Вигадка 1: МОН критикують, що найактивніше визнаються дисертації із УПЦ КП і це пов’язано із позицією «патріотизму», яка передбачає дискримінацію УПЦ чи дисертантів із РФ.

Дійсність: УПЦ КП найактивніше подає документи, у той час як УПЦ із цією справою затягує. Я так розумію, що від УПЦ, формально, роботу подачі документів мав організувати владика Климент (Вечеря), голова Учбового комітету. Але він із цим не впорався – діло ніяк не налагоджено.

В УПЦ КП підійшли інакше: є команда людей, які допомагають зібрати усі документи, правильно все оформити  і швидко подати.

Патріотизм тут ні до чого. Просто хтось працює, а хтось шукає привід для розмов, що: «не визнають, дискримінують».

Вигадка 2: Були відмови виключно дисертаціям від УПЦ та поданим громадянами РФ.

Дійсність: Є дисертації із УПЦ КП, які були відхилені. Я вже не кажу про те, що порівняно багато робіт відхиллено від УГКЦ. Комісія неупереджена у конфесійному плані, тут нема про що взагалі говорити. Процент відмов УПЦ КП і УГКЦ більший ніж в УПЦ.

Вигадка 3: Члени комісії вмотивовані корупційно, і тому необ’єктивні.

На кожну роботу я витрачаю по 3–4 дні свого життя на дослідження самої дисертації і проблематики – і ці дні мені ніхто ніяк не поверне. А таких робіт – величезна кількість. І замість того щоб бути вдячним за те, що люди безкоштовно роблять експертизу, ночей не досипають, відриваються від своєї роботи, раптом чуємо претензії на необхідність повного і беззастережного визнання.

Хто корупціонер? Владика Веніамін (Погребний)? Професор Віталій Шевченко із Інституту філософії? Роман Соловій із ЕААА? Тарас Добко і отець Олег Олійник із УКУ? Відомий ісламознавець Денис Брильов? Не хочу перелічувати усіх, але головний капітал цих людей – їх авторитет, який вони не проміняють за тридцять срібників, зрадивши ті цінності, якими не просто живуть, і за які стояли на Майдані. Більшість членів комісії роками боролися за державне визнання теології, поклали на це величезну частину свого життя.  Вважати, що члени комісії можуть бути корумповані – це все одно, що вважати, що вони здатні продавати у рабство власних дітей чи батьків. Більш абсурдних звинувачень видумати важко.

Вигадка 4: Члени комісії порушують етичні приписи.

Дійсність: Поки що етичні приписи були порушені лише одним членом комісії, який вдався до розголошення того, що відбувається всередині комісії, з називанням прізвищ, подій, перекрученням фактів. Усі інші члени комісії дотримувалися і дотримуються принципу, прийнятого на першому засіданні – все що відбувається у комісії не розголошується. Такими є принципи роботи усіх експертних комісій, такою є звичайна етика.

Тому і тут, я не називаю прізвищ претендентів із різних юрисдикцій, чиї дисертації були відхилені. З урахування етичних зобов’язань усе обговорення мною було узагальненим.

Вигадка 5: Громадянам РФ було відмовлено спеціально, хоча захистилися вони в Україні, а отже, Україна – не демократична країна, МОН провадить політику дискримінації.

Дійсність: Подавали 2 громадяни РФ. Кандидатська не пройшла за змістом –пропаганда «русміра» у цій роботі зашкалювала. Докторська – не було необхідного об’єму, не було витримано наукового стилю, занадто часто автор переходив на науково-популярний виклад думок, не було вирішено ніякої проблеми рівня докторської, а була біографістика рівня кандидатської, не було новизни, і був автоплагіт із своєї ж кандидатської. Згідно із вимогами МОН можливі запозичення до 20% із кандидатської в описовій частині докторської, тобто коли у 1 розділі йде огляд літератури – хто що написав на цю тему, чи огляд першоджерел якщо це по архіву (це буває і другий розділ). Але у четвертій частині, де вирішуються завдання роботи, а не дається опис роботи попередників – там не може бути нічого, ні однієї фрази. А тут було, і члени комісії пересвідчилися, що мова йде про близько 72 сторінки тексту, який або прямо, або з варіаціями повторював написане раніше. Використання матеріалів із кандидатської у четвертому розділі докторської могло бути тільки одним: НОЛЬ процентів. Якби не було автопалагіату, роботу зняли б за відсутність новизни, – так чи інакше, це зовсім не докторська робота. Брудна кампанія, в якій звинувачують усіх – рецензентів, членів Комісії, МОН, Україну – це шлях в нікуди не лише для ініціаторів цієї кампанії. Вірогідно, це шлях в нікуди для всієї справи визнання результатів теологічної освіти на рівні підготовки кандидатів і докторів. З чим можна лише привітати усіх, хто роками боровся за визнання богослов’я в якості наукової дисципліни і за подолання дискримінації духовної освіти. Бажаючи 100% визнання, можете втратити більш ніж 90% визнання, яке є зараз. На мою експертну думку, нормальним було б визнання на рівні 70-80% дисертацій, що розглядаються, – настільки різної якості були захищені дисертації у духовних вищих навчальних закладах до 2014 року.

