Релігія і Церква в Чеській Республіці

СТАНОВИЩЕ ЦЕРКВИ ТА РОЗУМІННЯ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ ДО «ОКСАМИТОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» 1989 Р.

Дослідження ставлення чеського суспільства до релігії здійснювалися й до 1989 р. Безумовно, вони не є абсолютно надійними, проте з них випливає, що на той час більшість населення — 88% оцінювали умови задоволення релігійних потреб як достатні, а 12% опитаних вважали, що мають змогу відкрито ходити до церкви, молитися Богу і при цьому не наражатися на ризик зазнати якихось репресій з боку державних установ.

Дехто з опитаних виступав за більш широку публікацію релігійної літератури та журналів, точніших відомостей про церковне життя, активніше залучення віруючих до заміщення керівних світських посад. 13% опитаних мали проблеми при вступі до вищих навчальних закладів або при виборі професії.

57% опитаних вважали, що гарантована конституцією свобода релігії визнається державними й суспільними установами лише частково або взагалі не визнається, й лише 15% — що право на вільне віросповідання є реальністю. Майже п’ята частина опитаних не мала конкретної думки з питань релігійної свободи.

У жовтні 1989 р. 40% опитаних вбачали в Католицькій церкві одну з установ по захисту прав людини, понад третина була протилежної думки і п’ята частина не змогла дати відповіді на це запитання. 18% опитаних вважали, що виконання релігійних обрядів повинно відігравати в сьогоднішньому житті значно більшу роль, 45% — що нині виконання обрядів є достатнім, а 25% не надавали цьому питанню важливого значення в суспільному житті.

Перед візитом папи Римського у жовтні 1989 р. було проведено опитування, яке засвідчило, що дві третини населення ставилися до цього візиту позитивно. На запитання, чи потрібно надавати церкві (як громадській установі) більше місця в засобах масової інформації, 42% опитаних відповіли позитивно. Більшість опитаних — 65%, крім того, вважали, що церква також повинна зробити певний внесок у вирішення соціальних проблем.

Таке ставлення до церкви підтверджувала і громадська підтримка більшою частиною населення багатьох конкретних політичних акцій Католицької церкви. Ряд її заходів напередодні листопада 1989 р. отримали однозначне громадське схвалення. Це стосується, наприклад, збору 600 000 підписів на підтримку петиції моравського католицького єпископату, який висунув вимогу більшої релігійної свободи. Коли в 1987 р. кардинал Томашек організував «Рух за оновлення, за зміни в суспільстві», 100 000 осіб у Моравіії взяли участь у паломництві до католицьких святинь, переважно до Чеської Анни.

Весною 1989 р. підтримка цього Руху була радше відображенням громадського невдоволення тодішнім станом релігійних свобод. Рух досяг свого апогею під час подій листопада 1989 р.

ЦЕРКВИ СЬОГОДНІ

Визначний католицький теолог Т. Халік (його статтю «Християни і мир у суспільстві» див. у «ЛіС» №7 за 1998 р. — Ред.) так окреслив становище церкви в Чехії: «Ми стоїмо перед великою купою уламків, складених із сорока років злісної, ворожої для Церкви комуністичної агітації, з антикатолицького періоду першої республіки та антиклерикалізму старого лібералізму минулого століття. До цієї купи уламків належить й історично невдалий досвід існування Католицької церкви протягом життя двох останніх поколінь чехів, а скоріше навіть відсутність такого досвіду й незначний досвід життя Церкви на свободі».

Це було сказано 6 років тому, отож можна підвести певний підсумок щодо того, як церква використала нові можливості.

Ось думка з цього приводу Івана Филипа, колишнього голови Християнсько-Демократичного Союзу, нинішнього міністра освіти: «Католицька церква використала зовсім небагато з тих можливостей, які вона дістала після 1989 р. в колишній секуляризованій країні. На нещастя церкви, її закликали виключно тоді, коли виникала потреба якось зрушити суспільство, аби назавжди відійти від колишнього комуністичного режиму».

