У Києві 11 грудня відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Державно-конфесійні відносини в Україні: сучасний стан та тенденції розвитку». Фактично такі підсумкові річні конференції проходять вже кілька років (за рідкісним винятком). З одного боку вони були цікаві тим, що збиралося багаточисельне наукове, церковно-релігійне та експертне середовище, а з іншого тим, що можна було поспілкуватися з представниками державних органів у справах релігій і спеціалістами у цій галузі зі всіх областей України. Таким чином можна зібрати багато цікавого матеріалу, записати коментарі, інтерв'ю чи просто познайомитися.

Цього року на таку конференцію зібралося набагато менше представництво. Доволі скромно було представлене як наукове, так і церковне середовище. Не прибув жоден чиновник з регіонів. Можливо вирішили зекономити кошти на відрядження (такі випадки вже траплялися). Можливо для нинішньої влади президентські вертолітні майданчики і альтанки є пріоритетнішими, ніж якісь там конференції.

А можливо просто немає про що говорити з керівниками обласних органів у справах релігій? Та й з науковцями чи представниками Церков загалом. Переконувати їх, що держава зацікавлена у діалозі з конфесіями, якщо можна почути чітку відповідь, що діалог - це коли взаємно прислухатися. Та й про який діалог може йти мова, якщо Президент поставив на ігнор всі звернення і прохання членів ВРЦіРО. Він мило їм усміхається і запевнює у своїй повазі, а за короткий час "дає ляпас", підписавши сумнозвісний Закон про внесення поправок до законодавчих актів. Заступник міністра намагався переконати, що релігійний компонент був одним із 38 поправок, внесених цим Законом і, мовляв, жертвувати ними заради вимоги церковників він не міг. Що значить не міг? Він Президент, чи автоматичний факсиміль, якому все одно що підписувати?

А після цього він ніби намагається викрутитися і дає доручення своїм чиновникам збирати якісь робочі наради і знову складати списки які саме поправки потрібно вносити. Тобто фактично доручає розробити законопроект про внесення змін до закону про внесення змін, ним же підписаному... Воїстину, не знає права рука, що робить ліва! А чому би й ні? І народ чиновницький буде зайнятий, і церковним лідерами можна буде вкотре навішувати на вуха високомудрі запевнення, що це ж на ваші прохання і робимо...

Таке відчуття, що нас мають за дурнів. Що нинішня влада захворіла на хронічний отит від бажання "почути кожного" і тепер має проблеми зі слухом.

Але справа у тому, що терпець уривається. Цю конференцію проігнорувало представництво низки Церков і релігійних організацій, які традиційно в таких заходах беруть активну участь. Голосно цей захід проігнорувало і численне експертне середовище, яке не забажало приходити на ці пустопорожні балачки. Бо навіщо тратити час і писати наукові доповіді, рекомендації та пропозиції, якщо їх не бачать, не чують і не хочуть про них знати.

Звичайно, що такі наукові конференції потрібні, бо це чи не раз в році можуть зустрітися і обговорити існуючі проблеми різні суб'єкти державно-конфесійних стосунків в Україні. Але оте відверте розуміння того, що там, у кабінетах, де приймають рішення як мають голосувати "кнопкодави" і потім таким чином понаприйняте підписують, байдуже до всіх цих проблем і науково-практичних питань, — викликає зневагу і до тимчасових господарів цих кабінетів, і до таких зустрічей загалом. Бо який сенс переливати з пустого порожнє, якщо за дивним новим законом математики від перестановки доданків (тобто прийняття поправок і законів) сума (релігійна свобода) лише зменшується.