Річне коло церковних свят — система духовного самовдосконалення, що наближає нас до святості

Про Літургійний рік і значення свят в житті християн у розмові Олександра КОЗЛОВСЬКОГО (Укрінформ) з архимандритом ЄВСТРАТІЄМ (Зорею)

1 вересня за старим стилем (14 – за новим), починається нове коло церковного року, новий Літургій рік Церков Київської традиції.

Розібратися з системою церковних свят і знаменних дат напередодні Нового церковного року ми попросили нашого традиційного консультанта прес-секретаря Київської Патріархії, архимандрита ЄВСТРАТІЯ (Зорю).

— У православній традиції існує три кола Богослужіння. Найменше — добове — це ті служби, які у визначеному порядку звершуються протягом однієї доби. Кожного дня вони знову повторюються в тому ж самому порядку.

Наступне коло – тижневе – від понеділка до неділі. Кожному дню визначена пам’ять, згадування певної події або певних святих. Скажімо, в понеділок ми згадуємо безплотних ангелів і сили небесні. У вівторок – Йоана Хрестителя. В середу – розмірковуємо про зраду Юди (тому цей день є пісним зазвичай протягом усього року). У четвер ми прославляємо святителя Миколая і святих апостолів. У п’ятницю згадуємо хрест Христовий і розп’яття Спасителя, у цей день ми також постимо. У суботу згадуються всі святі, а також усі померлі і ми особливо молимося за їхнє упокоєння. А в неділю ми з радістю згадуємо про Воскресіння Христове. Таким чином проходить тижневе коло Богослужінь.

І, нарешті, найбільше коло Богослужінь – це річне. Протягом цілого року відбуваються певні святкування. Якщо відкрити церковний календар, можна побачити, що кожна дата є днем пам’яті певних святих або подій із священної або церковної історії. Одні з цих дат є більшими святами, інші не святкуються так широко.

Найбільшим святом церковного року є Великдень. Він називається святом над святами і торжеством над торжествами. Це свято є квінтесенцією і зосереджуванням головної точки відліку, яка пояснює і наділяє сенсом всі інші події церковного календаря. Бо як саме Воскресіння Христове є наріжним каменем всієї християнської віри, так і свято Великодня, свято Пасхи Христової, Світлого Христового Воскресіння є зосередженням і поясненням всіх інших свят.

Далі іде коло із 12 найбільших свят церковного року, які називаються тому по-старому Двонадесятими. Це є свята, які пов’язані із подіями життя Ісуса Христа, Божої Матері, а також значними подіями церковної історії. Зокрема, це відомі всім свята: Різдво Господа Ісуса Христа, Хрещення Господнє, Стрітення, Благовіщення Пресвятої Богородиці, Преображення Господнє, Успіння Пресвятої Богородиці, Вхід Господній в Єрусалим, Вознесіння Господнє, свято П’ятидесятниця або Трійця – сходження Святого Духа на апостолів, свято різдва Божої Матері, Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього, свято введення Пресвятої Богородиці до храму. Ці святкування нагадують нам про євангельські або церковно-історичні події, які мають безпосереднє відношення до нашого життя, до спасіння, до нашого духовного вдосконалення і довершення.

Наступний рівень святкування – великі свята, що пов’язані з днями пам’яті великих шанованих святих або визначних подій із церковної історії. Наприклад, це свята святих апостолів Петра і Павла, Покрова Божої Матері, свята, пов’язані із пам’яттю святих – Йоана Богослова, Йоана Златоуста, Василя Великого.

І ще нижчий рівень церковних святкувань – дні пам’яті святих або дати, пов’язані із певними церковно-історичними подіями. Вони припадають на кожен день. І зазвичай навіть кілька таких згадувань припадають на один день.

— Для чого потрібна така складна система свят? Чи не достатньо обмежитися вивченням текстів Святого Письма і відзначати тільки найвизначніші події?

