Релігія в «Сімпсонах» або екзамен на почуття гумору для християнина
Володимир Молодій
«Він страждав за наші гріхи. Тепер ваша черга»
Напис на табличці спрінґфілдської церкви
Зріз ставлення американського суспільства до релігії загалом і християнства зокрема – це те, що може дуже влучно показати мультсеріал «Сімпсони» при уважному перегляді. Серіал часто демонструє складні й неоднозначні моменти в житті Церкви, як от суперництво між протестантами і католиками, трактування Біблійних текстів чи здатність духовників відповідати на потреби пастви в наш час. Жанр мультфільму – гостра сатирична пародія, тому у відповідних тонах і «малюються» всі теми серіалу: культура, політика, суспільство, медіа, освіта, медицина, побут. Релігія не є винятком в цьому ряді. Тому, щоб не травмувати тих, хто дуже трепетно ставиться до стосунків людини з Богом, варто розповісти трохи детальніше про шоу «Сімпсони».
«Сімпсони» — найдовший комедійний анімаційний серіал (виходить з 1987 р.) в історії американського телебачення. І найуспішніший, зважаючи на таку довговічність, кількість країн, де його транслюють, та популярність атрибутики з героями фільму. В основі сюжетів – різні життєві ситуації, які трапляються з членами родини Сімпсонів. Гомер, Мардж, Барт, Ліса і Меґґі – середньостатистична американська сім’я, яка за словами Гомера належить до «верхівки нижнього шару середнього класу» американського суспільства.
Мультфільм від початку задумувався як чергове розважальне шоу для дорослих у прайм-тайм. Персонажі намальовані не особливо детально, а сценарії серій, здебільшого, побудовані зовсім не на дитячій тематиці. «Сімпсони» далекі від примітивних фільмів, створених для задоволення первинних потреб підлітків й збільшення прибутків кінотеатрів за рахунок продажу кока-коли. В багатьох рецензіях на мультфільм йдеться про те, що над кожною серією працюють багато талановитих художників, серед яких немало випускників Гарварду. Такий продукт в принципі не може бути прямолінійним, і дивитися його як мультик з кумедними жовтими чоловічками не варто.
У «Сімпсонах» присутня величезна кількість алюзій як на масову, так і на високу культуру. Можна впізнати сцени з таких кіно-шедеврів як: «Птахи», «Механічний апельсин», «Форест Гамп», «Віднесені вітром», «Психо», «Людина дощу», «Мовчання ягнят», «Муха» і безлічі інших. Метт Ґрюнінґ, творець та продюсер мультфільму, з цього приводу говорить: «Сімпсони» — це шоу, яке винагороджує за уважний перегляд». Справді, меломан в мультфільмі неодноразово почує щось з улюблених мотивів, незалежно від того, Моцарта він любить чи «Металліку». А книголюб отримає океан задоволення від впізнавань безлічі сюжетів з класики літератури. «Сімпсони» особливо хороші тим, що коли ви прочитали кілька книг, то зрозумієте більше жартів», — ще одна цитата Ґрюнінґа. Багато дослідників масової культури погоджуються з думкою, що «Сімпсони» є найскладнішим комедійним сатиричним шоу, які коли-небудь з’являлися на американському телебаченні. «Це багатошаровий пиріг з сатири, подвійних змістів, алюзій на твори високої і популярної культури, дотепів, пародій і самоіронії», — говорить Йон Скобл в передмові до книги «Сімпсони» як філософія».
Найчастіше, в «Сімпсонах» немає однозначного ставлення до будь-яких явищ чи процесів. Часто видається, що для творців мультфільму взагалі немає табу. Багато хто з фанів може пригадати з яким сарказмом в фільмі показані американські президенти Біл Клінтон чи Джордж Буш, американська конституція чи історія. Щодо релігії, то може скластися враження, що деякі епізоди є антирелігійними. Наприклад, 22 серія 18 сезону, в якій піднімається стара суперечка науки та релігії, а наскрізьним питанням є можливість дива. В цій серії Ліса говорить: «Людина може або прийняти науку і вірити у реальність, або вірити у янголів і жити у дитячому світі фантазій». Серія завершується недвозначно – у випадку, змальованому в ній, дива не було. Переглядаючи «Сімпсонів», від Гомера можна почути щось на зразок «І сказав Бог – нехай буде пиво!», «Синку, ми з тобою розірвемо кайдани сили тяжіння і дамо ляпаса Богу», а від буддиста, який корчиться в муках під час кінця світу: «Я думав, що всі релігії – це шлях до Господа. Я помилявся!» Однак, водночас, важко не помітити, що в багатьох епізодах фактично проповідуються духовні цінності і герої закликають бути добрішими й терпимішими. Більшість сюжетів, які дотично чи повністю стосуються віри в Бога, несуть гуманні, чесні та високі смисли і мають щасливий кінець. Особливо це стосується ранніх сезонів. Зрештою, Ватикан неодноразово, вустами своїх служителів, висловлював симпатії «Сімпсонам», говорячи, що це мультфільм, який відображає потребу віри сучасних людей. А в L'Osservatore Romano, офіційному друкованому органі Святого Престолу, кілька років тому, навіть був надрукований текст, в якому автор назвав Гомера Сімпсона католиком, що проте, дуже здивувало продюсерів мультфільму.
