Я - той "чоботар", який не такий еее... непрактичний, щоб бути "без чобіт" :) Навпаки, я, коли "чоботи" не поруч, а "бігати" хочеться, сама їх "виготовлю" :))))), чи разом з рідними. От ми зробили Зірку й пішли вносити посильний творчий вклад у приведення оточуючого середовища в більшу відповідність з українськими духовно-культурними традиціями, а заразом і матеріал польових досліджень набирати :)

Я - той "чоботар", який не такий еее... непрактичний, щоб бути "без чобіт" :) Навпаки, я, коли "чоботи" не поруч, а "бігати" хочеться, сама їх "виготовлю" :))))), чи разом з рідними. От ми зробили Зірку й пішли вносити посильний творчий вклад у приведення оточуючого середовища в більшу відповідність з українськими духовно-культурними традиціями, а заразом і матеріал польових досліджень набирати :)

Благо йти цього разу було недалеко. Я вже восени писала, які в нас, виявляється, є цікаві сусіди.

В цій гостинній родині співробітниці “України молодої” Валентини Клименко ми сьогодні дебютували з колядою , як я й пообіцяла її синові Роману, коли вискочила з дому ближче дивитися на процес перетворення звичайнісінької сірої київської стіни будинку в українську світлицю  

Нас дуже тепло зустріли, пригостили, наділили щедрою колядою (особливо пухкі пиріжки з капустою - мммм...) Ось які ми всі задоволені )))))))))))) Цікаве й перспективне знайомство, щиро дякуємо пані Валентині й Роману, та сподіваємося на подальше ближче та розширеніше спілкування родинами. Мир, добро і добробут хай завжди буде в їх хаті! Того ж бажаю всім, а особливо тим, хто поважає, утверджує та творчо розвиває український простір як в особистому, так і в суспільному вимірі.

Ось, за письмовим столом доньки, майстерня виготовлення засобів для відродження, розширення й творчого змістовного наповнення навколишнього простору нашим, українським  

Справді, різдвяна зірка для багатьох українців є також і символом ідентичності. Космос духовно-культурних традицій не можна вихолощувати без суттєвої шкоди, його можна забувати, але в якому сірому світі тоді доведеться жити? Ось дивіться, вертепик біля житлового будинку в США. Це у Cтарквіллі, штат Місісіпі, фото зроблене вранці 25 грудня 2010 року професором, колишнім киянином Георгієм Пінчуком. Університетське, між іншим, містечко. Що, надувний, попсовий вертеп, на нього можна залізти без трепету? В мене теж такою була перша думка, але потім я згадала, як в аналогічному місці бачила: дитя заповзло ближче до ясел, роздивилося, і, зі словами "ай, хольодно!" зняло з себе шарфик та укрило ним новонародженого... 

Бажаю всім, щоб Ваші діти цінували, продовжувати та розвивали Вашу ідентичність, і дай, Боже, щоб вона була наша, українська! Хай народжуються у Ваших родинах нові, актуальні варіанти кращих українських духовно-культурних традицій, і хай як процес цього народження, так і його результати приносять задоволення і користь Вам, нам. нашим дітям і Україні!