Релігія = насильство? Життя вірян «по той бік» війни

20 липня, 14:10
Репортажі
Храм ікони Казанської Богородиці в Горлівці - фото 1
Храм ікони Казанської Богородиці в Горлівці
Джерело фото: Wikimapia
Повернувшись додому в рідну Горлівку через довгі п’ять років війни, Олеся, яка є православною вірянкою, вирішила відвідати храм Казанської ікони Божої Матері, де дівчину хрестили. Ідучи стежкою, вона згадувала, як в дитинстві, гуляючи в парку зі своєю бабусею, вона затримувала подих, почувши церковний дзвін. Вигукуючи: «Ба, дзвони! Підемо до церкви». Олеся із задоволенням йшла до храму.

Ось і зараз, перебираючи пальцями високу траву, якою поросла стежка в дитинство, Олеся обережно зайшла до церкви. Озираючись навколо, вона ледь впізнала любий храм. Там зробили ремонт, з’явилося багато нових ікон. Проте під час візиту горлівчанка зіткнулася з відчуженням та розподілом на «своїх» і «чужих».

На ранковій Літургії були присутні декілька людей, з яких переважна більшість — літні люди. Після завершення Літургії відбулася сповідь, після якої Олеся підійшла до Причастя.

Однак батюшка відмовив у Причасті дівчині через те, що вона не була на сповіді минулого вечора. До того ж, порадив Олесі звернутися до іконної крамнички, аби продавчиня розповіла їй правила підготовки до сповіді та Причастя.

Дівчина зніяковіла після різкої відмови священика, в очах, які з благодаттю дивилися на нього, виступили сльози. Вона відчула на собі підозрілі погляди людей в церкві.

Олеся прийшла додому засмучена, вона не впізнала рідну з дитинства церкву, і хоч зовнішній вигляд храму приємно вразив горлівчанку, та прийти туди знову вже не було бажання.

Релігійна свобода по-ДНРівськи: не для всіх

«Єдині, хто не постраждав — Українська Православна Церква Московського Патріархату», — каже в інтерв'ю «Острову» пастор, волонтер і громадський активіст Сергій Косяк.

Ми розмовляємо з ним про те, як змінилося релігійне життя віруючих на окупованій території Донецької та Луганської областей України з початку війни. В "ДНР" і "ЛНР" діють «закони» «про свободу віросповідання та релігійних об'єднань». Відповідно до цих актів, всі релігійні організації для продовження діяльності на території "республік", повинні отримати спеціальний дозвіл (реєстрацію). Але далеко не всі церкви отримують такий дозвіл, тому змушені йти в підпілля.

Так, у так званій ЛНР, з 260 поданих заявок дозвіл отримали тільки 10. Всім іншим було відмовлено з різних причин. 21 червня 2018 року була закрита єдина діюча мечеть в Донецьку.

Загалом, православ’я на непідконтрольних уряду територіях є своєрідним маркером, що правильно, а що ні. За період збройних дій на Донбасі 2014-2019 рр. було чимало конфліктів на релігійному ґрунті. А саме в так званій «народній республіці» відбуваються гоніння проти Свідків Єгови, протестантів, крішнаїтів.

За даними USCIRF, починаючи з 2014 року на Донбасі проросійські бойовики конфіскували понад 50 церковних будівель. Так, у 2018 році бойовики розгромили та вивезли все майно з будинку молитов християн-баптистів в окупованому Стаханові на Луганщині. Того ж року представники так званого «Фонда государственного имущества «ДНР»» закрили храм Святого Духа УПЦ КП Київського Патріархату в Донецьку. А після створення ПЦУ її вірним на окупованих територіях повідомили, що їх майно буде відібране, а всіх священнослужителів депортовано з «ДНР», повідомляє «Вчасно».

