяви. Потрібно розуміти, що у ВРЦ рішення приймають консенсусом, тож було прийнято той текст, за який проголосують. Я думаю, це максимум того, щодо чого комітет зміг дійти згоди.

— Але російське вторгнення почалося ще у 2014, тобто 8 років раніше. Чи була якась реакція від ВРЦ раніше?

— У 2015 році відбувся візит представників ВРЦ до України, за результатами якого було опубліковано комюніке. Тоді приймаючою стороною з боку України виступила УПЦ МП, також відбулась зустріч з ВРЦіРО. Проте, на жаль, в тексті тоді дуже бракувало однозначності - “конфлікт”, “суперечка”, “різні позиції”, тощо.

На жаль, ВРЦ була не єдиною, хто недостатньо серйозно сприйняв анексію Криму та підтримку так званих “народних республік” з боку РФ, що врешті решт призвело до повномасштабного вторгнення уже в 2022 році.

Українські голоси мають звучати на міжнародних форумах, щоби там чули не лише російську точку зору, — Олександра Коваленко про Асамблею ВРЦ - фото 99123

— Які висновки Ви зробили від цієї Асамблеї? Як на Вашу думку, має бути співпраця з ВРЦ? Хто для нас у ній є “союзниками” в першу чергу?

— Головний висновок, напевно, в тому, наскільки багато значить особисте спілкування та свідчення. Коли перед тобою Інший (у термінах філософії Мартіна Бубера), з його власним досвідом, болем і стражданнями - набагато важче закрити очі на ту несправедливість і жорстокість, з якою зараз стикається український народ. Саме тому присутність українців на Асамблеї була критично важливою.

Для мене як для вірянки ПЦУ, безумовно, пріоритетним є якомога швидше набуття членства у ВРЦ - щоб наступна наша делегація на Асамблеї отримала уже червоні стрічки бейджів (лише для делегатів) та сині й помаранчеві картки для голосування.

Щодо союзників - звісно, має бути широке бачення міжцерковних контактів, але в першу чергу - це інші Православні Церкви, зокрема і через те, що деякі з них перебувають під сильним впливом з боку РПЦ, тож тут потрібна послідовна і продумана робота для того, щоб переважити терези на нашу користь.

— І ВРЦ, й ООН не особливо можуть собі дати раду з такими наглими їх членами, як РФ/РПЦ. Чи є загалом користь від участі в них і яка саме? Особливо враховуючи вплив РПЦ у них.

— Я думаю, що головна користь від участі в подібних організаціях саме в тому, що Україна представлена як суб’єкт, а не лише об’єкт обговорення. Тобто якби на Асамблеї обговорювали війну в Україні без голосів з України - як би це звучало? Які наративи та меседжі могли б звучати зі сцени? Чи було б це чергове повторення російської пропаганди чи міфів про війну?

Мені здається, що один з головних здобутків останніх 6 місяців це те, що Україну та Українські Церкви нарешті почали сприймати як повноправного суб’єкта відносин. Так, ми маємо ще довгий шлях попереду, але прорив колосальний, тож варто використовувати ці можливості, щоб наш голос і наші меседжі лунали на міжнародних майданчиках.

— Щоби Ви запропонували змінити у їх діяльності?

— Ну я б, звісно, виключила РПЦ з Ради, або принаймні призупинила їх членство чи позбавила права голосу, поки триває війна у нашій країні. Якщо РПЦ виступає ідеологом російського вторгнення в Україну, якщо делегація РПЦ лише продовжує поширювати пропагандистські наративи назовні, якщо немає засудження війни, а лише її виправдання, спираючись на якісь історичні різночитання - де тут голос Церкви? Де тут християнство? Церква, що підтримує агресора, має також нести відповідальність за свої дії чи бездіяльність.

На жаль, іноді це простіше визнати світським політикам (як у промові Штайнмаєра на відкритті Асамблеї) чи урядам (низка яких включила вище керівництво РПЦ до своїх санкційних списків), ніж церковним лідерам та екуменічним організаціям. І тут можу знову повторити головну думку зі свого виступу “Якщо Церкви не будуть тими, хто підносить свій голос, коли відбувається насильство та несправедливість, чи ми все ще будемо «сіллю землі»?”

— Олександро, яку альтернативну площадку для діалогу Ви бачите? Зокрема, задля донесення правдивої інформації про процеси у нас.

— Мені здається, важливо використовувати усі доступні майданчики - і церковні, і світські, і академічні. Як релігієзнавиця можу сказати, що стараннями наших науковців, зокрема Майстерні Академічного Релігієзнавства та Відділення релігієзнавства інституту філософії НАН України, український дискурс присутній на багатьох міжнародних конференціях, ведеться серйозна робота.

Ну і не можна забувати про церковну дипломатію, як і світська, вона зараз дуже важлива, хоч і потребує часу. Встановлення контактів в ширшому православному та християнському світі, визнання ПЦУ іншими Православними Церквами - це все довготривалі процеси, над якими уже зараз працюють наші церковні діячі.