Блог Анатолия Бабинского_image

Блог Анатолия Бабинского

Так прозелітизм чи місія???

15.06.2012, 17:29
Як розповідав мені один священик з Київщини в одному селі йому люди сказали «Ми нічиї!». Тому раджу і о. Миколаю не накидати на них своєї монополії, бо всі Христові.

Кілька днів тому з’явилось розлоге інтерв’ю глави Української Греко-Католицької Церкви, Блаженішого Святослава в якому він ще раз пригадав про становище Православ’я в Західній Україні та спростував міф про те, що саме ця ситуація стоїть на перешкоді зустрічі Патріарха Кирила і Папи Римського. Православну статистику і реальний стан справ, за словами Блаженішого, він представив і самому Римському понтифіку.  Пройшло кілька днів і, як слід було очікувати, є відповідь. Про розгром «трьох єпархій» вже не йдеться, але підіймається ще одна стара претензія: прозелітизм. Цю думку підняв в своїй заяві працівник Відділу Зовнішніх зв’язків УПЦ протоієрей Микола Данилевич.

А саме, він пригадав тему поширення УГКЦ в центральних і східних областях України, розпочавши звинувачення в обмані греко-католиками людей, мовляв, вони не кажуть хто вони є. Зокрема, називають себе православними. Тут є два аспекти, як на мене. Перший, це те, що греко-католики не вважають себе «неправославними». На греко-католицьких  Літургіях так само як і в храмах УПЦ священик звертається до вірних одними і тими ж словами: «всіх вас православних християн».  Неправославними себе не назвуть і римо-католики. Чи може хтось встановлювати монополію на термін «православний» чи «кафоличний»? (раніше Російська Православна Церква так само містила в своїй назві термін «кафолична») Навряд.

Щодо «мімікрії», то тут варто навести конкретний факт, де таке було (Щодо діаспори, то це інша тема, не хочу тут її торкатись. Скажу лиш, що походження більшошсті тих, хто поїхав до Італії (з яких регіонів) дуже добре всім відомо і мене не дивує, що священик не вважав за потрібне щось уточнювати. Я чув протилежні навіть речі, коли православні йдуть до греко-католиків, бо не бажають йти до Російської Православної Церкви (УПЦ МП не має структури за кордоном все таки, на відміну від УГКЦ. "Зарубежье" це територія особливої пастирської опіки русміра)). А знаючи, яких зусиль часом коштує греко-католикам зареєструвати парафію поза межами Галичини, твердження про «паперові парафії» звучить мало переконливим.

Проте найбільш дискусійними видаються інші твердження отця Миколая. А саме ті що стосуються прозелітизму. Що таке прозелітизм? Це свідоме перетягування вірних з однієї конфесії в іншу, в даному випадку з Православної Церкви в Греко-Католицьку. Перетягування, шляхом переконання чи за допомогою маніпулятивних методів, скажімо матеріальних. І тут варто звернути увагу на присутність РПЦ в Галичині. Мені неодноразово доводилось чути висловлювання православних,зокрема архієпископа Августина, що греко-католикам слід «повернутись» в РПЦ. Чи це не прозелітизм? Часом він буває вдалим, як наприклад відомий перехід двох греко-католицьких монахинь кілька років тому. Переконаний, що архієпископ не відмовляв би й мене, якщо б я чи хтось інший (теоретично) виявив бажання перейти в РПЦ:) Вже мовчу про те що в Західній Європі православні ведуть неприховану місію.

Отче Миколає, чи Православна Церква не охоча до прозелітизму, там де є можливість і бажання? Чи не РПЦ прийняла римо-католицького монаха Гавриїла Бунге з Швейцарії нещодавно???

Але це питання все ж не таке просте: мовляв Ви в нас перетягуєте, то ми у Вас будемо перетягувати.

Прозелітизм все таки передбачає, що особа перед тим належала до якоїсь спільноти, в даному випадку до православної і переходить до католиків чи протестантів, які до речі мають куди потужніший прозелітичний запал і їх не зупинить те, що людина була якось вкорінена в життя Православної Церкви.  Чого не скажеж про католиків: я чув з уст одного римо-католицького священика з центру України, випадок, коли православна очолює харизматичну спільноту католиків (і таке буває:)) оскільки в своїй Церкві вона не знайшла того чого шукала, проте цей священик зупинив її від повного переходу і сказав залишатись в Православній Церкві (це правда не було пов’язано з УПЦ (МП), а з УПЦ КП).

Проте повернусь до поняття прозелітизм. Кілька років тому російський православний священик ігумен Веніамин Новік (нині покійний), перебуваючи у Львові дав цікаве інтерв’ю в якому пояснив, що в Російській Церкві не розрізняють таки понять як місія і прозелітизм. Зокрема він сказав таке: «Негативною реакція була у фундаменталістів і на створення в Росії католицьких єпархій. Вони назвали це експансією Ватикану на Схід. Постійно в Росії розігрується карта прозелітизму, хоча ніхто не знає чим прозелітизм відрізняється від місіонерства, де границя між ними. І що цікаво, протестантів не звинувачують у прозелітизмі, хоча вони якраз у місіонерському понятті більш активні, ніж католики. Останніх же постійно звинувачують».