Утиски громадян відбуваються незважаючи на те, що у статті 9-й т.зв. «Конституції Донецької Народної Республіки» чітко прописано, що громадянам надається свобода віросповідання та те, що республіка не має жодної державної релігії.

У травні 2015 року голова самопроголошеної "ДНР" Олександр Захарченко заявив на прес-конференції в Донецьку про визнання окупаційною владою лише чотирьох конфесій - православ'я (Московського Патріархату), католицизму, ісламу та юдаїзму. Всі інші віруючі, включаючи православних Київського Патріархату, греко-католиків і євангельських християн, були віднесені до числа "сектантів".

Згідно з офіційною статистикою Мінкультури України, на початок 2014 року в Донецькій області нараховувалося 1797 релігійних організацій. Серед них 762 громад УПЦ Московського Патріархату, 366 — спільнот євангельських християн, 186 — церков християн-баптистів, 86 церков — УПЦ КП, 83 громади Свідків Єгови, 49 – громад адвентистів, 38 – мусульманських, 36 – греко-католицьких громад, 19 – юдейських, 14 – римо-католицьких, 14 – буддистських, 8 – громад крішнаїтів. Під час окупації на непідконтрольній території залишилися тільки громади УПЦ МП, католиків, мусульман та юдеїв. Решта релігійних організацій — заборонена.

Бойовики називають вірян євангельських церков «сектантами» і «шпигунами». Ілюстративне фото - фото 53788
Бойовики називають вірян євангельських церков «сектантами» і «шпигунами». Ілюстративне фото
Джерело фото: Радіо Свобода

Знову як в СССР: протестанти поза законом

На початку 2019-ого року угруповання «ЛНР» і «ДНР» оголосили процес так званої «перереєстрації». У Донецькій області він тривав до 1 березня 2019 року: «За результатами цієї «перереєстрації» з’ясувалося, що окупаційна влада «заборонила» діяльність всіх євангельських церков», – розповідає виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін.

Віце-президент Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів Ігор Бандура повідомив в ефірі Громадського Радіо про те, що церкви євангельських християн-баптистів на Донбасі були понад сто років, як і євангельський рух в Україні:

«У Донецькій області у нас було понад 100 церков, у Луганській – близько 80 із загальним членством близько 12 тисяч членів. Якщо додати дітей, то можна помножити на 2 чи 3». Наразі протестантські церкви в самопроголошених республіках вважаються екстремістськими. Тому достовірна кількість діючих підпільно церковних організацій наразі невідома.

Проте після офіційних заборон віруючі залишаються на окупованих територіях. Пастор церкви «Добра новина» Петро Дудник розповів Радіо Свобода про покарання «свавільних громадян»: «Віряни, які залишилися на непідконтрольній території, якщо збираються для задоволення своїх духовних потреб за допомогою молитви, пісні або слова Божого, змушені це робити в підпіллі. Якщо на такому зібранні знаходять просто членів церкви – у них «адміністративне покарання». Якщо ж це пастор – до 10 років в’язниці».

У Слов’янську, як повідомляла поліція Донецької області, бойовики розстріляли чотирьох членів церкви «Преображення Господнє». На окупованих територіях багато приміщень релігійних громад захоплені. У Донецьку, наприклад, у молитовному будинку мормонів відкрили РАЦС.

Після змін у релігійному законодавстві РФ, Свідки Єгови стали вигнанцями також і на окупованих територіях. Жителька Горлівки, яка була свідком Єгови ще у мирний час, разом з мамою відвідувала молитовний будинок, який базувався на території старого будинку культури. З початком військових дій вона з мамою переїхала до підконтрольного Україні Бахмуту (колишній Артемівськ).

«Коли ми були в Горлівці, ми ходили в церкву, — згадує дівчина. — В Артемівську теж є ці спільноти, але до нас поставилися негативно. Ми не отримали теплий прийом, адже проукраїнсько налаштовані віряни вважали, що ми «засланці», «оброблені днр-івцями» та інші нісенітниці. Ми перестали відвідувати церкву. Але після закінчення школи я поїхала до Краснодара. Там Свідки Єгови заборонені на державному рівні, на відміну від ДНР. Проте ми змогли отримати необхідну допомогу та продовжили відвідування церкви».

