Нікейський Символ віри побудований на основі хрестильної формули: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Щоправда, Святому Духу поки що уділено всього-на-всього коротеньке: «Віримо в Святого Духа». Отець, Син і Святий Дух розумілися як Трійця, Божество, Бог. Однак поки що Отці Синоду не вжили у Символі терміну hypostasis по відношенню до кожної Особи Трійці. Навпаки, наклали анафему, якщо хтось вжив би цього терміну до кожної окремої Особи Божої, а не до цілої Трійці

 

Аріанська криза була лише одним з приводів скликання імператором Костянтином першого загального Синоду Церкви в Нікеї 325 року. Іншими важливими справами, які треба було вирішити, була дата Пасхи, що була всюди різна, уніфікація визнання віри, тому що майже кожна помісна Церква мала своє Визнання, владнання деяких схизм, наприклад Мелетія Лікопольського.

Після багатьох дискусій, який з уже існуючих Символів вибрати, і не дійшовши згоди щодо жодного, Отці Синоду затвердили новий текст Символу віри. Нема точних даних, який попередній Символ віри був основою нікейського, хоча деякі дослідники вважають, що «чернеткою» для нікейського Символу був Символ, прийнятий декілька місяців раніше на Синоді в Антіохії[1]. Тим не менше, скоріше за все в нікейському Символі маємо справу з компромісним варіантом. Щоправда після Синоду цей затверджений Символ майже нікого з учасників Синоду не задовольняв – винятком були імператор Костянтин та великий апологет нікейського Символу, Афанасій.

Частина суто христологічна у нікейському Символі звучить так:

Віруємо…

… в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, від Отця народженого, єдинородного (monogene), тобто з істоти Отця (ek tes ousias tou patros), Бога від Бога

світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного (gennethenta ou poiethenta), єдиносущного (homoousion) з Отцем, що через Нього все сталося, що є на небі і що є на землі

котрий задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов і воплотився (sarkothenta), і став людиною (enanthropesanta)[2].

Синод особливо підкреслив у цьому визнанні єдність Особи Христа, говорячи спочатку про відвічного Сина Божого, а далі про те, що той самий Син Божий воплотився. Тобто не було ніякої різниці у Особі Христа до і після Втілення. Також текст Символу говорить про родженого (gennethenta) Христа, а не сотвореного (ou poiethenta), дослівно: не вчиненого, не зробленого, на відміну від біблійного ktizein – створити (пор. Прип 8, 22), що інтерпретувалося також як породити. Відтепер вже не можна буде ставити знак рівності між народжений та створений (poiein), як це часто було до Нікеї, особливо у Арія.

Підкреслено також народження Сина з істоти Отця, на відміну від аріанського відображення (образу) істоти Отця, що означало створення на образ Божий. У Павла Самосатського Син був народжений з Марії, не раніше.

Вираз світло від світла часто вживалося до Нікеї деякими апологетами, наприклад Псевдо-Юстином чи Псевдо-Іпполітом на показання тієї самої природи Отця і Сина, а взяте було, здається, від Плотина[3], але також можливий вплив Філона Олександрійського[4].

Коли Отці Синоду говорили про Бога істинного з якого народився Бог істинний, то мали на меті подолати аріанський граматичний аргумент, взятий, зрештою, зі Святого Письма, де є різниця між ho theos (з артиклем) та theos (без артикля). Першим терміном Арій іменував Отця, другим – Сина, доводячи тим самим, що Син – це не той Бог, яким є Отець, але просто Бог, тобто «другий», що бере участь у Божестві з волі Отця. Цей вираз, «Бога істинного від Бога істинного», був істотним коментарем до попередніх слів Символу, «Бог з Бога, світло від світла»: якби тут була поставлена крапка, то під цим підписався б теж Арій. Однак Отці Синоду додали «Бога істинного від Бога істинного», щоб пояснити, що мали на увазі в попередньому твердженні і щоб зняти всіляку двозначність, яка виникала з грецької граматики у слові «Бог» (ho theos - theos).

Найбільш спірний пункт цілого Символу був філософський термін homoousios (єдиносущний). Це поняття, між іншим, вживали гностики, коли говорили про однакову натуру Бога та духовної природи. Деякі Отці вживали цей термін на означення тотожності між такими самими речами, наприклад Оріген говорив про єдиносущність дерева зі стовбура та дерева обробленого. Скоріш за все, Оріген розумів цей термін матеріально, тому не відважився віднести його до Бога. Подібно Діонісій Олександрійський ще в другій половині ІІІ-го ст. в полеміці з Римом говорив, що не хотів вживати homoousios, бо нема ніде в Святому Письмі цього терміну. Натомість Павло Самосатський вживав термін homoousios, маючи на увазі брак особистості Сина, тобто Його ідентичність з Особою Отця, тому лише після Втілення і народження з Марії з’являється людська особа Ісуса.

Нічого дивного отже, що термін з такою сумнозвісною «історією» сприймався з великим опором та підозрами. Сам Арій відкидав його, не бажаючи допустити концепції матеріального Бога (вплив Орігена) або еманації Слова з Бога (проти гностиків). Отці в Нікеї не сильно прагнули вживати цей термін, щоб не «еллінізувати» християнську віру, щоб залишити в ній біблійну мову. Іншими словами, Отці хотіли не людськими словами виразити свою віру, але словами Святого Письма. Однак в кінці кінців все-таки погодилися на те, що Син є homoousios з Отцем.

