Блог протоиерея Евгения Заплетнюка_image

Блог протоиерея Евгения Заплетнюка

Бруно Ферреро в Україні. І я його бачив!

17.09.2012, 11:17
У cуботу ввечері (15.09.12) в рамках 19 Форуму видавців у Львові автор книги «Короткі історії для душі», та ще двадцяти подібних, отець Бруно Ферреро зустрівся зі своїми шанувальниками.

У суботу ввечері (15.09.12) в рамках 19 Форуму видавців у Львові автор книги «Короткі історії для душі», та ще двадцяти подібних, отець Бруно Ферреро зустрівся зі своїми шанувальниками. Перед численною аудиторією отець годину розповідав сльозливі історії та ще десь не менше години терпеливо підписував усім бажаючим власні книжки. Оскільки світські автори мене майже не цікавлять, то відвідати Форум цього року я запланував саме у день виступу дона Ферреро. Добре, що захід був анонсований заздалегідь і всі бажаючі встигли до нього підготуватись і вчасно прибути ).  

Одразу скажу, що отець Бруно Ферреро в своїй публічній діяльності звісно, ніякий не богослов, а такий собі акуратний і ненав'язливий сімейний чи то віковий психолог. Навіть якщо він жодного разу про цей безперечний факт не промовив уголос. А ось те, що духовна особа фотографується на власних рекламних постерах (!) у синенькій картатій сорочці, схожій до тієї, в якій я займаюсь хатніми справами, ще більше робить його світським автором, аніж салезіанським ченцем. У моєму православному світобаченні, монах без сутани - це наче якась невдала провокація на Церкву, вперта антиреклама свого чернечого згромадження. Чоботар без чобіт. А може він таки соромиться свої ряси чи католицизму? У такому випадку його цілком можна зрозуміти :)

А ще зауважу про самовідчуття дона Бруно під час неймовірно драйвового та захопливого процесу годинного роздавання автографів зачарованій публіці. Як-не-як, марнославство - це дуже реальна і небезпечна справа. Особливо для людей, котрі мають втікати ген-ген за очі від зайвої уваги до своєї персони і щось чули про смертні гріхи. Попри ці цілком суб’єктивні враження мені безперечно сподобався цей доволі милий дідусь, здалеку дуже подібний на Леслі Нільсена.

Написані ним дуже добрі та сентиментальні речі, прекрасно впливають на нервову систему емоційних жіночок середнього віку, торкаючись усіх болючих сторін стосунків з непутящими чоловіками та ненормальними дітьми. Саме в цьому секрет його успіху - говорити про те, що близьке для 99,9 % читачів і при цьому сакрально-незрозуміле для більшості з них. Кожна читачка Ферреро робить у житті начебто все правильно, але очікуваного результату десятиліттями так і не досягає. Ну, як тут не звернутись за порадою до всезнаючого та авторитетного заморського гостя? Він точно знає таємницю чужих невдалих шлюбів та невихованого потомства. Байдуже, що він сам ніколи не мав ні дружини, ні дітей. Яка ж різниця :)

Діти - найбільша радість, а водночас і найбільша проблема. Ті, у кого немає дітей, намагаються всілякими правдами і неправдами їх "завести", а вже, будучи батьками, ті ж люди зазвичай всіляко уникають своїх дітей, сприймаючи власне потомство як дратівливий тягар і баласт. Ми добре знаємо, як нині легко дітей народити і "відкупитись" від них комп'ютерами та дорогими мобілками. А от мистецтво педагогіки для нашого сучасного суспільства - все ще темний ліс. І поки будуть у нас такі темні ліси, країні будуть потрібні бруноферрери! Багато та різних бруноферрерів. З огляду на те, що вчорашня зустріч була побудована на темі стосунків батьків та дітей, бездітним людям вчорашню презентацію не було сенсу слухати. Вона їх ніяк не стосувалась.

Компіляції Бруно Ферреро буддистських легенд та притч у стилі ОШО - доволі ненав’язливі та прості. Їх написано в першу чергу для дітей. Мовою дорослих розповідається дітям, а мовою дітей переповідаються важливі речі для дорослих. Саме народ, ненавчений читати складні тексти, робить з цього автора (в якого насправді дуже мало речей суто авторських) всесвітньовідомим, а кожна нова його книжка стає бестселером. Здається, Павло Флоренський й справді продається нині набагато гірше.

Чомусь не дивно, що сам Бруно Ферреро не знає скільки книжок написав. Якби писав у муках, як та щаслива мати з болем народжував свої твори, ніколи б не забув кількість своїх недоспаних ночей і змарнованих, заради чергового розділу, книги годин. Це фізично і психологічно неможливо. Навіть як блогер, я не можу допустити того, що колись забуду про якийсь зі своїх важливих текстів. І тільки у випадку, коли я буду красти чужі тексти, перетасовувати і маніпулювати ними для наступного продажу, то втрачу в них рахунок. Що вже казати про власні книги! От мені все це доволі очевидно й зрозуміло. А вам?...

У православних був теж колись подібний автор. Протоієрей Григорій Дьяченко. Він робив унікальні для свого часу збірки житій святих, повчань, висловів та історій отців і подвижників Церкви. Його численні томи перевидаються й нині, багато років після смерті. Попри всю елементарність такої роботи, вона безперечно вимагає значної концентрації уваги, самовіддачі, жертовності та любові до читача. Тому таких авторів дуже мало. А якщо бути цілком відвертим, то я не пригадаю зараз жодного із наших сучасників.

Якщо ми за двадцять років незалежної Церкви не народили і не виховали такого автора у себе, в Україні, в краю сотень тисяч храмів і священнослужителів, то нехай нам хоча б час від часу присилають їх з Італії. Хоча б раз у рік. І нехай вже беруть за зустріч з ним по десять гривень. Уже дуже скоро навіть за тисячу не буде кого показувати. А жаль... Ми могли б мати не лише непоганий бізнес на духовних учителях і їхніх книжках, але й цілком ймовірну користь християнським душам. Звісно, якщо до того часу такі ще будуть існувати.


* * * * * *
Як бонус, пропоную вашій увазі авторсько-аматорське відео з перезентації. Одразу прошу вибачення за якість картинки. У тих умовах зняти краще в мене реально не було жодної можливості. Ну, й мобілка, яка дзвонить у найважливіший момент, мене теж дратує :)

 

Последние новости