Є два вектори роботи церкви: внутрішній і зовнішній. Щодо внутрішнього, то це обширна тема і спробуємо розкрити її пізніше. Сьогодні говоримо про зовнішнє служіння. В цій царині так звані протестантські церкви зробили багато для змін в Україні. Нові церкви, адвентисти, баптисти, п’ятидесятники, безперечно, дуже соціально активні. Разом ми заявили про себе і зайняли багато ніш й впливаємо на соціум. Проте нас вперто не помічають.

Ефективний той, хто має стратегію і прораховує свої дії наперед, щоб підготуватись до майбутнього і зустріти його максимально ефективно. Тому важливо не тільки говорити про минуле і робити з нього історію, не тільки жити сьогоднішнім (хоча це вже краще, ніж історія), а перш за все прогнозувати прийдешнє.

* * *

Який у нас фокус? Яке бачення на майбутнє? Постмодерністська постхристиянська секулярна Європа потребує іншого пробудження. Нам потрібно не стільки привести людей в церкву, скільки самим християнам проникнути в усі сфери соціальної системи і культури. Прийшов час так званої професійної євангелізації.

В чому вона полягає? Мій син Тарас має учнів для навчання грі на гітарі. Він періодично проводить з ними уроки, які зрештою дають їм можливість оволодіти новою професією. Але в процесі спілкування поруч з професійними завжди є теми особистого характеру. І коли один з учасників розмови є християнином, він наповнюється бажанням спасати. Тому поруч з роботою завжди йде євангелізація від серця до серця.

Матвія 6:10

«нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

Коли ми молимось молитвою, яку дав нам Христос як взірцеву, то проголошуємо: «Хай прийде Царство і хай буде воля Твоя як на небі, так і на землі». Господньою є й земля, ми ж чомусь віддаємо Богові тільки небо.

Наша місія – подавити бунт проти Бога на землі  і знести цінності і славу неба сюди, на землю.

Ніхто не давав права сатані захопити цей світ.  Пасивність і бездіяльність християн дозволяє йому бути на таких позиціях.

Ісус – цар не лише церкви. Вона – наречена, а Ісус – цар всіх правителів землі.

1 Тимофія 6:15

«що його свого часу покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами…»

Христос, а не диявол царює на землі.

Єфесянам 1:9-11

«об'явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі, для урядження виповнення часів, щоб усе об'єднати в Христі, що на небі, і що на землі».

Єфесянам 1: 20-23

 «яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому. І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!»

Филип’янам 2:10

«щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних…»

Бог доручив владарювати дітям Своїм над всією землею.

Буття 1:28

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!»

Матвія 28:18:20

«А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь».

А є воно так там, де ти живеш? Чия влада? А що ти зробив, щоб змінити цю владу? Знітився і капітулював.

Хрест має основне призначення – допомогти християнам витіснити панівну роль диявола на землі. Християни мають це впроваджувати щодня і на кожному кроці. Ми ж змирились з лідерством сатани і мріємо про небо. Шлях в небо для християнина – це як наслідок його дієвості в Ісусі Христі, а не як якась захмарна мрія. Якщо Царство Боже прийде в тебе і через тебе в світ, то ти однозначно потрапиш на небо.

* * *

Егоцентризм власного спасіння відхиляє нас від Божої цілі – владарювання Христа на землі. Концентрація лише на моральних і ритуальних аспектах Біблії в особистому житті віддалила церкву від людей і зробила її неактуальною і безплідною. Індивідуалізм і контроль за внутрішньою чистотою створив нереальні стандарти самозаглибленості і пильнування собратів по церкві¹.

Як би змінилась наша теологія, коли б ми читали місця Писання не через призму «особисто мені», а як посил громаді.

Це новий гностицизм, який сконцентрований на особистому і зневажливий до громадського і політичного.

Як платонічні стосунки – це не пряма любов і близькість, а слова і мрії, безплідні, без продовження роду.

