Розстріл за «Коло розарія». Під Хмельницьким є каплиця загиблим полякам у часи репресій в СРСР
У селі Гречани, що біля Хмельницького, є монастир отців-єзуїтів та костел святої Анни. Історія монастиря та храму вражають, адже вони постали фактично в другій половині ХХ століття, коли радянські репресії проти «вірних Риму» посилювалися. Відтак, головний костел в середмісті Хмельницького був зачинений владою, а римо-католики збиралися на заміському кладовищі, де була римо-католицька капличка. Мабуть, пізніше ми напишемо дещо з історії цієї парафії та сучасного костелу, бо цікавих фактів та свідчень не бракує. Але сьогодні хочемо розповісти про одну з каплиць при костелі святої Анни – вона присвячена загиблим полякам, які постраждали в часи репресій радянського тоталітарного режиму, починаючи від 1917 року до розвалу Союзу. Найбільше поляків на Хмельниччині загинуло у період 1937-1938 років у час так званої «польської операції», якою керував начальник НКВД Микола Єжов. Тоді, за даними, що подані на інформаційних стендах каплиці, загинуло близько 200 тисяч поляків.
Цю каплицю будували протягом 2014-2017 років. Найбільш вражаючими елементами є великий рівнораменний хрест з копією Туринської плащаниці (по горизонталі) та списками загиблих поляків на Хмельниччині, серед яких окремо виділені імена духовенства, а також копія ікони Страшного Суду Кіко Аргуельо розміром від стелі до підлоги. Дві масштабні композиції розміщені одна навпроти одної, що можна трактувати як своєрідне переплетення історії та богослов’я, земного життя та небесної есхатології.
Хрест репресій
У вертикально розміщеному списку подано 1 500 імен постраждалих мешканців сіл на Хмельниччині — Гречан, Проскурова, Шаровечки і Мацьковець. Зрозуміло, що це не повний список жертв комуністичних репресій у йому регіоні. Коли отці шукали інформацію щодо цих репресій, то в міському архіві натрапили на цифру – 40 000 репресованих, без врахування тих поляків, яких переслідували на решті території України, на заході Білорусі, в Казахстані та Сибіру. Також в одному з документів з вироком на розстріл людей звинувачували у приналежності до нібито антирадянської організації «Коло розарія», хоч насправді так називали спільноти молитви на вервичці. Ось цитата з того документу: «За приналежність до ворожої, націоналістичної організації під назвою «Коло розарія» вирок – розстріляти».
Прізвища замордованих збирав на початку 1990-их років місцевий парафіянин Юзеф Зємбіцкі. Він насамперед розпитував місцевих мешканців, адже відомо, що в архіві могли бути не всі справи. Багато документів принесли рідні репресованих, які отримали їх у 1960-их роках у міському архіві. У цих паперах між рядками можна прочитати, що люди гинули тільки тому, що вони поляки і католики.
Копія Туринської плащаниці вказує на жертву загиблих як на жертву Христа на Голгофі. Тиху і покірну жертву, якій передувала пустеля зі спокусами та альтернативами, коли можна було відректися своєї віри, поклонитися тим, хто зачиняв храми, і вберегти себе та своїх рідних від того, щоб згодом їхні імена були вписані на цьому хресті в каплиці. Чому вони обрали «Коло розарію» замість партійного квитка, тиху молитву замість гучних скандувань? Під цим хрестом можна довго медитувати.
Ще одна деталь – це три різні кола, в яких розміщений хрест репресій. Усі три – жовтий, коричневий та чорний – вказують на спасительну місію Ісуса Христа, який віддав своє життя за всіх людей, і далі живе в своїй Церкві, в зрілих християнах. Жовтий колір означає тих, чия місія – бути світлом, сіллю і дріжджами (Мт 4, 13-16). Такі люди неодмінно є в кожному поколінні, вони виконують місію Ісуса, приймаючи на себе несправедливість світу. Коричневий колір – ті, хто мають бути «освячені й посолені», аби вони могли зустріти спасіння в Ісусі. Чорний колір – ті, хто переслідує християн і виконують «місію Юди». Відтак, постають мученики, які подібні до Ісуса Агнця, що бере не себе гріхи світу (Йо 1, 29). Саме мученики стають знаряддям спасіння для тих, які їх ненавидять. Ще на початку існування Церкви було багато мучеників, а перший з них – св. Степан – свідчив про правду слів Ісуса про зерно, яке вмирає, але через це приносить плід (Йо 12, 24). Одним із плодів мученицької смерті Степана було навернення св. Павла.