Зміни, що сталися останнім часом у різних частинах світу, спричинилися до того, що поняття «свобода» та «людська солідарність» сьогодні важать значно більше в суспільному житті, ніж будь-коли в минулому. Голова Ради Єпископської конференції Милослав Влк відзначив, що «комуністична Європа не потребує солідарності, але має пригнічену свободу, а Західна Європа не потребує свободи, проте їй частково бракує солідарності. За цих умов з’являється свобода, під якою розуміють право бути в небезпеці. Це .може бути сприйняте як парадокс, але у старих країнах європейської демократії відсутня не свобода жити, а скоріше присутня недостатня спроможність цю свободу використовувати».

Водночас можна стверджувати, що релігійна орієнтація чехів з часом посилюватиметься. Які докази існують на ствердження цієї думки? Можна навести результати відповідей під час перепису населення 1991 р. 39,2% віднесли себе до Римо-Католицької церкви, 1,9% — до Чеських братів, 1,7% — до Гуситської церкви і 1,3% — до інших церков. 39,7% не відносили себе до жодної церкви, 16,2% не могли відповісти, до якої віри належать. В окремих випадках, наприклад, на традиційні християнські свята, такі як Різдво, майже завжди скрізь панує святкова атмосфера, часто з елементами саморефлексії та медитації. Проте ці почуття в основному не зв’язані з належністю до якоїсь конкретної конфесії.

Уявлення людей про релігію, віру та церкву формуються скоріше під впливом особистого досвіду або специфічної історичної і національної традиції. Таким же чином формуються і зв’язки з церквою як з установою, з вірою, релігією, мораллю і, безумовно, з культурним надбанням минулого.

РЕЛІГІЙНА АКТИВНІСТЬ У 1990-1995 РР.

Уже перший візит папи Івана Павла II в колишню Чехословаччину, що відбувся 1990 р., став однією з найзначніших внутрішніх політичних подій. Як під час першого (в березні-квітні 1990 р.), так і під час другого візиту (в кінці травня 1995 р.) було досліджено думки чеського населення з цього приводу. В обох випадках перебування папи розцінювалось як подія, що має велике значення для суспільства (так вважали 75% опитаних). У 1990 р. в заходах, пов’язаних з папським візитом, взяли участь 5% населення країни, в 1995 р. — 2%; не брали ніякої участі 88% і 92% відповідно. Як бачимо, порівняно з 1990 р. частка учасників заходів, пов’язаних з прийомом папи та богослужіннями, дещо поменшала.

У порівнянні з першим візитом папи частка тих, хто вважав цей візит значною подією, поменшала майже на 30%. Респонденти, що надавали його візиту певного значення, були опитані додатково, щоб з’ясувати їхні мотиви. Для 10% візит пали став важливою подією, для 7% — великим святом і для 5% — особистим переживанням. 8% опитаних зв’язували сенс цього візиту з міжнародною зацікавленістю Чеською Республікою, 4% чекали від візиту зміцнення віри, 3% вважали, що перебування папи було певною подією для чеського суспільства, 3% вбачали в ньому привід для зустрічі людей і відповідно для виявлення громадянської свободи. Для 46% опитаних візит папи не мав жодного особистого значення, а 2% відповіді не дали. Частка тих, хто втратив цікавість до візиту папи, порівняно із 1990 р. становила близько 24%.

У 1991 р. було досліджено також ставлення чеського населення до релігії та значення релігії і церкви в соціальному житті. Тоді 70% опитаних традиційно поставилися до релігійних питань позитивно, 10% не виявили цікавості до них і 20% не дали відповіді. Більш конкретне ставлення до церкви висловила третина опитаних: завдання церкви — вести людей до добра; чверть опитаних вважала, що основне призначення церкви — сприяти розповсюдженню та зміцненню віри; десята частина опитаних висловила думку, що церква морально виховує людей. Майже десята частина опитаних зайняла дещо демагогічну позицію: церква прагне іззовні заволодіти нашим розумом; п’ята частина не дала конкретних відповідей. Проте отримані результати дозволяють зробити висновок про досить високу оцінку, яку дає церкві суспільство.

