Релігієзнавці видадуть книгу богословських праць Любомира (Гузара), яка стане однією із «цеглинок у його безсмертя»
Cпільнота релігієзнавців країни, науково об’єднаних Українською Асоціацією і Відділенням Релігієзнавства ІФ НАН України, із сумом сприйняла вістку про смерть екс-глави УГКЦ Патріарха Любомира(Гузара).
Про це йдеться у співчутті українських релігієзнавців, яке поширив сьогодні професор Анатолій Колодний.
«Ми знали владику протягом років не тільки як церковного діяча, а й як знаного богослова, мали з ним творчу співпрацю, одержували значимі нам поради і консультації.
Любомир (Гузар) ввійшов в активне життя УКГ Церкви тоді, коли її глава митрополит Йосиф (Сліпий) за діаспорних умов і несприйняття Римської курії мав гостру потребу у допомозі при її відродженні і згуртуванні. Прибувши до України, владика прилучився до розбудови Церкви зсередини, налагодження її добрих відносин з іншими християнськими Церквами, перенесення митрополичої резиденції зі Львова до Києва і побудови тут Патріаршого Собору. Без глибини думки Любомира (Гузара) Церква не відродилася б на матірних теренах інтелектуально, не мала б наявного у неї духовного багатства. Митрополит безпосередньо причетний до постання у Львові Українського Католицького Університету, до створення освітніх закладів Церкви високого рівня. За років Гузара відбулося зближення УГКЦ із українським національно-демократичним рухом, розвинулася широка мережа каритативної допомоги.
Любомир (Гузар) був залюблений у Київську християнську традицію, Володимирову християнську спадщину. Це спонукало його до роздумів про можливість поєднання українських християнських Церков на основі мрій про це митрополитів В.Рутського і П.Могили, А.Шептицького.
З розмов із Блаженнішим (а при цьому він завжди був відкритим і відвертим) знаємо, що владика з болем в душі переживав відсутність у Церкви Патріаршого Статусу, внутрішню її єрархічну розпорошеність, зволікання із беатифікацією Андрея Шептицького та ін.
Не все в думках і діяннях владики сприймалося вищими щодо нього посадовими особами, але він жив і діяв у всьому як щирий українець. Любов до України у нього була безмежна. Він гордився своєю українськістю і виявляв це до останнього через свою громадянську позицію.
Ми, світські науковці, маємо ще вивчити богословську спадщину, складний і водночас плідний життєвий шлях владики, як шлях досвіду, бо ж сам він, маючи скромність, заявляв, що «не має особливих амбіцій це робити». За нами підготовка невдовзі і видрук для широкої аудиторії читачів книги богословських праць Блаженнішого. Це буде однією із цеглинок у його безсмертя», – йдеться у співчутті.