Цікаво замислитися, якими будуть (чи вже є) плоди жертв репресій комуністичного режиму? У кожному мученику, на кожній хресній дорозі є Христос, який вмирає розп’ятий, але приходить до своїх возлюблених у воскресінні, даруючи мир і пророкуючи дію Святого Духа.
Ікона Страшного Суду Кіко Аргуельо
Власне, продовженням теми мучеництва та смерті є так звані останні питання есхатології – що за смертю? Мистецтво християнського Сходу дуже промовисте у відповіді на це запитання – це ікона Страшного Суду, яка значною мірою спирається на Старий Завіт та Одкровення апостола Йоана. У каплиці в Гречанах іконописиця зі Львова Августина Красій відтворила на всій площі лівої стіни копію ікони Кіко Аргуельо, засновника неокатехуменального руку в Католицькій Церкві. Оригінал ікони розміщений у „Domus Galiaeae” на Горі Блаженств в Ізраїлі.
Страшний Суд буде ознаменований другим Пришестя Ісуса Христа та остаточною перемогою добра над злом, любові над ненавистю, світла над темрявою. Тому-то ця ікона настільки важлива у поєднанні з хрестом репресій та мучеництва всіх невинних, які постраждали в ХХ столітті на території України і у світі взагалі.
Прототипом для цієї сучасної ікони стали зразки ікон Страшного Суду з XIV-XV століть. У верхній частині зображена Трійця з небесними силами, де Христос у Славі здійснює Суд, звільняючи Адама та Єву, а з ними – й усе людство. У верхньому куті праворуч – дія безтілесних у світі (ангели, що розгортають сувій з небесними тілами, повстання частини янголів і їхнє звернення, ангели, що віщують добрі новини протягом всієї історії спасіння, а саме – ангели біля порожнього гробу Ісуса Христа). У лівому верхньому куті – Єрусалим, який є символом Божого міста, та праведні народи. По середині – апостоли з розкритими кодексами, що вказують на їхню проповідницьку місію. Внизу праворуч – Ад і князь світу цього, що тримає загублену душу, а зверху – відкриті гроби, з яких під сурми янголів встають померлі на суд. Цікаво, що Кіко дуже стримано подає пекельні муки та відплату за гріхи, усе настільки спрощено та символічно, що складається враження, ніби Ад порожній. Внизу автор зобразив сім смертних гріхів, за яке людство буде суджене. Є припущення, що єдине коло серед квадратів символізує нашу гордість, яка, по суті, є першопричиною всіх гріхів. У лівому нижньому куті – Рай, в якому возсідає, як цариця, Богородиця та перший каянник-розбійник, що попросив у Господа милосердя, будучи, як і Він, на хресті. Перед воротами в Рай, які охороняє вогненний херувим, що його Господь поставив відразу після вигнання з Раю прабатьків, стоять праведники на чолі з апостолом Петром, а з іншого боку наближаються монахи – «ангели на землі». Над ними – старозавітні праотці Авраам, Ісаак, Яків.
Досить нетиповою є фігура людини, яка прив’язана до стовпа обличчям. У давній українській іконографії цю постать трактували як праведного блудника, тобто людину, яка творила добрі діла, але так і не увірувала в Бога. Ця душа знаходилася ніби між пеклом і Раєм, не перебуваючи ні там, ні там, але споглядаючи блаженства Раю та відчуваючи вогонь пекла. Натомість Кіко Аргуельо надає цій постаті іншого змісту: стовп – це щоденні людські проблеми та турботи, сучасний світ та його закони, на які зараз людина звертає більше уваги, ніж на Бога, тобто бачить перед собою стовп і нічого, крім нього.
Вище зображений престіл уготований (етимасія), ангели з предметами страстей Ісуса Христа, апостол Павло, який навертав поган, ангел, що заважає нечистому порушити рівновагу у світі й під час Страшного Суду. Шальки терезів тримає Божа Рука, в якій зібрані усі душі (за східною традицією іконопису), або душі абортованих дітей (за змістовим наповненням Кіко Аргуельо).
Ікона Страшного Суду завжди сприймається як одна з найбільш динамічних та монументальних, та сакральний стінопис в каплиці у Гречанах вражає не тільки монументальністю та динамікою, але й якоюсь кричущою актуальністю у світлі історичних подій в Україні та світі останніх півсотні років.
Усе проминає та має свій кінець, і нічого нового під сонцем, якщо вторити Еклезіасту, втім, цікаво поглянути на деякі події в нашому житті та наших предків крізь богословську призму. Бог продовжує творити світ, ця дія не завершилася в Старому Завіті, особливо про це задумуєшся в цій каплиці, яка нагадує, що після розп’яття завжди йде воскресіння. Спасіння неможливе без очікування, постійного чування.
