Реєстрація групи Догнала бумерангом вдарить по державі
Священик УГКЦ о. Орест Вільчинський ще з 2004 року уважно слідкує за діяльністю релігійного угрупування Антоніна Догнала, відомим ще як «підгорецькі» отці. Багатьох людей, які потрапили до цього угрупування, йому вдалося врятувати особисто. За це догналіти його піддали анафемі.
Щоправда, священика це не зупинило. Навпаки. Він з подвійною енергією почав викривати «підгорецьких» отців та допомагати людям, які мають з ними клопоти.
Нині, за спостереженнями о. Ореста, догналіти дещо активізували свою діяльність. А ще священик не виключає, що вони зможуть врешті добитися реєстрації на загальноукраїнському рівні. Однак, у такому разі постраждає не так УГКЦ, як прості люди, особливо на Сході та Центрі України, та держава, для якої реєстрація цієї групи повернеться бумерангом.
— На якому рівні розвитку зараз перебуває релігійне угрупування, очолюване Догналом?
— Останні повідомлення, які до нас надходять, свідчать про деяку активізацію діяльності цього угрупування. Скажімо, на початку березня у Золочеві, що на Львівщині, вони досить «успішно» провели свої акції проти ювенальної юстиції. Догналіти ходили по школах і залякували учнів та батьків, розповідаючи, що у разі її запровадження держава відбиратиме українських дітей і віддаватиме їх на Захід гомосексуальним парам. За деякими даними, їм вдалося провести «роз’яснювальну» роботу практично в усіх школах Золочівського району.
Зрозуміло, що все, що вони говорили — байки, проте чимало людей серйозно сприйняли слова сектантів. Дехто готовий був забрати своїх дітей зі школи взагалі. Керівництво однієї із золочівських шкіл, аби запобігти паніці, провело збори. Але туди з’явилися сектанти і спробували зірвати зустріч, роздавали свої летючки. Більшість із догналітів, що цікаво, були немісцеві.
Активізувалися у боротьбі з ювенальною юстицією догналіти і у Львові.
Якщо раніше вони обліплювали стінами наклейки, то тепер почали розносити листівки із застереженнями проти ювенальної юстиції по домівках львів’ян. Цей метод роботи з населенням вони перейняли у Свідків Єгови. Щоправда, на відміну від останніх, вони намагаються уникати розмови про свою конфесійну приналежність і дуже обурюються, коли їх запитують про зв’язок із Антоніном Догналом та «підгорецькими отцями». Очевидно, що візити по квартирах – перший крок. Потім, можна прогнозувати, догналіти спочнуть вербувати людей, які поведуться на їхні листівки і стануть використовувати їх у своїх протестних акціях. А далі діятимуть за накатаною схемою.
— Якою є чисельність догналітів, можна хоч орієнтовно щось про це сказати?
— Орієнтовно їхнє ядро становить 300 осіб, твердих переконаних догналітів. Якщо застосувати тут закони соціологічної поведінки сект, то цю цифру потрібно помножити на десять, щоб отримати більш менш реальну кількість людей напряму чи опосередковано втягнених у секту. В такому випадку йдеться про приблизно 3 тисячі людей, які там крутяться більш менш постійно.
— Відомо, що є рішення суду про депортацію Антоніна Догнала, сам він переховується від правоохоронців. Якщо його схоплять і витурять з України, це якось позначиться на діяльності релігійного угрупування?
— Антонін Догнал є центральною особою у групі. Але при сучасному розвитку комунікацій він спокійно зможе спілкуватись із своїми адептами, наприклад, по скайпу, чи використовуватиме інші сучасні засоби комунікацій. Тому питання, чи ця група без Догнала перестане існувати чи піде на спад – залишається відкритим. Звісно, депортація зменшила б їхню активність, але щоб це був смертельний удар, то навряд чи.
— Факт депортації деморалізуючи вплинув би на усю групу.
— Тут варто глянути на специфіку людей, які його оточують. Догнал створив організацію такого собі тоталітарного характеру, гуруїстського типу, де одна чи кілька осіб із єрархії практично визначають усе. Послідовники Догнала безмежно вірять йому та іншим лідерам угрупування. Ці люди готові до мучеництва, до терпіння, до переслідування. Вони цього, зрештою, очікують, вони цього прагнуть. Тому депортація Догнала могла б навпаки пробудити в них відчуття власної значимості, відчуття переслідуваності, якогось нездорового елітизму.