— Все це потрібно для того, щоб кожного дня нагадувати нам про те, що ми повинні іти шляхом спасіння. Бо для чого ми шануємо святих і відзначаємо дні їх пам’яті, для чого звершуємо святкування євангельських та інших подій? Щоб побачити наочні приклади того, як люди, в усьому подібні до нас, спасалися. Бо серед святих ми можемо знайти людей всіх професій і всіх станів суспільства – від коронованих осіб до людей бідних, убогих і немічних. Від визначний вчених і філософів свого часу – до людей простих і зовсім не вчених. Від людей, які стояли при кормилі державної влади – до аскетів і пустельників, які десятками років жили у таємних місцях і не бачили навіть людського обличчя. І тому кожен за своїми силами і за своїм даруванням, яке дане від Бога, може знайти серед цих святих собі приклад для наслідування і сказати: ось ця людина вийшла із стану, подібного до мого, мала ті ж проблеми, але ж вона стала святою. То що мені заважає?

І святкуємо ми не для того, щоб лише прославити цих святих, бо вони прославлені більше від нашої слави тією небесною славою, яку дає Отець Небесний. І та слава, яку вони мають від Бога, абсолютно не може порівнятися з тією славою, яку вони можуть отримати від людей. Але це більше потрібно нам. Ми, приходячи до храму, згадуючи їх, самі намагаємося наслідувати їхній подвиг.

А особливо це стосується великих церковних свят, які є ніби тими точками опори, на які ми спираємося, коли ідемо шляхом спасіння, бо кожне свято, пов’язане з євангельською чи церковно-історичною подією, має важливе значення для розуміння і осмислення себе в духовному світі.

Скажімо, Різдво Христове нагадує нам про те, що заради нашого спасіння предвічний Бог став людиною, щоби нас возвести на небеса. Що Він принизив Себе, ставши подібним до раба, для того, щоб возвести нас і звільнити від рабства гріха.

На свято Благовіщення ми згадуємо, що Пречиста Діва Марія від імені усього людства відповіла на благу вістку архангела Гаврила: “Я раба Господня: нехай буде мені згідно з словом твоїм!”. І це свято вчить нас слухняності, тому, що ми маємо покорятися перед Богом, приймаючи Його волю такою, яка вона є про нас – бо це є велике благо.

Свято Вознесіння Господнього навчає тому, що Господь наш Ісус Христос вознісся на небеса із пречистою своєю плоттю, і таким чином звершив в повноті справу нашого спасіння, що вже людська природа освячена і обожнена перебуває у лоні Пресвятої Тройці і наше завдання через Церкву, через ті засоби, які Господь дав їй, як своєму тілу, приєднатися до цієї освяченої, обожненої природи.

І так кожне із святкувань має якесь значення і нагадує нам про якусь особливу визначну річ, яка є важливою для нашого спасіння.

— Закінчується річне коло, і ми знову святкуємо ті самі свята. Для чого кожного року повторювати все спочатку?

— По-перше, тому, що ми, люди немічні, схильні до того, щоб забувати те, що нам потрібно, а дбати про речі безкорисні і пусті. За турботами і клопотами світу цього ми часто забуваємо про своє духовне життя. Саме тому Господь визначив: шість днів працюй, а сьомий день Господу Богу твоєму. Щоби ми за працею, за ділом рук своїх, яке, хоч і потрібне, але не буде вічним, не забувати про Бога, який є вічним. І тому ці святкування, пости та інші церковні установлення, які стосуються церковного року, є ніби точками опори, по яким людина може рухатися. Це ніби дороговказні стовпи, які через певний проміжок часу знову і знову нагадують нам про те, куди потрібно йти. Тому, хоча свята і повторюються, але кожного разу вони для людини мають особливе значення, дають особливі відчуття, бо коли ми в день того чи іншого свята знаходимося в храмі, чуємо євангельське читання, проповідь, ми ніби й самі стаємо присутніми при тих подіях, які святкуємо.

Тому відзначаючи кожне свято, кожну подію церковного року, ми маємо не просто їх сприймати як певну традицію – віддавати данину звичці, сприймаючи церковні свята виключно з точки зору етнографії (в певний день святити яблука, в інші – зілля, вербу, крашанки і писанки), а в першу чергу, пам’ятати про духовне значення свят, щоб ці події ставали дійсно святами. Бо значення слова „свято” є спорідненим слову „святість”. І кожне свято покликане наближати нас до цієї святості.