Отож чи є різниця між прозелітизмом і місією? Тут виглядає в УГКЦ і УПЦ є розбіжності в поглядах. За православною логікою, всі хто народився на території України є православні «по замовчуванню». Так говорять і в Росії – і саме з такого перерахунку вірних "квадратно-кущовим" способом вимальовують космічні цифри вірних. Таке я чув і від одного свого доброго товариша який душпастирював в Сербії і йому одна жінка сказала: «Ми, серби, православні по народженню», хоча сама не була охрещена!!!  Але це вже взагалі крайній випадок.

Якщо навіть йти за такою логікою, то як тоді з галичанами і закарпатцями? (Тут головне не варто починати копати, що вони були колись православними (конфесійно), бо вони колись і католиками були за часів об’єднаної Церкви, і ця дискусія безкінечна) Вони всі автоматично греко-католики? То що тут роблять православні? Теж прозелітизм? Чи УПЦ має своєю територією всю Україну, а греко-католики тільки є штучним напиленням на тілі одного регіону? Якщо так, то тут діалогу взагалі годі шукати, греко-католикам легше не вступати в нього, а «розпилюватись» просто далі.

Який же вихід? Думаю вирішення слід шукати в тому, що ми розуміємо, коли говоримо, що людина належить до тої чи іншої Церкви. Якщо вона належить вже в силу того, що проживає на якійсь території і і при тому навіть не чула про Бога, то думаю це буде гріхом вже не проти екуменізму (як часом називають прозелітизм), а проти самої Євангелії. Якщо якась конфесія не проповідує, то хай не ображається, що це будуть робити інші. І приклади ми маємо прекрасні: на Донбасі, наскільки мені відомо, протестантизм куди поширеніший за Православ’я.

Тому в цих полеміках слід розрізняти прозелітизм і просту місію. Як то не прикро, але після часів комунізму Україна таки місійна територія. А як казав один греко-католицький священик: «Не розумію в чому тут проблема, в Україні атеїстів вистачить на всіх, ще й лишиться!»

Але дуже хочу перейти від голої теорії до практики. Моя дружина родом з Хмельниччини, і навіть знайома з о. Миколаєм Данилевичем:). Вона хрещена в Православній Церкві, але прийшла до Бога в Греко-Католицькій під час навчання, в Хмельницькому. Чому? Та тому, що від православних вона нічого не чула від свого народження, ні катехизації, ні проповіді – нічого. Вся рідня її православна – частина УПЦ КП частина УПЦ (МП) (До війни там були і римо-католики). Містечко Гриців, на півночі Хмельниччини має два храми – КП і МП. Пів міста спивається інша половина живе своїм життям. Про Церкву згадують , коли треба «треби», «гробки» і тому подібне. І то згадує тільки якась невелика частина! А навіть ті хто згадують, навряд чи можуть щось сказати у що вони вірять. Я там був минулого року на весіллі в племінниці, храм МП: на розкладці «Спасите наши души» та інша «партійна» літературка (що вона може виховати в людині?). Проповіді – «0», повінчав і до побачення. Відправи ніхто не розуміє, стоять позіхають. І це мізерний відсоток від населення.

По ідеї о. Миколая ці люди всі православні. Але там навіть якщо побудувати ще 8 храмів, ще будуть такі, які Євангелія так і не почують. А донести його до них ніхто сьогодні особливо і не намагається. Чув з уст одної людини, що краще б її рідня була в «штундах» (там є і Свідки Єгови і баптисти), а не православною лиш би не пила… І Гриців, ще не в найгіршому становищі: є «конкуренція» КП і МП. І вона скажу має позитивний вплив, це помітно (в сусідньому селі де живе сестра дружини і є тільки рам МП ситуація ще більш катастрофічна, хоч бери подавай в антимонопольний комітет…). А в Україні тисячі ще гірших ситуацій!

Чи можна за таких умов говорити про прозелітизм? Чи можна цих людей, з яких маса не хрещених, вважати православними? Тут є питання місії і аж ніяк не прозелітизму.

Отець Миколай говорить, що вони не проти,щоб УГКЦ займались своїми вірними, (наскільки я знаю зараз саме так і відбувається, але й не відкидають тих хто приходить), а чиї вірні всі ці люди до яких насправді нема діла Православній Церкві? Православні? Незгоден. Вони Христові! тільки вони це мусять дізнатись через чиюсь проповідь. Не буде православної, прийдуть п’ятидесятники, баптисти, греко-католики, римо-католики…

Тому в таких ситуація треба облишити ці політичні та ідеологічні розподіли (питання «де були чи не були греко-католики» як пише о. Миколай теж не таке просте, бо існує маса історичних фактів і доказів, що присутність була і не малою, особливо на тих територіях про які говориться в його коментарі). Українська Греко-Католицька Церква це Церква цілої України, як і УПЦ (МП). Ми відкидаємо разом з православними прозелітизм, але не маємо перед Богом права відкидати місію! Якщо православні в Галичині можуть збільшити кількість щирих християн, то в них для цього є всі засоби – ніхто їм не перешкоджає (пригадаю тут знову інтерв’ю Блаженішого Святослава Шевчука). І навряд чи такі закиди, як пише о. Миколай можуть бути аргументами проти того щоб греко-католики йшли туди де цього хочуть люди. Як розповідав мені один священик з Київщини в одному селі йому люди сказали «Ми нічиї!». Тому раджу і о. Миколаю не накидати на них своєї монополії, бо всі Христові.

 

Последние новости

Вчера