Окрім Свідків Єгови у немилість бойовиків потрапили й адвентисти. Їх теж була достатня кількість, проте церкву в Горлівці бойовики зруйнували. 27 вересня 2014-ого в один з молитовних будинків Церкви адвентистів сьомого дня увірвалися бойовики. Вони перервали богослужіння і змусили людей розійтися. Ще в одному будинку були вибиті вікна та зруйновані двері. Люди почали збиратися в групи на домашні служіння. Звісно, по домівках бойовики ДНР не ходять, аби вилучити літературу чи «посадити в підвал». Однак кількість прихожан значно зменшилася.

Ось що говорить один із Церкви адвентистів сьомого дня:

«Раніше до нас завжди приїжджали закордонні пастори, які на англійській мові проповідували, ділилися досвідом. Часто до нас приходили школярі першої школи з посиленим вивченням іноземних мов… Приходили, щоб покращити англійську, а залишалися через усвідомлення місії. Зараз через бойові дії, звісно ж, ніяких відкритих проповідей. У людей немає зацікавленості, а в церкві — розвитку».

Так як орієнтир самопроголошеної «Донецької народної республіки» на приєднання до Росії, то й методи боротьби з «сектантами» схожі. Мешканка Горлівки, 18-річна Олена, яка є свідком Єгови, в 2015-ому виїжджала з родиною до Карлівки, що на Полтавщині. Проте, через три роки її сім’я повернулася додому, бо татові дівчини запропонували роботу вдома. Одразу після повернення на Донбас, батько Олени, Олександр, дізнався про зруйнування та закриття їх церкви у приміщенні старого ДК в одному зі спальних мікрорайонів Горлівки, та про те, як зник його товариш ще в недалекому 2016-ому, коли той, не дивлячись на заборону ДНР-івців, біля лікарні роздавав з подругою релігійну літературу.

Віруючі почали потайки збиратися у квартирах на домашні служінні. Однак, Олександру хотілося повернути будівлю церкви. Тоді він власноруч намагався відремонтувати ДК своїми силами. Але на другий день робіт вірянина побачив солдат ДНР, який йшов через парк до лікарні. Йому довелося збрехати, що він прагне відтворити колишній будинок культури самотужки, задля проведення мистецьких заходів. Солдат в лайливій формі наказав йому покинути приміщення, бо скоро його зовсім знесуть:

«Тут аура плохая — раньше сектанты собирались со своими книжками… Нечего тут восстанавливать! Ни икон у них, все не по-божески». На що Олександр спитав, чи заборонена законом діяльність «сектантів». Той обурено відповів: «Я не знаю, напевно. Ці єговісти, мормони, задурюють людям голови. Ось в Росії, наприклад, їх діяльність заборонили, і у нас повинні заборонити!»

З цього інциденту стає зрозуміло, що бойовики не знають законів самопроголошеної республіки, а керуються лише власними судженнями та нав’язаними стереотипами.

Зараз родина Олександра перебуває в постійному страху через свої релігійні переконання. Вони, як й інші, збираються по домівках. Олександр вважає це приниженням людської гідності та порушенням прав людини: «Якщо чесно, я шкодую, що ми тут знаходимося. В Карлівці, невеличкому місті, до нас відносилися доброзичливо. Ми спокійно ходили до церкви, нам, як багатодітній родині (а в нас четверо дітей), віряни надали дім, одяг та необхідну допомогу. Проте через роботу та ще деякі сімейні обставини, нам довелося повернутися в Горлівку. Мені казали, що тут панує деспотія, але в таку, вибачте, «совдепію», я і не думав, що потраплю в 2018-ому році…»

Бойовики називають вірян євангельських церков «сектантами» і «шпигунами». І час від часу зганяють людей на мітинги проти парафіян – на них лунають лозунги на кшталт «Пора б, напевно, одуматися і читати Біблію правильно» і «Сектанти! Досить закликати до безладу в республіці».

