Протоієрей Олег Ведмеденко

Браття! Через розріст беззаконства любов багатьох охолола. Фарисейська розчина* гордині, лінивства та лукавства увійшла нині у церковне життя, і не помічають цього хіба що самі фарисеї.

Тартюфи від релігії** перетворюють церкву на систему насильства й користолюбства, на закрите акціонерне товариство, на такий-собі «хрещально-поховальний кооператив».

Ієрархічно-святенницька система, що монополізує нині православну віру, фактично ж обертаючи її на ортодоксальну секту***, викриває себе мінімум по семи основним пунктам, які всім очевидні:

1. Активно займається політикою, хоча завдання пастирів Церкви не займатися політикою, але навчати політиків. «Моє Царство не із світу цього», – свідкує Господь (Євангеліє вiд Iвана, 18 розділ, 36 вірш).

2. Погрузла у міжконфесійних та внутрішньоцерковних чварах, що є результатом гордощів, нелюбовності, заздрості та лицемірства церковної ієрархії, забувши слова Ісуса: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою...» (Від Івана, 13.35).

3. Відкинула Слово Боже, і не тільки по духу, але й по букві. Сьогодні віруючий будь-якої протестантської громади знає Біблію краще, аніж інший православний священик. Про мирян же – годі й казати. Благодать, як відомо, по вірі дається, а віра – від слухання…

4. Потонула у розкоші й гордині, забувши, що вчення Христове – вчення смирення і простоти.

5. Не криючись торгує Божою благодаттю, встановлюючи у храмах тверді ціни за молитви (йдеться про молитовні записки за здоров’я та упокій); визначає певні тарифи навіть на святі таїнства та церковні обряди (хрещення, поховання, вінчання тощо), що прямо суперечить Христовій заповіді: «Ви дармо дістали – дармо й давайте» (Від Матвія, 10.8).

6. Потопає у марнославстві та низькопоклонстві, спонукаючи вірних цілувати руки єпископам і священикам, чого Христос аж ніяк не навчав, але настановляв: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, хай буде він вам за раба. Так само й Син Людський [Христос] прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох…» (Від Матвія, 20.25-28)

7. Перетворила обряди на обрядовірство, а догмати віри – на догматизм, гадаючи самими церемоніями вести людей до Божого Царства.

Сказав Господь устами апостола Павла: «І не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще – докоряйте! Усе ж те, що світлом докоряється, стає явне, все ж, що явне стає, то світло» (Послання до ефесян, 5 розділ, 11, 13 вірші).

Сьогодні нам дається історичний шанс на очищення суспільства, можливість твердо стати на путь всебічного, насамперед духовного вдосконалення. Однак маємо розуміти, що очищення та вдосконалення це не можливе без очищення та вдосконалення церкви, як духовного авангарду.

Ми закликаємо усіх свідомих віруючих, усіх людей доброї волі, власне всіх, кому не байдуже майбутнє власної країни, розпочати святу працю очищення. Починати ж її слід із себе – з своєї сім’ї, з свого міста, з своєї громади, з своєї церкви.

І хай допоможе нам в цьому Бог!..

Від імені Незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння у Луцьку її настоятель, протоієрей Олег Ведмеденко
__________________________________________________________________________________

* ФАРИСЕЇ – відома юдейська секта, відмітними пороками якої були гордість, користолюбство і лицемірство, прикриті зовнішніми домаганнями на незвичайну святість.

** ТАРТЮФ – лицемір, святенник та ошуканець (за ім’ям персонажа однойменної комедії Ж.-Б. Мольєра).

*** СЕКТАНТСТВО – у повному розумінні означає вузькість мислення, фанатичну прихильність своєму і заперечення цінностей не свого, групові забобони, обскурантизм**** і ін.

Дух сектантства зустрічається й в історично древніх церквах (і в номінальному православ'ї також), що зберегли в бездоганному виді своє віровчення, але не зуміли здійснити євангельський ідеал.

Дух сектантства «є дух душевної (не духовної) ревності. Це раціоналізація віри, дотримування чистоти віри і втрата глибини її. Це втрата любові…» (Архієпископ Іоанн Сан-Франциський).

**** ОБСКУРАНТИЗМ – умонастрій, при якому замість вірності істині і відповідальності перед нею перевага віддається тому, що від істини відводить, затемнює її, робить неясною.

У релігійній думці цей термін адресується тим, хто істину згори підмінює земними уявленнями та вченнями, наприклад, коли традицію ставлять вище Євангелія.

Обскурантизм нерідко виступає під виглядом захисту чистоти віри і намагається монополізувати ортодоксальність (правовірність), але зраджує при цьому духові Євангелія (духові милосердя, щирого смирення та любові).

www.vedmedenko.org