У липні 1993-го та в липні 1995 рр. здійснювалися дослідження з питань: чи повинна церква зосередитись лише на внутрішньому житті громади віруючих, а чи вона повинна брати певну участь у вирішенні громадських і політичних проблем. Результати свідчили: думка про те, що церква повинна займатися лише внутрішніми духовними справами, в 1995 р. висловлена виразніше, ніж два роки тому. Очевидно також, що в 1995 р. побажання, щоб церква справляла більший вплив на вирішення соціальних і політичних проблем, прозвучало дещо слабкіше. Крім того, зменшилася питома вага тих, хто вбачав призначення церкви в догляді за перестарілими і хворими (з 78% до 65%), в опікуванні бідних (з 67% до 55%), у духовній підтримці (з 70% до 61%), у вихованні дітей (з 47% до 38%) тощо.

Досить цікавими є зміни у громадській думці стосовно значення релігії протягом 1990-1996 рр. Громадська зацікавленість релігією в 1996 р. порівняно з минулими роками дещо зросла: у 1990 р. 19% опитаних вважали, що суспільство цікавиться релігією, у 1995 р. такої думки дотримувалися вже 29% респондентів, а в 1996 р. — 31%. Але водночас збільшилася й частка тих, хто вважає, що цікавість до релігії зникає: у 1990 р. так відповіли 3% опитаних, у 1995 р. — 23%, в 1996 р. — 27%. В усякому разі, значно зменшилася частка тих, на чию думку громадська зацікавленість релігією не має до них жодного відношення (1990 р. — 72%, 1995 р. — 31% . 1996 р. — 26%). У суспільстві також переважає думка, що Чеська церква протягом останніх років не рвалася до вирішення питань соціальної справедливості в дусі папських енциклік.

ГРОМАДСЬКА ДУМКА З ПРИВОДУ РЕСТИТУЦІЇ

Навесні 1991 р. в колишньому Чехословацькому парламенті почалося обговорення питання про повернення церковного майна. В липні 1991 р. з цього приводу відбулося опитування населення, результати якого представлені в таблиці 1.

Таблиця 1. Громадська думка 1991 р. з приводу повернення церковного майна (у %)

Повинно бути повернено Все Певна кількість Нічого Не знаю
Храми, монастирі, семінарії 55 37 5 3
Старовинні будівлі, лікарні, школи 21 43 30 5
Парки та сади 25 36 34 5
Замки та культурні пам'ятки 15 37 43 5
Ліси 18 24 51 7
Основні володіння, виноградники 15 27 51 7
Ділянки під забудову 13 26 50 4
Промислові підприємства (пивоварні, млини та ін. 12 21 59 8

З таблиці можна зробити висновок, що з приводу повернення перших чотирьох типів колишньої церковної власності переважають позитивні відповіді. Більшість респондентів схиляється до думки про повернення храмів, монастирів і семінарій, що їх потребує церква для свого нормального функціонуванню. Що ж стосується повернення інших об’єктів власності, то сьогодні до цього схильна лише невелика частина населення. Опитування 1993 р. мало відповісти на запитання: чим керується церква, вимагаючи повернення власності? Результати дають змогу зробити висновок, що найвірогіднішим мотивом церкви, на думку громадян, є передусім бажання зберегти особливу духовну культуру.

Ще одне опитування стосувалося обсягу відшкодування конфіскованої церковної власності. Воно дозволяє виснувати, що частка людей, які позитивно ставляться до відшкодування збитків за втрату церковної власності в період 1993-1996 рр., дещо зросла. Разом з тим питома вага тих, хто не визначився з цього приводу, також збільшилася, і це свідчить про зростання байдужості населення до означеної проблеми. Опитування, яке проводилося в лютому 1993 р., мало за мету уточнити: яким чином мало б здійснюватися фінансування церкви. Чверть опитаних дотримувалася думки, що церква повинна існувати за рахунок самофінансування, 53% — що основним джерелом церковних прибутків повинні бути членські внески та пожертви, й лише 7% опитаних схилялися до фінансування церкви з державних джерел.

ВІРА В БОГА

Ставлення до Бога — це одна з головних ознак релігійної або атеїстичної орієнтації. Дослідження релігійної активності населення мають у Чеській Республіці вельми поважну традицію, яка сягає періоду до 1946 р. Саме в ті часи 64% опитаних відносили себе до категорії віруючих, 24% вважали існування Бога вірогідним і 12% були атеїстами.

Зміни, що сталися в громадській думці, ілюструє таблиця 2.

Таблиця 2. Стан релігійної орієнтації у Чкській республіці з 1989 р.

