Ікона у нашій традиції - щось таїнственне і особливе. Це можна побачити у цих днях на вулицях Львова. Довжелезні черги паломників, бажаючих споглянути і, коли можна, торкнутись таємничого "нерукотворного" образа, який "100 років не покидав Ватикану", відображають жагу наших людей до таємничого, а також потребу чуда, особливо у ці буремні часи. А що насправді ж для нає є образом? Що (хто) у християнській вірі є образ нерукотворний?

Ікона у нашій традиції - щось таїнственне і особливе. Це можна побачити у цих днях на вулицях Львова. Довжелезні черги паломників, бажаючих споглянути і, коли можна, торкнутись таємничого "нерукотворного" образа, який "100 років не покидав Ватикану", відображають жагу наших людей до таємничого, а також потребу чуда, особливо у ці буремні часи. А що насправді ж для нає є образом? Що (хто) у християнській вірі є образ нерукотворний?

Образ Отця

Передусім первинним нерукотворним образом для нас, християн, є сам Господь наш Ісус Христос. У посланні до Колосян св.ап.Павло дуже чітко свідчить про іконічність Христа кажучи: "Він (Христос) - образ невидимого Бога" /Кол 1:15/. Так само і св.Іриней Ліонський навчає: "Образ Божий – це Син; на Його образ створена людина. І тому Син з’явився в останні часи, щоб показати подібність людського образу із Самим Собою". І у молитві церкви ми однодушно ісповідуємо, що Христос є "образом благости ..., печать рівнообразна, що в Собі являє ... Отця" /з євхаристійної молитви св.Василія Великого/. Отож першим нерукотворним образом є сам Господь Ісус. Його треба передусім шукати і в Нього вдивлятися. Але ж як можна вдивлятися в образ Христа, який вознісся в тілі на небо, спитаєте ви? Церква завжди це ісповідувала і не перестає нагадувати, що "Христос завжди присутній у своїй Церкві, передусім у літургійних діях. Він присутній у Жертві Божественної Літургії і в особі служителя, коли “через священиче служіння нині жертвує той, Хто колись приніс Себе у жертву на хресті”; а головною мірою Він присутній – під євхаристійними видами. Він присутній своєю силою у святих Таїнствах таким чином, що коли хтось хрестить, – хрестить сам Христос. Він присутній у своєму слові, адже це Він промовляє, коли в Церкві читають Святе Письмо. Нарешті, присутній, коли Церква молиться і співає, адже Він обіцяв: “Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них” (Мт. 18:20)."/з Конституції ІІ Ватиканського собору «Про святу літургію»/. Ось справжній і нерукотворний образ Христа. Кращого шукати годі. Він завжди доступний нам. Було б лише бажання і крихта віри.

Людина - нерукотворний образ Бога

Сама людина є нерукотворним образом Бога. Бог сотворив людину на свій образ і подобу. Христос прийшов в цей світ, терпів муки, смерть, погребення і воскрес для того, "щоб нас співобразними створити до образу слави своєї", як про це гарно говорить св.Василій Великий у своїй євхаристійній молитві. В ідеалі, той, хто хоче бачити Бога мав би дивитись на людину і в ній, як в якомусь відбитку, зробленому не людською рукою, а словом Творця, бачити Його. У молитві таїнства хрещення ми молимося: "зобрази Христа Твого в тому (тій), що хоче знову родитися". Тобто, через таїнство Хрещення ми знову носимо у собі нерукотворний образ Христа. Кожна охрещена людина є нерукоткворним образом Христа у якому відображено Його страждання і воскресіння. Більше того, через таїнство Миропомазання кожен хорещений носить у собі печать (відбиток, образ) дару Святого Духа. Кожен християнин має право сказати:  "я - образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні". Так, наш образ нищиться через гріх і потребує реставрації покаянням, але ніколи не перестає бути істинним нерукотворним образом Бога.

Людина, як нерукотворний образ Христа - надзвичайно важливий і абсолютно щоденно доступний нам у незліченній багатовекторній перспективі. Інколи цей нерукотворний образ є сяючим, якого хочеться споглядати вічно, вслухатися в слова свідчення про Христа і Господа - це ті, яких ми схильні називати святими. Маю на увазі не лише тих, які вже відійшли і канонізовані церквою, але і тих, які поряд з нами. Ми їх часто навіть не помічаємо. Хтось колись сказав, що святі мали б мати купу друзів, але хто скаже, що твій друг - святий. А є й такі людські образи Христа, які можна порівняти із іконами, понівеченими часом, неналежним поводженням з ними, надміром кіптявого кадіння. Вони набагато більше потребують нашої уваги. Вони ті ікони Христові, які чекають на реставрацію. І що є важливішим за реставрування ікони Христа? Бо саме їм, реставраторам ікон своїх, Христос скаже при славному і другому приході: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. /Від Матвія 25:34-40/.

Ікони, написані рукою іконописця

Кожна ікона, написана фарбами відповідно до канонів святої церкви теж до певної міри є нерукотворною. Бо не іконописець пише справжню ікону, але Господь його рукою. Не молитва іконописця дає чудотворній іконі її силу, але Господь, якого вірний намагається побачити і то передусім не фізичними, але духовними очима відкривається до вірного і дарує йому бажання серця його на добро, згідно із Його волею. Ікони нерукотворні чи створені Господом із допомогою рук іконописця не живуть своїм окремим життям. Їх служительна місія в руках Христа і святих, які на них зображені. Завданням ікони на полотні, дереві чи матеріалі є передусім допомогти людині віднайти ікону Христа всередині себе, вказати йому перспективу обожествлення, нагадати про те, що він святий святістю Христа через хрещення і євхаристію. Заохотити їх "приймаючи часть святощів Господніх, з’єднатися зі святим Тілом і Кров’ю Христа твого і, достойно прийнявши їх, мати Христа, який живе в серцях їх, і стати храмом Святого Духа" /за молитвою із літургії св.Василія Великого/. Якщо ікона не виконує цього завдання, вона перетворюється у дохристиянський магічний талісман, який живе своїм особистим життям і не потребує Христа.

Дуже сподіваюсь на те, що вірні під собором св.Юра, споглядаючи один із найдавніших образів лику Христа, сповняться також Його любов'ю до Отця і до людей і так само як Він будуть намагатися звершити всяку правду, зцілятимуть хворих, будуть очима для сліпих, слухом для глухих, охоронцями для знедолених і скривджених. Інакше все те, що там відбувається  не матиме нічого із тим, що церква Христова ісповідує як богослов'я образу.