Блог Юрия Черноморца_image

Блог Юрия Черноморца

Митрополит і ми

14.03.2015, 15:25
Митрополит Андрей Шептицький увіковічнював память про себе так: хороша лікарня, прекрасний музей, чудова лавра. Йому хочуть поставити памятник.

Митрополит Андрей Шептицький увіковічнював память про себе так: хороша лікарня, прекрасний музей, чудова лавра.

Йому хочуть поставити памятник.

Усі забувають, що він вважав такі речі "нічим", а орден називав "пустим знаком".

Єдине що цінував - "похвалу від Бога"! Читайте його послання!

За всі ці гроші можна було б багато що зробити для Львова, наприклад у память митрополита розширити музейний простір - бо експонати є, а виставляти їх нема де. Можна було б видати чудові книжки про митрополита, можна було б у пошану до його памяті вирішити у Львові усі міжцерковні суперечки - в тому числі поступитися братам католикам одне одному.

Кінець-кінцем - заснувати десяток чи два будинків сімейного типу і усиновити сиріт - митрополит Андрій був би на небесах щасливий. Він саме про таке мріяв. Завжди. І просто заборонив би собі ставити памятник якби міг це з небес зробити. Давайте почитаємо його твори, зрозуміємо його дух і будемо так увічнювати його память, як він би хотів, якби це було достойно його гідності. Якщо митрополит Андрій нам дійсно дорогий і щось для нас значить.

Церкви хочуть як найкраще, бо для них памятник є знак їх достоїнства і реабілітації, їх ролі в історії та сьогоденні. Виправдання їх претензій на керівну і направляючу роль.

Але друзі, хіба у нас незалишилося сироти, яка потребує нашої допомоги?

Хіба у нас немає переселенців, які потребують просто спасіння?

І от буквально днями ОХМАДІТ волав про необхідність сучасної лабораторії для виявлення онкології на раніх стадіях у дітей - але у держави немає 50 млн... Немає. Страшно і сумно. Щодня і щогодини.

Дикість і варварство - і частина цього - закопування коштів у реконструкції парків та спорудження памяток. У той час як поруч гинуть памятки, які можна було б спасти. У той час як поруч гинуть живі люди - і головне - діти, який так любив митрополит Андрій.

Поки церкви і спільнота через надуманий привід скочуються до російського варіанту - церкви без авторитету і спільнота без гідності - задумаємо: а чого хотів би митрополит Андрій? Не сучасні достойники, не сучасні активність - чого б хотів би він, якби він був тут поруч. Це - головне. І це - критерій.

Все інше - це шляхи до безодні, якими б не були благі наміри їх носіїв. Зупинитися у цій колотнічі мала б Церква - якщо вона Церква.

Сказати: памятник потрібний, але не зараз.

Єдине, що може переконати суспільство, це ясний голос: памятник відкриє папа Франциск. Все інше - не причина і не привід. Все інше може почекати.

І Церква, яка є Церквою особисто скромних людей - Петра і Павла, Андрія і Климента, Франциска і Любомира, мала б сказати: усиновимо сироту і це буде найкращий памятник. Обладнаємо госпіталь і це буде найкращий памятник. Збережемо Україну і це буде найкращий памятник. Сьогодні. А завтра - вшануємо в новій країні по новому. За народну копійку, нашою толокою, а не так як це пропонується і робиться зараз.

Последние новости

Вчера
22 февраля