Розміщую статтю молодої журналістки Анни Журавської, присвячену унікальному мистецькому й духовному явищу - моновиставі Володимира Завальнюка "Український вертеп", яка відбулася в київській букарні "Бабуїн". У своїй моновиставі митець автентично, і водночас з високим професіоналізмом, відтворює шедевр шедевр українського народного театру - Ґалаґанівський вертеп 18 століття.

Примітка К. Булкіна. Розміщую статтю молодої журналістки Анни Журавської, присвячену унікальному мистецькому й духовному явищу - моновиставі Володимира Завальнюка "Український вертеп", яка відбулася в київській букарні "Бабуїн". У своїй моновиставі митець автентично, і водночас з високим професіоналізмом, відтворює шедевр шедевр українського народного театру - Ґалаґанівський вертеп 18 століття.

"Український вертеп" Володимира Завальнюка: сучасна вистава, якій уже три століття

Анна Журавська

Моновистава «Вертеп» перетворила похмуре зимове надвечір’я у добрий вечір... «Щедрий вечір, добрий вечір» - майже, як на Різдво. Хоча стривайте, так і мало бути – вистава ж відбулася 13-го січня, якраз у пору, коли ходять щедрувати!

У затишній букарні під дзеленчання філіжанок розпочалося новорічне диво - насмішкувате і побожне, святе й простонародне, але безсумнівно - добре. Саме таким перед глядачами постав і талановитий актор та режисер Володимир Завальнюк. 

Неспішно, поволі актор «заманив» глядачів у дивовижний світ - таємничий, казковий, зі своїми законами, де «верх - це небо, а низ – земля». Героями були ляльки… Загадкові інтонації «казкаря» та ляльки занурили мене у стан дитинства.

Усе дійство відбувалося... у старовинній скрині, якій понад 300 років.

«Скриня уособлює церкву. Саме там народилася ця вистава», - повідав актор і приступив до майстерного втілення різноманітних характерів.

Перша частина вистави – «сакральна», схожа на богослужіння у храмі. Тут були і церковні піснеспіви, й невідомі досі колядки старослов’янською мовою, і дзеленчання дзвіночків, і «літаючі» янголи.

Глядачі стали свідками вистави, дійства, яке трапилося понад 2 тисячі років тому. Побачили і Йосипа, й Марію, і підступного Ірода (який, до слова, був «зіграний» особливо переконливо і колоритно). Хочеться відзначити, що і позитивні, й негативні персонажі – трішечки комічні, наближені до простих смертних людей, зі своїми вадами, характерними слівцями та емоціями.

«2 тисячі років минулого: чи змінилося щось з того часу? Для чого нам культура, мистецтво? Усе це є, бо є надія, що наступне покоління вбере усе найкраще…» - у такому філософському ключі завершилася перша частина лялькової моновистави.

У другій частині, як обіцяв актор, було «усе про любов» і про «живих» людей – справжніх, таких, як ми із вами. Вони хочуть веселитися, співати, танцювати, кохати… У цій частині вистави не забракло українських пісень, колоритних персонажів різноманітних національностей: тут і закоханий козак, який просить поцілунку у коханої дівчини, і корислива циганка, і хитрий єврей. І все це, звісно ж, різними голосами й інтонаціями, гамірно, завзято!

Аж не йнялося віри, що одна людина виконала цілий «Вертеп» - і як!

Що додати? Одноосібному «Вертепові» вдалося і розсмішити, і нагадати про вічне, і занурити у новорічно-різдвяну атмосферу старого-нового року.  А після закінчення вистави мені навіть вдалося порозглядати старовинну скриню. Вона й справді вражає…