Історія, з якої розпочну, можливо й вигадана, але подібна ситуація може трапитися нині в будь-якому магазинні електронної техніки.

Покупець звертається до продавця: — Скажіть, який із цих двох фотоапаратів кращий?

— Ну… їх не можна порівняти, бо перший це МР3-плеєр, а другий — мобільний телефон…

Жарти жартами, але насправді сучасні пристрої обросли такою кількістю додаткових функцій, що іноді важко сказати, як правильно називається та чи інша річ. Для них навіть термін спеціальний придумали — гаджети (букв. — пристосування). Так називаються оригінальні, нестандартні пристрої чи речі, які, окрім головної функції, мають декілька додаткових, або ці функції замасковані під щось. Найбільш відомими та розповсюдженими гаджетами є мобільний телефон, кишеньковий комп’ютер, авторучка з фотоапаратом тощо. Якщо раніше гаджетами користувалися переважно спецслужби, то тепер — більшість простих людей.

Звичайно, це і незвично, цікаво, і, безперечно, зручно. Скажімо, для чого носити декілька пристроїв, причому недешевих, коли лише одним мобільним телефоном можна і сфотографувати, і звук записати, і скористатися як калькулятором, і в інтернет заглянути. Що не кажи, а науковий прогрес увійшов у всі сфери життя людини.

І — у духовну також.

Спостерігаючи за нинішнім станом християнства, мимоволі приходить думка, що воно стало дуже «гаджетним». Воно обросло такою кількістю додаткових функцій (які, варто сказати, корисні та потрібні), що іноді не видно його головного призначення. Іноді буває важко, як у вищезгаданій історії, визначитися з назвою: чи то Церква, чи реабілітаційний центр, чи місія, чи будинок милосердя. Повторююся: згадані функції (служіння) корисні та необхідні, вони повинні практикуватися і розвиватися у Церкві, але не повинні заміщувати собою головне призначення. Мобільний телефон, у якому є фотоапарат, відеокамера, диктофон, але немає можливості дзвонити та отримувати дзвінки — хороша річ, але не відповідає своєму основному призначенню. Церква, в якій налагоджені та гарно працюють різні служіння достойна похвали, але при умові, що в ній бездоганно працює головна функція, основне призначення, визначене Самим Богом.

Яке ж головне призначення Церкви Христової?

Апостол Павло так говорить про це: «…висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа» (Еф. 3:9,10). А найбільша мудрість Божа проявилася у тому, що Він «так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iв. 3:16). Головне призначення Церкви: показати світові Христа, як Того, Хто є «Дорога, Правда і Життя», нести Євангелію спасіння тим, заради кого постраждав і воскрес Ісус. І коли ми говоримо про різні соціальні служіння: бідним, хворим, наркоманам, про служіння, проповіддю, співом, наставництвом, ми маємо на увазі лише МЕТОДИ, через які можемо виконати основне призначення Церкви. Ці служіння не повинні затуляти чи замінювати найвищого служіння, не повинні домінувати, на них не повинен робитися головний акцент.

Хорошим прикладом у визначенні пріоритетів у служінні є сам Ісус Христос. Ми знаємо, що Він багато допомагав людям: зцілював хвороби, воскрешав мертвих, годував хлібом, проповідував у синагогах, був Вчителем, підтримував у важкі хвилини. Але Він жодного разу не сказав, що це і є Його центральне служіння, навпаки, акцентував увагу слухачів та учнів на головній цілі Свого приходу на землю: виконати волю Небесного Отця, ставши жертовним Агнцем, спасінням для мільйонів віруючих. І коли Він звершив те, заради чого прийшов, залишив учням таку заповідь: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15).

Не забуваймо свого основного призначення як членів Церкви Христової: звіщати Євангелію, спасати людей, виявляючи своїм життям та поведінкою «найрізнішу мудрість Божу». Як ми це будемо робити, через які служіння, якими методами — це інше питання. Головне — залишитися «світлом і сіллю» для світу.