— Їм бракує своїх святих?
— Мучеників. Кожна секта прагне мати своїх, якщо не мучеників, то ісповідників власної віри. І у цьому випадку догналіти не є винятком. Небезпека полягає в тому, що догналіти колись використають можливість отримати свого мученика. Зараз вони воюють проти запровадження ювенальної юстиції – обклеюють будинки листівками, ходять по квартирах і наказують людям не впускати соціальних працівників. Вони свідомо кидають людей у бій. Створюють конфліктні ситуації як для своїх, так і для чужих. Бо, якщо хтось сьогодні прожене соціального працівника, завтра він прийде із дільничним, потім з ордером. У такої людини виникнуть проблеми на голому місці.
— У цій групі є чимало освічених людей. Що їх там тримає. Ви маєте якесь пояснення?
— Значна частина нашої інтелігенції сформувалась у радянський час, коли атеїзм був своєрідною державною релігією. Ці люди не могли пройти належної катехизації і практично не мали зв’язків із священиками, у яких можна було б знайти відповіді на важливі питання. Їхній релігійний рівень знань був мінімальний. Після виходу Церкви з підпілля частина інтелігенції і надалі залишилась осторонь – ніби й прийшли до храму, але у Церкву так і не увійшли до кінця. Думали, очевидно, що розумна людина зможе поповнити самотужки брак релігійного знання. У якийсь момент вони натрапили на догналітів і ті «допомогли».
Це одна причина.
З іншого боку, освічені люди більше відчувають розчарування від політичної, економічної, соціальної, гуманітарної ситуації у державі. Зневіра штовхає їх на пошук чогось кращого. Вони хочуть змінити своє життя, стати причетним до якоїсь важливої справи. А догналізм їм якраз схожі речі і пропонує, чи краще сказати сурогати таких речей.
— Цікаво було б знати звідки догналіти беруть кошти. Вони здійснюють вояжі по Україні цілими групами. Такі подорожі не кожному по кишені.
— Догналіти, зазвичай, працюють з цільовою аудиторією – вчителями, викладачами, лікарями. З тими, хто має доступ до інших людей. Ще одна категорія людей, до яких небайдужі догналіти – це підприємці. Бо підприємці мають відповідний статус у суспільстві, широке коло комунікації. А крім того, ці люди можуть дещо проспонсорувати.
Про інші джерела фінансування наразі не варто говорити, поки не маємо якогось явного документального підтвердження. Ми можемо тільки здогадуватися звідки гроші. Ми бачимо, що догналіти синхронно виступають з прихильниками «Русского міра» в Україні. Останні виступи групи Догнала теж до певної міри пов’язані із політичними подіями. Зараз вирішується питання, куди Україні прямувати: у Євросоюз чи Митний Союз. Ось, власне, на тлі цієї боротьби між західним і східним вектором інтеграції активізуються догналіти. Я особисто зауважив синхронність їхніх виступів з активізацією нашого північного сусіда на прикладі війни з Грузією. До початку воєнних дій, вони перебували у тіні, були відсутні в інформаційному полі. І тут, коли війна з Грузією вибухнула, догналіти активізувались. І так кожного разу: активізується «Русскій мір», піднімається група Догнала. Можливо, це випадковість, але занадто часто трапляються ці співпадіння.
На моє переконання, за догналітами стоять впливові зовнішні сили. Якась частина цього угрупування, звісно, вважає, що вони роблять добрі речі, а невеличка група осіб ними маніпулює. Проаналізувавши діяльність угрупування Догнала, можна дійти висновку, що вони намагаються посіяти релігійну сварку насамперед в Галичині. Адже Галичина є своєрідним форпостом національної ідеї. Тут зосереджені міцні парафі УГКЦ, УАПЦ, УПЦ КП. Граючи на певній специфіці нашого регіону, ті, хто має у цьому свій інтерес, намагаються підкласти сюди таку собі релігійну бомбу.
— На Сході України вони проводять свою діяльність?
— Так. Є інформація, що вони «плідно» попрацювали у Полтавській, Миколаївській областях, Києві. Там вони себе не називають греко-католиками, а вірянами правовірної Православної Церкви або Православної Кафолічної Церкви, назви яку РПЦ вживала до 1917 року. Тобто застосовують диференційований підхід у залежності від регіону.
