Блог Юрия Черноморца_image

Блог Юрия Черноморца

«Не судіть і не судимі будете»: лист до Віктора Жуковського про досвід та теологію

19.12.2011, 17:40

«Не судіть і не судимі будете»: лист до Віктора Жуковського про досвід та теологію

 

Про життя

Коли я закінчував школу, всі булі впевнені, що мені бути істориком – настільки я кохався в цій науці. Лише кілька найближчих людей знали, що насправді мене турбує виключно християнська теологія та можливість прислужитися Богові в якості богослова. Будучи на порозі вступу до семінарії я вирішив порадитися із братом свого діда, протоієреєм Миколою Радецьким (http://orthodoxy.org.ua/content/peremozhets-shtrikhi-do-portreta-ottsya-mikoli-radetskogo-5204). Його роздуми та благословення мене здивували. «У Церкви є багато хороших священиків, але мало хороших богословів. Тому постарайся уникнути рукопокладення. Семінарії та Академії тебе не дадуть потрібних знань: це тим мені повір, бо я вчився і там, і в університеті. Йди в університет, на філософський факультет – там будуть знання та люди, які дозволять тобі стати апологетом християнства в сучасному суспільстві».

Неймовірно, але після вступу я відразу опинився в цілій групі християн, які займалися і теологією, і філософією. Щоденне читання текстів, семінари в 205 кімнаті другого гуртожитку, спільні молитви та активне літургійне життя. Ми були братством, і це дозволяло рости щоденно як в житті теоретичному, так і практичному. Бог не залишав нас: були і радості, і справжні трагедії.

І ми зустріли справжніх викладачів, які відкривали для нас всесвіт філософії. Ми були поганими студентами, бо ходили багато разів на лекції улюблених викладачів із різними курсами. Вперше я почув проф. Лоя на лекціях для пятикурсників, будучи формально на другому курсі. Тричі я слухав його курс і кожен раз відкривав щось нове. Так само було із іншими викладачами, які відкрили двері до філософської Нарнії: Тихолаз, Джулай, Єрмоленко, Попович, Ящук, Лосев. Всі інші навчили багато чого корисного, але провідниками стали кілька людей, якимось чудом показавши нам на двері до справжньої філософії.

І ми зустріли справжніх наставників. Отець Михайло Бойко був духівником лідера нашого теологічного гурту, а тому із ним ми зійшлися практично всі. Пізніше ми відкрили о. Сергія Явиця. Але отець Михайло вирішував складні проблеми якоюсь силою любові, і тому при всіх поясненнях із боку наймудрішого о. Сергія ми йшли знову до нашого старенького духовного батька.

Школа справжньої думки. Школа послуху. І школа справжньої молитви. На першому і останньому тижнях великого Посту ми зникали із університету. Весь рік праці та молитви зважувався на єдиновірних вагах Покаяння та Страсного Тижня. Чи чогось вартують наші думки – нас, активно практикуючих християн, - тут при Хресті Ісуса, при Гробі Господньому?

Якби Бог дав нам інше покликання – священства чи чернецтва, філософа чи релігієзнавця – ми б не задумуючись пішли за тим покликанням. Але ми виконували те покликання, про яке ми знали і від своїх священиків, і із свого серця.

Ще в університеті ми перехворіли на захоплення спочатку російською, а потім західною думкою. І отримали «щеплення» на все життя. Істина, лише істина. Яка може прийти із будь-якого боку, але причетність до якої не дається через теорії раціоналістичні чи емпіричні, через сам по собі досвід церковний чи мистецький. Істина більша, ніж всі наші думки, досвіди, навіть думки про непізнаване чи досвід непізнаваності. Отже, ще в ті роки ми отримали «щеплення» і від особистого чи колективного суб’єктивізму.

Ніхто із нас не думав, що його запросять в аспірантуру. Але ми зацікавили філософів: одні були цікаві як дослідники онтології томізму, інші – як дослідники антропології грецької патристики, ще інші – як знавці Вітгенштайна, Канта, неокантіанства.

Опинившись у середовищі професійних філософів ми залишилися собою: тому що любили Істину. Яку знали. І яку філософи покликані шукати.

Ми полюбили філософію, навчилися мислити і в цьому регістрі. Але жодного дня не переставали бути богословами.

 

Про Ваші закиди

Чи ж тепер ми є зрадниками теології? Чи тепер ми належимо до якихось квазі-богословів?

Чи може наше існування є у планах Божих?

Було би зрозуміло, якби Ви нас всіх зневажали через нашу формальну філософську спеціалізацію – але Ви і самі кандидат філософських наук!

Ви як містичний емпірик повинні були б зрозуміти, що явище богословів, які є доктори наук вже сьогодні – це річ невипадкова.

І вимога від Вас не бути нам богословами, не вмішуватися, не судити – то дивна вимога. Чи нам потрібно слухатися людину – пана Жуковського – більше, ніж Бога? Який мав якийсь план і зробив із нами те, що Він хотів?

Взагалі чому пан Жуковський на конструктивні пропозиції для богослов'я в УГКЦ відповів у найгірший спосіб: відкинув все без обговорення, без виявлення позицій. Поділив богословів на білих та чорних. Я не написав, що пан Жуковський – не богослов, лише визначив до якого напрямку належать його погляди. І це було оцінено як нечувана нахабність! А коли пан Жуковський визначив всіх нас як квазібогословів – то це була вершина чемності? Я не виносив його теологію за межі українського богослов'я, він же так вчинив із рядом людей, видумавши ярлик квазібогословя.