Твердження рік 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996
Я вірю в Бога 16 22 25 24 20 24 21 20
Я гадаю, що, вірогідно, Бог існує 24 26 32 37 30 31 31 34
Я не вірю в Бога 60 52 43 39 50 45 48 46

Отже, кількість віруючих в 1991 р. була найвищою, а надалі зросла питома вага невіруючих.

У липні 1993 р. було проведено опитування тих, хто вважає себе віруючим, і тих, хто не виключає вірогідність існування Бога; з’ясовувалось також, наскільки вони інтегровані в повсякденне життя церковної громади.

З опитаних лише 13% відвідували церкву часто, 43% — рідко, 46% взагалі не цікавилися релігійним життям. Тобто частина віруючих не вважає інститут церкви необхідним і розглядає віру в Бога як суто особисту справу.

Предметом опитування стали також уявлення про Ісуса Христа. Чверть опитаних вбачали в ньому великого засновника віровчення, 16% вважали його містичною фігурою і витвором перших християнських громад, 13% сприймали Ісуса тільки як незвичайну людину, для інших він був лише Богом, а для 15% Ісус являв собою тип духовного наставника. Третина опитаних не змогла точно визначити його роль або взагалі ставила під сумнів його існування. Три чверті опитаних вважали, що сьогодні потрібно знати Біблію; третина чеського населення добре знає найвідоміший біблійний сюжет — про народження Ісуса, інша третина знає цей сюжет тільки частково, а ще одна третина ледь-ледь знала його або зовсім нічого про це не знала.

З посланнями апостола Павла добре була знайома або знала частково лише третина опитаних; дві третини знали про них лише ледь-ледь або зовсім не були з ними знайомі. Причому молодь володіла невеликою кількістю інформації про основні біблійні сюжети.

З відомостями про народження Христа були знайомі 22% опитаних молодих людей і лише 14% студентів. Відповідні знання серед студентів вищих спеціальних навчальних закладів були вельми незначними; 31% опитаних заявив, що взагалі нічого про це не знає.

У середовищі школярів 40% опитаних вважали Біблію зібранням ідей, уявлень і спостережень святих, 30% — викладом релігійних теорій і майже 20% — джерелом 10 заповідей і релігійної інтерпретації світу. Нарешті, 10% опитаних не змогли визначитися у своєму ставленні до Біблії; у цій групі також переважно були молоді люди, студенти.
За результатами дослідження 1991 р. більша частина чеського населення ніколи не читала Біблію, 18% читали її рідко, 6% — раз на місяць, 3% — раз на тиждень, 3% читали її з якогось певного приводу або в разі потреби.

Загалом у Чехії однозначно чітко на церкву у власній вірі в Бога орієнтований лише невеликий відсоток опитаних, і набагато більше тих, хто має самостійні погляди на віру в Бога й на релігію.

Водночас опитані у своєму ставленні до віри стоять ближче до орієнтації матерів; що більшою є різниця у віці між опитаними категоріями, то виразніше підтверджується ця закономірність.

Узагалі найбільшу групу віруючих з поміж опитаних осіб склали ті, в кого батьки були віруючими або допускали можливість існування Бога. І тільки 3 % опитаних стали віруючими в родинах атеїстів.

Перед листопадом 1989 р. у громадській думці Чехословаччини церква мала великий авторитет, її підтримувала більша частина населення. Проте пов’язані з нею надії з часом розтанули, і повернення до інтенсивного церковного життя сьогодні є досить проблематичним. З результатів досліджень можна зробити висновок, що частина населення все ж відводить церкві значне місце в суспільстві, проте не бажає при цьому брати активну участь у церковних справах. Більша частина респондентів розглядає релігійне життя як суто приватну справу, що не потребує публічності.

Більшість опитаних так чи інакше вважає, що Бог є, але з цього випливає головно не потреба у виконанні традиційних релігійних обрядів, а радше суто індивідуальне поклоніння.

З результатів опитувань випливає також, що церква всупереч усім прагненням, а можливо, навіть якраз саме тому не має особливих перспектив здобути велику популярність. Очевидно, і тут люди воліють зберегти свою особисту свободу.

Людина і світ. — 1999. — №9. — С. 19-24

Ян МІШОВИЧ