— До останнього часу догналітам відмовляли у державній реєстрації. Чи постраждала б УГКЦ, якби їх визнали?
— Церква від того не дуже постраждала б. Догналіти вже практично сформували свою групу. Завдяки інформаційній політиці Церкви та ЗМІ ще більше розростися їм дуже складно. На Заході України люди вже поінформовані про них. Тому поширювати свій вплив вони можуть хіба на сході.
До того ж назва «Українська Греко-Католицька Церква» – це так би мовити бренд. Без дозволу проводу Церкви жодна структура не має права вживати ці слова, а догналіти, як відомо, хотіли б називати себе «правовірними» греко-католиками. Можна, звісно, було б махнути рукою, якби держава порушила законодавство і все таки взяла та й зареєструвала догналітів.
Але реєстрація релігійного угрупування, відомого своїми скандалами, дало б догналітам законні підстави для діяльності. Вони б отримали чимало преференцій, реєстрація відкрила б ширше поле вербування, вони отримали б більший вплив на людей. І у цьому випадку постраждали б прості люди. Для багатьох це обернулося б на трагедію — втратою грошей, сім’ї, душевною порожнечею…
З іншого боку, у разі реєстрації групи Догнала держава зіткнеться із посиленою активізацією їхніх т.зв. антиювенальних, антигенденрних протестів. Державні мужі відтак змушені будуть рахуватися з їхньою радикальною позицією.
— Чому голос УГКЦ та інших традиційних Церков у цих питаннях звучить так тихо?
— Це не зовсім так. І католицькі, і православні єрархи не раз протестували проти необмеженого лібералізму, який рано чи пізно призведе до диктатури релятивізму. Але держава, суспільство, ЗМІ, на жаль, не прислухається до цих голосів. Це проблема характерна не тільки для України. Наприклад, 24 березня цього року у Парижі відбулася маніфестація проти гомосексуалізму, участь у якій взяли до 1,5 мільйона французів. Проте світові ЗМІ чомусь «не помітили» цієї події.
— Догнал і його послідовники не один рік безкарно діяли у церковному середовищі. Чому їх одразу не викрили і не екскомунікували?
— Церква ніколи не робить поспішних кроків. На перших порах церковне керівництво не мало достовірної інформації про догналітів. Різне про них говорили, але чутки не є підставою для серйозного розслідування. Коли ситуація прояснилася, то Церква почала застосовувати адекватні заходи. Однак догналіти, на жаль, вже встигли наробити шкоди.
І ще один момент – це їхня унікальна мімікрія. Я розмовляв з багатьма людьми, які потрапили до них чи були присутніми на їхніх зібраннях. Люди були переконані, що перебувають між правдивими греко-католиками. Їх, щоправда, все, що відбувалося, дивувало. Ця мімікрія дала догналітам можливість діяти безперешкодно, і вони цей шанс використовували і в середині УГКЦ. Вони весь час виражали послух законним настоятелям чину, послух місцевому єпископу, Блаженнішому, Папі. Цікаво спостерігати розвиток цього процесу. А коли василіанський чин не погодився з їхніми вимогами, то василіяни стали для догналітів страшним осередком зла. Коли Блаженніший Любомир відмовився їх визнати, то став раптом для них єретиком. Вони очікували, що їх підтримає Папа Іван Павло ІІ, а коли цього не сталося,то вони його екскомунікували, а потім й Папу Бенедикта ХVІ.
— Отче Оресте, як відомо, догналіти прокляли чимало людей. Чи діє їхнє прокляття? Що робити тим людям, яких вони піддали анафемі?
— Догналіти дійсно прокляли чимало мирян та священнослужителів. Але боятися цього неварто.
Святе Письмо дуже чітко каже, що незаслужене прокляття не збудеться. Вони проклинають людей за те, що вони буцімто зреклися Хреста. Мене вони теж викляли. Але я був і є в Католицькій Церкві, намагаюся бути їй вірним максимально у всьому. І я особисто не відчуваю дії їхнього прокляття. Те саме і з іншими людьми. Отож ці їхні прокляття – пустий звук. І цього, ще раз кажу, не варто боятися. За усі свої слова, в тому числі й за незаслужені прокляття, вони одного дня відповідатимуть перед Богом, зрештою як і кожен, хто поводиться подібним чином.
Розмовляв Юрій ОЛЕНЕЦЬ