В «Сімпсонах» релігія є звичайною частиною повсякденного життя Спрінґфілду. Це важливо, якщо зважати на те, що в серіалах американського телебачення 80-90-их років теми релігійних чи сімейних цінностей майже відсутні. З більшості тогочасного телепродукту нізащо не здогадаєшся, що американці є релігійними людьми. Так само їх важко ідентифікувати як порядних сім’янинів. Для прикладу, можна взяти добре знайомий українським глядачам «Беверлі-Хілз 90210». Чи пригадає хтось, в кого з його героїв, окрім Волшів, була повноцінна родина? Для більш молодшого покоління показовим також може бути серіал «Друзі», де ці теми взагалі відсутні. Пол Кантор в своєму есе «Сімпсони: Атомістична політика і нуклеарная сім'я», пише: «Тема релігії в серіалі розвивається паралельно і взаємопозв’язано з темою сім’ї. «Сімпсони» не є проповідницьким серіалом, для цього вони надто цинічні, стильні і позбавлені забобонів. На перший погляд взагалі може видатися, що це антирелігійний фільм, так як Неду Фландерсу та іншим благочестивим персонажам адресується багато насмішок. Але в даному випадку, ми зайвий раз переконуємося, що висміюючи якесь явища, «Сімпсони» утверджують його суспільне значення».
На Біблійну тематику в «Сімпсонах» часто зустрічаються відверто прямі посилання. Як приклад, 13 серія 2 сезону – «Гомер проти Ліси та восьмої заповіді» (Homer vs. Lisa and the 8th Commandment).
Що таке крадіжка?— замислюється Ліса і запитує місцевого пастора Лавджоя: «Навіть якщо чоловік бере хліб щоб нагодувати голодну сім’ю – це теж крадіжка?». «Так, — відповідає преподобний, — якщо він їстиме його з чимось, наприклад, з маслом». Лісу непокоїть те, що Гомер обманює державу, незаконно під’єднавши кабельне телебачення. Вона близько до серця бере розповідь про пекло у недільній школі. За словами вчительки, туди неодмінно мають потрапити всі брехуни. «Пекло, це жахливе місце. Ви спите на личинках і вкриваєтеся червою. Там палає озеро з сірки. А ваші тортури триватимуть цілу вічність. Якби ви побачили пекло, то померли б від страху» — так вихователька змальовує загробне життя брехунів. В той час, як Барта цікавлять розбишацькі питання на кшталт: Чи можна звикнути до пекла як до гарячої ванни? І чи є у пеклі пірати?, стривоженій Лісі ввижається червоний і рогатий диявол з тризубцем, який сидячи серед рідних на дивані перед телевізором, кличе її приєднатися до перегляду телерозваг на кабельному. Щоб вберегтися від гріха і навернути рідних, Ліса вирішує протестувати й демонстративно не дивиться телевізор. «Я вважаю перегляд безплатного кабельного неправильним, тому відмовляюся його дивитися, як приклад іншим» — заявляє вона. Коли Гомер хоче спокусити дочку улюбленою телепрограмою, Ліса відповідає: «Вибач, я хочу потрапити в рай». Згодом протест підтримують Мардж з Меґґі. Осудливий погляд дочки не дає спокою Гомеру, і він, зрештою, приєднується до сім’ї, яка чекає на дворі в той час, поки гамірна компанія дивиться дуже очікуваний боксерський поєдинок. Коли всі розійшлися і Гомер дереться на стовпа, щоб перерізати кабель, Ліса каже: «Тату, ми врятували тобі душу».