Коли все-таки розпочалася дискусія, то пан Жуковський другий раз вчинив в найгірший спосіб: знову зверхньо почав повчати що повинні робити в дискусії його опоненти, а що ні. Ти ж богослов – то маєш бути готовим до розмови по суті, а не до вияснення у кого який диплом і хто до якої конфесії належить. Все це дивно, особливо в наші часи, коли жоден університет чи вчений не може створити для себе гето.

Тим більше мені дивно, що моя критика двох статей пана Жуковського була оцінена як напад на богослов'я УГКЦ чи богослов'я УКУ! Яким це чином можливе – так оцінити?

Я нічого ні від кого не хочу. Принаймні для себе. Мене попросили зробити щось для становлення українського богослов'я – я робив Богословський портал. За власний рахунок та дякуючи допомозі РІСУ. Мене попросили висловитися щодо богослов'я в УГКЦ – я висловлювався. Написав пропозиції, зробив аналіз, дав інтерв’ю.

Загальний діагноз богослов'я в УКУ та УГКЦ – то взагалі не моя думка. Про це давно говорять і о. Борис, і блаж. Любомир. Ну тепер про це говорять всі – публічно.

Я говорив прості речі: наявні парадигми в тій традиції, до якої Ви хочете належати – принаймні про це Ви говорили в інтерв’ю «Термопіли нашого богослов'я». Дві парадигми – два проекти. Обидва вони Вами відкинуті – ну то великого розуму на те нетреба. Достатньо вірити в першу ж примітивну російську теорію, а ніж серйозно працювати, даючи те богослов'я, яке можливе і необхідне. Те, що воно і можливе і необхідне відкривається дуже просто: український контекст, світовий контекст.

Якщо ж контексту не бачити, запозичувати хаотично із східної традиції не те, що є вартісним, а не що блищить, або те, що легше було стягнути – то ніякого богословського розвитку і не буде.

І не потрібні роздуми про критерії розвитку – бо який розвиток, якщо богослов'я не твориться, а воно десь росте? В лісі! Як дуб!

Природно, при такому ставленні до богослов'я як якогось дубу, ніякого бажання працювати немає. Мені все-таки здається, що люди і особливо християни є істоти більш розумні та творчі, ніж ті дуби, і могли б працювати, а не плакатися та мріяти.

І останнє. Я не вважаю, що через це що я висловився в дискусії чи через те, мій шлях не є стандартним - я заслужив на ляпаси та зневажливе ставлення. І тим більше я не вважаю, що у мене немає права на самозахист.

 

Про дискусію

Пан Жуковський напав у своїй доповіді – ну і природно, що існує йому відповідь. Чи то вже честь і гідність не можна захищати? Чи то пан Жуковський думав, що немає чого відповісти на його романтичне богослов'я та псевдоблагочестивий суд?

Чи можуть його кандидатська дисертація та журнал бути плодом думки, який би зрівнявся для нас із усім християнським богослов’ям?

Щоб не хотів пан Жуковський, не можна дивитися його очима на світ, людину і Бога – просто тому що неможливо повернутися до свого філософсько-богословського дитинства, до його дитячих хвороб.

Не може пара книжок Флоренського чи Флоровського замінити всього церковного богослов'я. Не може безвідповідальний примітивізм містичного емпіризму стати зразком церковного стилю мислення. Потрібно слухати Традицію в її цілісності, в її універсальності. Бути вірним Церкві, і не збиватися із шляху церковного богослов'я всякого роду романтичними теоріями.

Отже: «скільки не говори халва – в роті солодко не стане».

Всі розмови про досвід – ні до чого позитивного ще не привели жодну теологію.

Всі засудження інших, які не розділили романтичного пієтизму – тим більше не дали жодного доброго плода.

Краще вчасно повернутися до того самого досвіду – і таки пізнавати Церковне богослов'я таким, яким воно є, в його цілісності. І прийняти церковні критерії розвитку богослов'я, а не видумувати власні. І не підозрювати кожного іншого богослов'я в тому, що він не має досвіду, не пройшов життєвої чи церковної школи.

Надіюся, що Ваш церковний досвід дозволить Вам зрозуміти, що у своїй доповіді Ви погарячкували, відкидаючи перспективні шляхи для богослов'я УГКЦ.

Мова не йде про неправильність Вашого шляху: то Ваше право бути містичним емпіриком чи пропагандистом соціального вчення Церкви. То є річ добра сама по собі, якщо робить в Церкві і для Церкви.

Мова йде про Вашу помилку, коли Ви перебрали собі право засуджувати чи відкидати інші шляхи для розвитку богослов'я УГКЦ. Відкидати бездоказово, без жодного аналізу, лише посилаючись на власний церковний досвід.

Так колись ворогів народу виявляли чекісти – за допомогою «класного чуття». Слава Богу, ми живемо у вік, коли можна в богословській полеміці здійснювати аналіз. Якщо у Вас є якісь претензії до о. Думитру Станілає – Ви мені напишіть, і я подумаю навіщо ж я був його учнем. А поки що Ви чомусь заборонили богословам східної традиції розвивати на основі його теології неопатристичний синтез? Чому до речі? Якщо у Вас є претензії до Девіда Бентлі Харта – то напишіть, я подумаю що може дійсно непотрібна радикальна теологія в східній традиції. Також можете прочитати щось із моїх статей – особливо останніх та предметно поговорити про їх недоліки – змістовні, богословські. А то так і не зрозуміло, в чому є не-церковність моїх статей? Де там не вистачає досвіду? А то без аргументів Вашому «богословському чуттю» якось довіряти не доводиться. Тим більше весь цей допис – про те, як Ви глибоко помиляєтеся із своїми судженнями про церковність та не-церковність, довідність та не-досвідність.

Последние новости

Вчера
26 января