З цього приводу виникає питання: яким чином, в такому разі, з’явилося це не біблійне поняття в повністю біблійному тексті Символу, якщо майже всі Отці в Нікеї не сприймали його? Історик Церкви, Євсевій Кесарійський, учасник Синоду в Нікеї та один з небагатьох свідків, що залишили нам відомості про перебіг засідань в Нікеї, а також рішень там прийнятих[5], писав у Житті Костянтина, що на Синоді сам імператор Костянтин, вислухавши сторони, що сперечались між собою, запропонував прийняти поняття homoousios щодо відношення Сина до Отця[6]. Правдоподібність такої гіпотези береться з двох приводів: Костянтин був відомий з прийняття непопулярних та революційних рішень, а також не будучи богословом і не знаючи неоднозначної історії поняття homoousios, міг вважати його за найбільш властиве та влучне визначення відношення Сина до Отця.

Нікейський Символ віри побудований на основі хрестильної формули: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Щоправда, Святому Духу поки що уділено всього-на-всього коротеньке: «Віримо в Святого Духа». Отець, Син і Святий Дух розумілися як Трійця, Божество, Бог. Однак поки що Отці Синоду не вжили у Символі терміну hypostasis по відношенню до кожної Особи Трійці. Навпаки, наклали анафему, якщо хтось вжив би цього терміну до кожної окремої Особи Божої, а не до цілої Трійці[7]. Чому? Тому що нікейський Символ віри говорить в першу чергу про віру у Трійцю як таку, та внутрішній зв'язок між Особами, і вже потім про зовнішню (ікономічну) дію Трійці. Натомість аріани розуміли Бога як монаду, якою є Отець, натомість Син (nous) та Дух (pneuma) знаходяться поза внутрішнім життям Бога, є окремими буттями, створіннями. Тому аріани говорили про Отця, Сина і Св. Духа, що це – три іпостасі, але розділені між собою, тобто три окремі субстанції. Власне, в часі Нікейського Синоду – як видно з кінцевого анафематизму – терміни ousia та hypostasis були ще синонімами, тому говорити про три іпостасі в Нікеї означало приймати в Бозі три субстанції (тритеїзм або аріанство). Треба було ще трохи часу, щоб завдяки богословським трудам Кападокійських Отців тринітарна термінологія стала більш однозначна та ясна.

 

 

---

[1] Пор. Kelly J. N. D., Early Christian Creeds, London 1972, рр. 207-208.

[2] Оригінальний текст цієї частини Нікейського Символу виглядає так: Πιστεύομεν… εἰς ἕνα Κύριον Ἰησοῦν Χριστὸν τὸν Υἱὸν τοῦ Θεοῦ, γεννηθέντα ἐκ τοῦ Πατρὸς μονογενῆ τουτέστιν ἐκ τες οὐσίας τοῦ Πατρος Θεὸν ἐκ Θεοῦ, Φῶς ἐκ Φωτός, Θεὸν ἀληθινὸν ἐκ Θεοῦ ἀληθινοῦ, γεννηθέντα, οὐ ποιηθέντα, ὁμοούσιον τῷ Πατρί, δι’ οὗ τὰ πάντα ἐγένετο τά τε ἐν τῷ οὐρανῷ καὶ τὰ ἐν τῇ γῇ, τὸν δι’ ἡμᾶς τοὺς ἀνθρώπους, καὶ διὰ τὴν ἡμετέραν σωτηρίαν, κατελθόντα, καὶ σαρκωθέντα, ἐνανθρωπήσαντα.

Латинський переклад цієї частини: Credimus... in unum Dominum nostrum Iesum Christum, Filium Dei, natum ex Patre unigenitum, hoc est, de substantia Patris, Deum ex Deo, lumen ex lumine, Deum verum, de Deo vero, natum, non factum, unius substantiæ cum Patre, [quod Græci dicunt homoousion]; per quem, omnia facta, sunt, quæ in cælo et in terra; qui [propter nos homines et] propter nostram salutem descendit, incarnatus est, homo factus est.

[3] Пор. Енеади, IV, 3, 17; 4, 9, де Плотин говорить про еманацію Єдиного Бога, променювання, внаслідок чого повстає Дух, Розум (nous).

[4] Пор. Legum allegoriae, ІІІ, 167, 7, де Філон пояснює сотворення Богом світла на самому початку творіння.

[5] Інші свідоцтва про рішення Нікейського Собору маємо від Афанасія, Про декрети Нікейського Синоду, а також від Руфіна, Сократа Схоластика, Созомена, Теодорита Кірського – кожний з них написав Історію Церкви.

[6] Пор. Євсевій Кесарійський, Життя Костянтина, ІІІ, 13.

[7] Анафема, додана після Символу віри, звучить так: «Тих, які кажуть: був колись час, коли Його не було або перед тим, як народився, то не був або постав з нічого або походить з іншої іпостасі чи з іншої субстанції (ousia), ніж Отець, або що Син Божий – змінний та перемінний, тих всіх католицька та апостольська Церква відлучає». Переклад за виданням: Dokumenty Soborów Powszechnych, t. I, opr. Baron A., Pietras H., Kraków 2002, cc. 24-25.