Саме душа є темою 4 серії 7 сезону – «Барт продає свою душу» (Bart Sells His Soul). Барт, сперечаючись з своїм другом Мюлхаусом, скептично висловлюється щодо існування душі. На що Мюлхаус відповідає йому: «Про душу кажуть усі релігії світу. Навіщо їм брехати, що їм це дає?» Тут автори не втрималися від іронії – в наступному кадрі священик рахує гроші. Подальший монолог Мюлхауса є чудовим прикладом кумедних дитячих уявлень про душу: «Коли людина чхає, душа намагається втекти, ти кажеш «будь здоровий» і вона повертається назад». Чи «Коли ти помираєш, душа вилітає з тіла. Якщо вмерти в підводному човні серед океану, то вона вміє плавати. А якщо вмерти в пустелі – душе повзтиме до цвинтаря»… Коли на такі слова друга, Барт продовжує не вірити в існування душі, той пропонує йому продати її за 5 доларів. Малий Сімпсон погоджується і на клаптику паперу вони укладають договір купівлі-продажу душі.
Ліса шокована вчинком Барта: «Душа – це найдорожче, що в тебе є. Вона символізує усе добре, що є всередині нас. Душа – єдине, що живе вічно». Та в тому, що відбувається щось не так, Барта переконують не слова Ліси, а дивні речі, що з ним кояться: на нього гарчить його собака і їжачиться кіт, автоматичні двері супермаркету не відчиняються перед ним, і найгірше – він не може сміятися. «Сміх – це мова душі» — влучно цитує Пабло Неруду Ліса. Що з Бартом не все гаразд, помічає також і Мардж. Обнімаючи сина перед сном, вона стурбовано зауважує: «Таке враження, ніби тобі бракує чогось важливого».
Барт страждає через відсутність душі і починає панічно її розшукувати. Але ні в Мюлхауса, ні в продавця коміксів, якому той обміняв її на колекцію підставок з Альфом, її вже немає. Коли малий з відчаю починає молитися, прохаючи Бога про допомогу, Ліса повертає Барту душу, віддавши перед тим за неї всі свої заощадження. «Деякі філософи вважають, що з душею не народжуються, а що її треба заслужити стражданнями, думками і молитвами. Як це зробив ти» — говорить Ліса.
Серія про бартову душу розпочиналася з напису «На порятунок навіть не сподівайтеся» на таблиці біля спрінґфілдського храму. Такі анонси недільних проповідей прекрасно характеризують цинічний характер преподобного Лавджоя (прізвище можна перекласти як «любов до насолоди»). Лавджой є пастором спрінґфілдської протестанської церки, яка називається «Західна гілка американського реформованого пресвілютеранства» (англ. Western Branch of American Reform Presbylutheranism). Таку конфесію навмисно вигадали для серіалу, спародіювавши назви складних сучасних реформаторських деномінацій.
Про місцевого пастора Спрінґфілда розповідає 22 серія 8 сезону «В Мардж ми віруємо» (In Marge We Trust). В ній йдеться про проблеми нудних проповідей, втрату священиками бажання доносити слово Боже до вірян привабливо й цікаво. (Як, наприклад, роблять ті молоді священики, які пишуть свої проповіді, не соромлячись посилатися на сюжети «Сімпсонів» — В.М.).
Мардж дуже важко щонеділі переконувати рідних у важливості йти до церкви. Там нудно і хочется спати. А Лавджой і не намагається урізноманітнювати свої сухі й повільні проповіді. Колись він був молодим ідеалістом і прагнув допомагати ближнім. Але щоденна рутина й телефонні дзвінки релігійних фанатиків, в яких вони просили поради з будь якого дріб’язкового приводу, швидко погасили в ньому ензузіазм. Так, Нед Фландерс регулярно телефонує до преподобного, щоб запитати, що йому робити, коли він: «Займається перелюбством з власною дружиною», «Проковтнув зубочистку», «Спокійний, але може бути ще спокійніший».
Порушена в фільмі проблема, часто є актуальною і в реальному житті. Люди чекають від священика поради-панацеї, вважаючи його всезнаючим і всерозуміючим. Тому, буває, що він розгублюється і байдужіє. Й згодом, на питання вірян може відповідати в стилі Лавджоя: «Що ж, почитайте свою Біблію. Який розділ? Немає значення». В епізоді «В Мардж ми віруємо», Лавджой, зрештою, зробив героїчний вчинок, врятувавши Неда від смерті. Відтак, йому повернулося бажання «дбати про свою паству».
Зрозуміло, що наяву не часто випадає надихнутися подвигом. Тому, варто обдумувати й обговорювати теми біблійних заповідей, існування душі чи безлічі інших важливих питань духовності та віри в Бога, якомога частіше. І чудово, якщо зайвим приводом для цього стане перегляд «Сімпсонів».