На вимогу прибічників визнання вищезгаданої докторської голосування було таємним, і воно все одно показало той самий результат, який був би і при відкритому голосуванні.

Вважати, що Чорноморець тиснув і тому не було визнання – смішно. Усі члени комісії – самодостатні люди, і були випадки, коли комісія визнавала дисертацію всупереч однозначній позиції Чорноморця.

Вигадка 6: Чорноморцем були зупинені дисертації захищені у вл. Віктора (Бедя), оскільки Чорноморець працює на митрополита Антонія (Паканіча) і митрополита Іларіона (Алфеєва).

Дійсність: Після 8 травня 2016 року Чорноморець належить до вірних УГКЦ, ще у 2014 році митрополит Антоній (Паканіч) називав Чорноморця «ворогом Церкви», а митрополит Іларіон Алфеєв і патріарх Кирило ще 2009-го вважали його «ворогом № 1» в середовищі українського православ’я. Чорноморцю, як і всім членам комісії все одно – від вл. Віктора (Бедя), митрополита Антонія (Паканіча), митрополита Іларіона (Алфеєва), чи від кого завгодно подаються дисертації.

Вигадка 7: Потрібно визнавати усіх, оскільки це не матиме ніяких негативних наслідків.

Дійсність: Це наукова експертиза, за якою стоїть політична відповідальність. А також відповідальність за бюджетні кошти – якщо визнана особа піде викладати у ВНЗ, вона отримуватиме надбавку. Бажання комісії МОН – визнати усіх кого можна визнати, щоб виконати своє завдання – подолати дискримінації духовної освіти. Але таке саме бажання комісії МОН – не допустити визнання дисертацій із плагіатом і таких, що не можуть бути прирівняні до кандидатських і докторських дисертацій, що захищаються в України у «звичайних» спеціалізованих вчених радах.

Якщо б комісія МОН визнала докторську дисертацію із РФ, в якій був автоплагіат, не було новизни, не було наукового стилю у значній частині тексту, тощо – то автор дисертації подав би на нострифікацію у ВАК РФ. І тоді б вже вчинився б інший, справжній політичний скандал – що в Україні визнали текст, який би не захистився не те що у жодній університетській чи академічній спеціалізованій раді у Росії. Він би не міг би бути захищеним і Московській Духовній Академії, ні в Петербурзькій, ні на теологічному факультеті у Фессалоніках, ніде по православній ойкумені. Такий скандал наніс би суттєвої шкоди авторитету України.

Якщо представники духовної освіти чинитимуть тиск, щоб визнавалися усі дисертації,  то визнання взагалі не буде у нашій країні – бо на МОН як раз багато хто із науковців тисне, щоб ніяким «попам», незалежно від патріотизму, наукового доробку в області теології, ні одного диплома кандидата чи доктора не давати. І якщо сектор духовної освіти представлений настільки невдячними людьми, які готові нескінченно обговорювати результати роботи комісії, хоча вони кінцеві та не можуть бути скасовані, то навіщо взагалі захищати усю справу визнання?

Можу лише сказати, що визнані нами дисертації належать не лише звичайним рядовим теологам, але й провідним богословам православного, католицького, протестантського середовищ. Визнана докторська дисертація Горячої Марії Степанівни «Динамічна антропологія Псевдо-Макарія» є взірцевим патрологічним дослідженням, яке має існувати не лише англійською, і ця монографія негайно має бути перекладеною українською. Взірцевою роботою є кандидатське дослідження відомого протестантського богослова Сергія Тимченко. Великим внеском у науку є дисертація Володимира Буреги. Значним кроком в українській богословській науці свого часу була дисертація Сергія Чокалюка, яка багато у чому не втратила своєї актуальності і сьогодні. У будь-якій духовній академії світу чи на будь-якому теологічному факультеті захистилась би робота протоієрея Олега Скнаря. Це лише деякі приклади прекрасних богословських робіт, які не просто є науковими, але взірцями науковості для світських дослідників. Заради визнання таких дисертацій і працювали роками як світські, так і церковні науковці, політики і активісти, а не заради визнання відвертої «халтури».