Книга Віктора Франкла "Сказать жизни - «Да!» Упрямство Духа" відома та популярна. Проте одразу купити і прочитати не бралася, хоча давно і багато чула про неї,  перелистувала в книгарні тощо. Гадала, що це одна із чергових популярних спроб примітивним способом підняти мотивацію до життя зневіреним наївним особам.

Усе виявилося набагато складніше. Книга написана на основі власного досвіду австрійського психотерапевта (1905-1997), котрий пережив концтабір під час Другої світової війни. Тільки цей факт уже вимагає якоїсь невимовної поваги до такої книжки. Тим більше, що написане не зводиться до переказування жахіть, що там відбувалися, а містить набагато глибшу основу.

Автор дає психологічний аналіз стану людини у таборі. Його цікавить людська душа, той нефізичний рівень, на котрому вершиться боротьба в умовах тілесних катувань. Врешті, чому декотрим вдається дійти до кінця, остаточно не зневіритись, що практично неможливо в таких жорстоких умовах.

У так званому першому чИтанні багато речей торкнулися моїх здебільшого емоцій, зачепили декілька тонких струн душі. Але влучили у саме серце лише у другому чИтанні, у дні післямайданного життя. Тому не можу не поділитися декотрими думками, що тепер вже перечитуються по-новому, з новою силою синхронізуючи рефлексії автора зі свіжими та ще гарячими ударами пульсу власного досвіду, досвіду своїх родичів та друзів, зрештою, досвіду свого народу.

Внутрішня свобода

Внутренне человек может быть сильнее своих внешних обстоятельств. И не только в концлагере. Человек всегда и везде противостоит судьбе, и это противостояние дает ему возможность превратить свое страдание во внутреннее достижение.

В концлагере можно отнять у человека все, кроме последнего — человеческой свободы, свободы отнестись к обстоятельствам или так, или иначе. И это - «так или иначе» у них было. И каждый день, каждый час в лагере давал тысячу возможностей осуществить этот выбор, отречься или не отречься от того самого сокровенного, что окружающая действительность грозила отнять, — от внутренней свободы. А отречься от свободы и достоинства — значило превратиться в объект воздействия внешних условий, позволить им вылепить из тебя «типичного» лагерника.

Сенс життя

У книзі міркувань про сенс життя предостатньо, проте вони не зводяться до банальних повчань, мовляв, потрібно шукати вищі цілі, не узалежнюватися від матеріального та земного тощо.

Для нас вопрос о смысле жизни давно уже был далек от того распространенного наивного взгляда, который сводит его к реализации творчески поставленной цели.

Саме питання потрібно по-іншому формулювати:

Надо выучить самим и объяснить сомневающимся, что дело не в том, чего мы ждем от жизни, а в том, чего она ждет от нас. Говоря философски, тут необходим своего рода коперниканский переворот: мы должны не спрашивать о смысле жизни, а понять, что этот вопрос обращен к нам — ежедневно и ежечасно жизнь ставит вопросы, и мы должны на них отвечать — не разговорами или размышлениями, а действием, правильным поведением. Ведь жить — в конечном счете значит нести ответственность за правильное выполнение тех задач, которые жизнь ставит перед каждым, за выполнение требований дня и часа.

Сенс страждання

Якщо немає сенсу страждати, то немає сенсу й жити взагалі. Адже найважче - терпіти біль, коли він не має якогось пояснення, не здатен виявити хоча б крихту змістовності. Тоді це просто нестерпна адська мука.

Любов

И вдруг меня пронзает мысль: ведь сейчас я впервые в жизни понял истинность того, что столь многие мыслители и мудрецы считали своим конечным выводом, что воспевали столь многие поэты: я понял, я принял истину — только любовь есть то конечное и высшее, что оправдывает наше здешнее существование, что может нас возвышать и укреплять!.. Я теперь знаю, что человек, у которого нет уже ничего на этом свете, может духовно — пусть на мгновение — обладать самым дорогим для себя — образом того, кого любит. В самой тяжелой из всех мыслимо тяжелых ситуаций, когда уже невозможно выразить себя ни в каком действии, когда единственным остается страдание, — в такой ситуации человек может осуществить себя через воссоздание и созерцание образа того, кого он любит. Впервые в жизни я смог понять, что подразумевают, когда говорят, что ангелы счастливы любовным созерцанием бесконечного Господа.

Насправді дуже важко (насправді й непотрібно!) аналізувати такий текст, бо він говорить сам за себе, і втрачають зміст будь-які коментарі. Тут місце радше для щирих роздумів щодо власного життя. Власне тому тут було більше цитат, ніж моїх реплік.

P.S. Книга невелика за обсягом, можна прочитати за один вечір (так було і зроблено, бо неможливо було відірватися). Рекомендую не лише тим, хто втратив віру в життя, страждає депресивними настроями тощо - рекомендую усім, для кого досвід останніх подій в країні щось означає...