Якщо колись доведеться їхати трасою Кам’янець-Подільський – Стара Ушиця і дорогою впаде в очі дивний вказівник двома мовами (українською та китайською) – це Китайгород. Вказівний знак – не єдина цікавинка села і єдине, що в ньому є китайського. Як твердять історики, його назва не має нічого спільного з далекою країною. Про цікавинки Китайгорода розповідає наш подільський кореспондент Юлія ЗАВАДСЬКА.
Містечко у 1507 році заснував Андрій Потоцький, з часом його син Станіслав збудував тут родинний замок. Пізніше його постійно перебудовували і звели на цьому місці помістя поміщиків.
З архітектурних пам’яток цілим до наших днів дійшов лише католицький костел Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, що був побудований у XVIII столітті. За легендою місцевий польський поміщик закохався в українську дівчину та одружився з нею.
У радянські часи, коли більшість храмів позакривали, костел служив своєрідним центром духовності подільських католиків. Сюди з’їжджались сотні людей, щоб взяти участь у месах і приступити до Таїнств. Сьогодні в Китайгороді католиків мало, зате сюди часто заглядають туристи, щоб помилуватись красою Подільських Товтр, які увійшли в перелік семи природних чудес України, та заходять у костел, що поєднує планово-об’ємну структуру пізнього Ренесансу з бароковими принципами трактування фасадів.
При храмі функціонує спільнота „Місія Святого Духа”. У невеличкому будиночку без зручностей цивілізації живе четверо дорослих та одна дитина. Вже 14 років Сергій Шиш разом з дружиною Галиною та Зоя Скубій і її дочка Олена мешкають в Китайгороді. Вони приїхали сюди на запрошення покійного єпископа Яна Ольшанського із Криму, а самі родом із Донецька.
„У Католицькій Церкві ми відкрили – що єдність у різноманітті, — розповідає лідер братства „Місія Святого Духа” Сергій Шиш.
Братство, з якого сформувалась спільнота, утворилось у 1983 році в Донецьку. Декілька сімей зібрались разом, щоб нести світу християнське вчення. Їх радикальна постава (адже вони забрали навіть дітей зі шкіл, де пропагували атеїзм) і тверде протиставлення системі викликало переслідування та репресії з боку радянської системи. Всі члени були на обліку в КДБ, їх поміщали у психлікарні, шантажували і забирали дітей, телефони прослуховувались – з усіх боків тиснули, як могли. Сергій двічі сидів у в’язниці…
Три рази спільнота виїжджала на декілька місяців з наметами у ліс – так у найпростіших умовах вони готувалися до своєї місії. Коли вдалось протриматись до першого снігу, члени братства (16 чоловік) вирішили, що готові. Вони продали квартири, купили спорядження для місіонерської станції і найняли автобус до Ялти. Серед безлічі пригод, що їх там чекали, в Криму вони познайомились з католицьким священиком-домініканином о. Ришардом Босаковським. Завдяки цьому знайомству спільнота увійшла в Католицьку Церкву, разом з ними в РКЦ тоді перейшло багато ялтинських протестантів.
На своєрідну релігійну цікавинку приїжджало подивитися багато людей, також і єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії, до якої колись належав Крим, Ян Ольшанський.
„Ми сказали єпископу Яну, що прийшли в Церкву і не підемо звідси, навіть, якщо Ви нас будете виганяти. Його це дуже вразило і коли у нас почались проблеми з владою через прописку, він запросив нас у Кам’янець-Подільський. Це було у 1994 році”, — розповідає Сергій.
„Місія Святого Духа” проголошує Євангелію і живе за рахунок пожертв. „Ми йдемо у світ і розповідаємо багатим людям про Бога. Пропонуємо їм свого роду конвертацію валюти: вони допомагають потребуючим і цим заробляють собі скарби на Небі, — розповідає Сергій — Ми проповідуємо Євангеліє і відкриваємо свої потреби. Наприклад, ми не можемо заробити на дрова та вугілля, і щороку нам хтось допомагає. Ми не просто просимо — для нас важливо, чи людина вірить. Якщо бачимо, що хтось дає неохоче, то не беремо. Наша основна задача – бути свідками. Ми залишили домівки заради Христа”.
Сьогодні члени спільноти виготовляють різні вироби з дерева, гіпсу, розписують підсвічники, вишивають скатертини для вівтарів. І як самі кажуть, хочуть працювати для Церкви і з церковними структурами.
Для багатьох залишається незрозумілим, чому люди, які мали нормальний достаток, квартири, освіту, роботу, залишили все, щоб зараз просити на шматок хліба „Христа ради”. І невідомо, що більше вражає приїжджих туристів: краса Подільських Товтр, гарний старовинний храм чи зустріч з дивними людьми, які покинули усе заради Бога…
Світлини:
1. Табличка при в'їзді в Китайгород.
2. Вигляд на Дністер і Товтри.
3. Залишки старого палацу Потоцьких.
4. Костел,
5. а поруч церква.
6. Інтер'єр костелу.
7. Спільнотні кролики.
8. Спільнота і її друзі сьогодні.
9. В середині костелу каплиця новомученика Католицької Церкви св. Максиміліана Колбе, який загинув у концтаборі Освенцім в серпні 1941 року.
10. Лідер спільноти Сергій Шиш разом з дружиною благословляє в костелі дітей на подружжя.