Рік існування Богословського Порталу

14 вересня 2010 року почав роботу Богословський Портал.

За рік багато що змінилося.

1. Теологія впевнено увійшла до переліку дисциплін, із яких може відбуватися захист кандидатських та докторських дисертацій.

2. У деяких церквах розгорілася дискусія про необхідність швидкого переходу від кількості до якості у богословських дослідженнях.

3. В університетах думають над тим, як можлива теологія в їх науковому та педагогічному середовищі.

Всі напрямки праці, на які «замахнувся» Богословський Портал, стали ще більш актуальними.

Богословський Портал довів кілька важливих речей:

1. В Україні існує багато хороших теологів, які готові давати якісний продукт. Як шеф-редактор за рік я прочитав набагато більше текстів, ніж було розмішено на Богословському Порталі. За цей час я впевнився у правильності власної інтуїції: будуть гонорари – будуть і якісні тексти. Нажаль, умови фактичного самофінансування обрубують більшість можливостей. Тому надрукована дві сотні текстів – лише дещиця із потенціалу українського богослов'я.

2. Серед теологів є здорове налаштування на дискусії, на реалізацію спільних проектів, є зацікавленість у теологічній думці інших. Католики цікавляться православними і протестантами. Протестантам цікаві публікації православних і католиків. Православним цікаве все – особливо відкриття невідомих для них багатств власної традиції.

3. Українська теологія готова до власного Відродження та оновлення, до становлення власної повноцінної традиції, яка б сказала своє слово у світовому теологічному дискурсі.

4. У суспільстві існує зацікавлення у теології. І часто актуальними виявляються зовсім не ті теологічні теми, про які попередньо думалося як про актуальні. Візантія цікавить суспільство більше, ніж екуменізм. Проблема доказів існування Бога – більше, ніж дискусії про українську християнську ідентичність. Але головне: гарний диспут цікавить суспільство більше, ніж черговий «екуменізм любові» з його солодкою, але пустою риторикою.

Рік роботи виявив кілька неприємних тенденцій:

1. Існування розриву між теологами та церковним керівництвом. Часто теологи бажають того ж самого, що і церковні очільники. Достатньо порівняти тези Віктора Жуковського із його інтерв’ю «Термопіли нашого богослов'я» із побажаннями Патріарха Любомира. Але не вистачає якоїсь «сполучної ланки». Звичайно такою ланкою в історії бували або єпископи, які свідомо працювали на розвиток богослов'я, підтримували і богословську освіту, і богословську книжку, і богословські кадри. Або ректори, які будували не стільки стіни, скільки спільноти. Або богословські інституції, підкріплені відповідними ресурсами. На сьогодні є такі єпископи, ректори та інституції, які були б готові відіграти роль сполучної ланки. Серед останніх (інституцій) – і Богословський Портал.

2. Церкви «вигризають» у держави права на теологію як спеціальність, а потім роками не користуються тим, що «двері відкрито». Ніхто не думає, що завтра умови можуть змінитися на гірші. Наукова спільнота і держава може змінити правила гри у гіршу сторону, і тоді залишиться лише писати мемуари про невикористані шанси.

3. Теологи стомилися чекати на увагу з боку керівництва Церков. В богословських книжках нема можливостей зробити багато «картинок», тому вони не цікавлять церковних очільників як ювілейні видання. Тут править бал історія Церкви. Останній також повезло на власних промоутерів. Щодо богослов'я – відповідної зацікавленості немає.

Але навіть і картинки не допомагають! Прекрасні популярно-богословські видання (наприклад, «Християнин і світ») не здобули очікуваної підтримки.

При виборі – видавати український підручник чи аналогічний переклад – віддається перевага перекладам. І ще один із шляхів стимулювання теології – перекривається.

Богословські праці не дістаються (за рідким виключенням) гарних та змістовних рецензій. Здається, що «все мовчить – бо благоденствує».

Отже, при загальному величезному потенціалі – зневіра та розчарування є долею для українських богословів.

За цих умов залишається лише сказати, що після року роботи, я залишаю посаду шеф-редактора Богословського Порталу.

Трохи сумно.

Занадто багато часу, сил та праці було вкладено в цей проект – особливо на початку.

Занадто багато що було зроблено не лише на голому ентузіазмі, але і за рахунок власних фінансових резервів.

Занадто багато було взято особистих зобов’язань заради того, щоб Богословський Портал пропрацювати навіть цей один рік.

Тому сьогодні – я один із зневірених та розчарованих українських богословів.

Як говорили давні римляни: я зробив все що міг – нехай інші зроблять краще.

Півроку тому, я в інтерв’ю сказав наступне:

«— 14 березня минає півроку Богословському порталу, на якому Ви – шеф-редактор. Які плани розвитку цього проекту?

— Богословський Портал довів, що богослов'я в Україні існує та розвивається. Тепер вже вельмишановний нами о. Андрій Кураєв не зможе казати, що Україна неготова до самостійного існування у церковному плані, бо у неї начебто немає богословів. І це – головне. А як буде розвиватися? Не знаю. Будуть спонсори чи гранти – буде розвиватися. Не буде – будемо видавати книжки. Богословський Портал – це машина, яку ми створили і показали, що вона може добре їздити. Але якщо не буде пального, то нічого і не буде. Якщо ж пальне буде, то можна буде показати в сто разів більше авторів та ідей, ніж є зараз. Україна багата на таланти, я за півроку прочитав багато цікавого із написано українськими авторами. Але я не можу все це друкувати, поки немає гонорарів. Моя позиція проста – за роботу треба платити. Не можемо платити – треба закривати проект. Всі роздуми про те, що хтось має працювати на ентузіазмі – вважаю шкідливими. Варіант із розрахунком на ентузіазм не спрацював. У нас люди, які написали прекрасні дисертації на Заході, змушені займатися вішанням газових котлів чи будівництвом дач! Чому не надрукувати за гонорари хоча б їх старі роботи? Як казала Соломія Павличко, «є замовлення – є література, нема замовлення – нема літератури». Я вважаю, що тут всі Церкви не подумали про те, яка могла б бути користь для України від оприлюднення всього вже зробленого за двадцять років. І саме через механізм Богословського Порталу можна було б не лише «відкрити» для України сотні богословів, але й за короткий час підняти рівень українського богослов'я до світового. За рік чи півтора. Але подивимося, що буде. Один архієрей, намагаючись відповісти на мій песимізм, казав «майбутнє знає тільки Бог!». Я знаю, що якщо нічого не робити, то і майбутнього не буде. А от якщо щось робити, то тоді вже можна говорити, що майбутнє знає Бог. Бо тоді є шанси… Мені здається, що богослов'я в Україні перебуває саме на такому етапі, коли визначається бути йому чи не бути. Вчора дізнався про те, що ще один прекрасний український богослов подався в офіс-менеджери. Думаю, із богослов'ям в Україні взагалі та із Богословським Порталом дуже просто: або зараз, або ніколи. Або він буде розвиватися, або ні. Але я вже не переживаю. Мені є чим займатися на найближчі п’ятдесят років (сміється).»

Під чим підписуюся і сьогодні.

Бажаю Богословському Порталу довгих років процвітання!

І дякую всім, хто підтримував цей проект: працею, ресурсами, статтями, власним терпінням та любов’ю!

Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ,

док.філос.наук, шеф-редактор "Богословського порталу"