Коли християни живуть самим лише очікуванням кінця світу, тоді вони відірвані від життя інших людей. Тоді в них формується байдуже і непроникливе ставлення до того, що відбувається сьогодні, а їхня позиція: «Нам нічого вже не треба, бо скоро прийде Христос і нам вже небагато лишилось». Все це так, однак з такою позицією «временника» серце не болить за навколишній світ. Церкви усуваються від злоби дня і замикаються в собі. Промовистими тут є рядки одного зі старих християнських псалмів:

Не вечно буду я скитаться

В долине сумрачной земной,

Я странник, уж пора расстаться

Мне с этой жизнью и – домой.

З такими упадочними позиціями, звичайно, ніхто не буде журитись долею цього світу. Має пробудитись християнський патріотизм – не лише любов до братів і сестер по вірі, а й до рідної землі і до людей як до нації. На жаль, сьогодні втрачене перше і немає другого.

Багатьом проповідникам треба перглянути свої проповіді, щоб максимально поширити Царство Небесне на те, що навкруги. Ми повинні цінувати кожен день, кожен ресурс і скрізь, де можливо, впроваджувати Царство Небесне.

Ісус вибрав дванадцятьох учнів, серед яких були політик, держслужбовець і прості ремісники-рибалки. Цим Він продемонстрував доступність Царства Божого всім. Ісус Сам ходив на весілля і в гості до багатіїв, грішників, був щодня серед народу і втручався у їхню долю, співчуваючи їм і вирішуючи їхні проблеми.

* * *

Еклезія – це народне віче, всенародні збори представників територіальних громад, а не церква. На віче приходили найсвідоміші громадяни, яким боліло серце за все. А церква сьогодні має стати елітою еклезії, найсвідоміших людей. Християни випустили з рук ініціативи в культурі, юриспруденції, бізнесі, педагогіці, науці та всіх інших сферах життя суспільства.

Потрібен латеральний підхід до служінь. Що означає цей термін? Він означає не прямий, а побічний зв'язок. До прикладу, в колишніх продуктових магазинах продавали кришки, прищепки – супутні товари. Людина йшла не за ними, але її погляд падав і на ці речі. Тобто ми повинні шукати не прямі церковні форми служінь, а позацерковні, через які ми можемо досягати людей. Наступні приклади латеральних дій: кіндер-сюрприз і заправки. Кіндер-сюрприз – це теж шоколад, однак у ньому є й іграшка. До заправочної станції ми їдемо за бензином, але там нам пропонують каву. І хоча їсти й на каву ми ходимо до кафе, але це ж ми можемо отримати і латерально. І тому кожен пастор і церква повинні шукати, пробувати і визначати саме ті форми, які підходять оточуючим, згідно таланту, темпераменту і духу пастора. Хтось служить ув’язненим, інший – малює, ще інший співає, займається з дітьми або відвідує лікарні. Я вірю: коли ви почнете пошук, то Бог відкриє, яке ваше місце. Якщо служіння успішне – значить воно ваше. Не треба робити все. Зупиніться на тих служіннях, які найуспішніше вдаються вам у вашому місті чи селі. Вони можуть бути притаманні саме вашому менталітету чи соціальному оточенню. Потрібно шукати свою нішу і йти туди наполегливо

Псалом 23:1

«Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її…»

* * *

ХІХ ст. було століттям честі. Люди стрілялись за честь. Кадетський вальс проголошував:

Душу – Богу,

серце – дамі,

життя – государю,

а честь – нікому.

У ХХ ст. був запит на професіоналів, спеціалістів своєї справи, токарів, водіїв тощо.

ХХІ ст.  заради вигоди втратило всяке поняття честі, а професіоналів не потрібно, бо все виготовлять в Китаї. Тому ні першого, ні другого запиту немає. Але саме тому сьогодні є хороший виклик для церкви.

Отож, дивлячись в майбутнє ми маємо подбати за спадковість поколінь. Нашим завданням має бути виховання  і впровадження у соціум нового покоління некорумпованих християн. Час церкві перетворитися з маргінальної – регресивної, що втратила вплив і рухається вниз, – на прогресивну. Це хороша нагода, щоб такій церкві стати ініціатором виховання нової людини совісті і благородства на засадах християнських цінностей на противагу секулярному споживацтву.

¹ - Джозеф Маттера. Овладевая вратами власти. – М.: «Фарес», 2004. – 146 с.