«Саме в Слов’янську ми вперше зіткнулися з переслідуванням за віру від людей, які вважали себе православними або православною армією, тому що зустрічалися саме з православними служителями, які носили зброю, які кинули свій прихід і прийшли сюди воювати за «Русь-матінку», щоб «фашизм», «бандерівці» не пройшли», – пригадує події тих днів вірянин церкви «Слово життя» Євген Ткачов, якого цитує Радіо Свобода.

«Використовують цей релігійний терор для того, щоб зміцнити свою незаконну владу. Для того, щоб викорінити будь-яке інакомислення і, таким чином, спробувати зробити таким ідеологічно однорідним населення окупованих територій, щоб не було ніяких спроб непокори», – каже журналістам Радіо Свобода виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін.

Відомо, що Донецьк був чи не найбільшим осередком існування кришнаїтів в Україні. Тут також діяв єдиний у країні буддійський монастир і велика кількість общин різних напрямків. Однак, після того, як частина Донбасу опинилася під контролем невизнаної ДНР, більшість буддистів змушені були виїхати в інші регіони України.

Віра з традиції

Звісно, є в Горлівці й прихильники так званого «русского православ’я». Хлопець Кирило, який підтримує бойовиків ДНР та вважає їх захисниками Донбасу, називає себе православною людиною. Як каже сам парубок: «Ми боронимо свою землю, бути патріотом — це не гріх, а честь. Звісно, наші хлопці тримають у руках зброю, стріляють, але це заради захисту нашого населення. Ми лише обороняємося».

Кирило вважає, що регулярне відвідування церкви не є обов’язковим ритуалом, аби залишатися віруючою людиною: «Необов’язково ходити до церкви кожну неділю. Я молюсь подумки завжди, дякую Богу за все, що маю, намагаюся жити за заповіддями, дотримуюся всіх церковних обрядів. На свята ходжу в храм, цього достатньо, як я думаю».

Окрім радикально налаштовних прихильників тієї чи іншої сторони конфлікту, є й ті, які не підтримують жодну. Наприклад, Христина Іващук, студентка місцевого горлівського вишу. Дівчина прагне тиші у своєму рідному місті та швидкого завершення війни.

Христина вважає себе православною. В церкву ходить на великі свята, адже, як виразилася сама дівчина: «Регулярні обстріли не дають змоги ходити в церкву частіше — страшно та небезпечно».

Вдома Христина молиться разом з батьками. Дівчина вважає, що більшість віруючих перш за все віддають дань традиції та менталітету, проте не сповідують християнські цінності у своєму житті: «Майже кожен з моїх знайомих в Горлівці носить хрестик на шиї, а вдома має ікони. Але мені здається, це більше дань традиції. Адже багато в кого на шиї хрестик, а всередині душі — нулик. Неможливо бути на чиємось боці на війні, бо тут винні всі. Війна, помста, бажання смерті іншим — є гріхом».

… Олеся з Горлівки продовжує відвідувати православні храми. Проте не в рідній Горлівці. Через відчуття відчуженості, вона прагне повернутися на службу до храму Казанської Божої Матері тоді, коли там буде мирно та спокійно, як в її дитинстві. І сьогодні, чуючи церковні дзвони чи зустрічаючись поглядами з усміхненими до перехожих свідками Єгови, десь у Слов’янську, місті, яке давно позбулося війни та терору, Олеся молиться аби так само мирно співіснували представники всіх конфесій і в її рідному місті. Вона чекає, коли в церквах Горлівки запанує доброзичливе ставлення до кожного вірянина.

Єва Стрільцова