Від економічної кризи - до "духу згоди", душевності та Бога

Істинним способом об’єднання людей навколо Бога як джерела всіх людських душ є утвердження і розвиток душевності, тобто, підвищення рівня індивідуальної культури та утвердження ідеалістичних цінностей серед людей доброї волі по всьому світу, співпраця, взаємодопомога, здоровий глузд та відкритість для творчого переосмислення сущого. Без цього людство не зможе відволіктися від матеріалістичного дискурсу, кризовість якого є екзистенційною, бо об’єктивне буття завжди недосконале; ідеальним є тільки суб’єктивний Бог – як істина, суть, творець та вища воля.

Ватикан озвучив низку пропозицій щодо реформування світової економічної та фінансової системи у зв’язку із глобальною кризою. Документ Папської Ради «Справедливість і мир» базується на соціальній доктрині Церкви та закликає до солідарності людства, єдності у правді, примату буття над власністю.

Посилаючись на вчення Папи Венедикта ХVІ, автори документа підкреслюють моральні передумови кризи: критикують ідеології економічного лібералізму, утилітаризму, індивідуалізму та технократії.

Об’єкти критики вибрані вдало, тим більше, що це суто матеріалістичні ідеології. Я, наприклад, не будучи християнином, з позицій віри в найвищу цінність людини цілком погоджуюся із наведеними у документі тезами. Вважаю, що усі релігійні організації мають казати правду віруючим про недоліки матеріалістичних доктрин.

Економічний лібералізм як уповання на «невидиму руку ринку», дійсно, нехтує душею людини заради слідування тенденціям об’єктивної реальності і не враховує того, що саме по собі функціонування ринкової економіки не гарантує розвитку, щастя, дотримання моральних принципів.

Правда в тому, що лібералізм ефективний лише за умов верховенства права та соціальної активності креативних ідеалістів, що пропонують суспільству нові досяжні горизонти розвитку.

Утилітаризм – вимірювання всіх цінностей, включаючи людину, з точки зору їх економічної корисності. Це радикально-матеріалістичне вчення навіть не приховує, що принижує людину.

Правда в тому, що утилітаризм прийнятний лише для ведення деяких прагматичних розрахунків, однак глобальні цілі мають формулюватися, виходячи з морального принципу найвищої цінності людини.

Індивідуалізм – пріоритет задоволення індивідуальних потреб, підлаштовування моралі під потреби – є відволіканням свідомості від розвитку душі на задоволення потреб тіла, що, зрештою, послаблює зв’язок людини з Богом і свідомості з душею, робить людину нещасною. Адже економісти добре знають: потреби можуть рости безмежно під час їх задоволення. Тож якщо шукати щастя у задоволенні потреб, до щастя не можна навіть наблизитись. Лише терпіння і смирення, мудре самообмеження веде до щастя.

Правда в тому, що не індивідуалізм і не егоїзм, не задоволення потреб і не домінування ведуть до щастя. Сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя – сказано у священному писанні (Символ Віри, речення 46).

Отже, цілком вірно те, що економічна криза спричинена матеріалістичною спрямованістю економіки на споживання, ігноруванням ідеалістичних надзавдань, волі Бога щодо творення добра - забезпечення сенсу життя та щастя людини, утвердження найвищої цінності людини.

Висновки Святого Престолу гідні того авторитету, який має Католицька Церква у світі. Дійсно, «вавилонський» дух хаосу сучасної світової економіки потребує загальновизнаних цивілізованих орієнтирів та регуляцій. Пропонуючи свою альтернативу, Ватикан порівнює її з «духом згоди», нагадує про свято П’ятидесятниці – сходження Святого Духа на апостолів – або, у більш давньому (іудаїстському) розумінні, дня Шавуот, коли Бог через Мойсея дав людям моральні закони у Торі, зокрема, у десяти заповідях. Сподіваюся, я нікого не ображаю, нагадуючи про цей зв’язок між християнськими та іудейськими святами... Зрештою, так само світ потребує і культурного, і релігійного діалогу на єдиних засадах взаємоповаги, чесності та відкритості не тільки для великих спільнот, але й для меншин та для індивідуумів з оригінальними ідеями. Слід врахувати кожну думку, залишити місце під сонцем кожному носієві добра.

Водночас ми маємо пам’ятати, що єднання є цінним лише тоді, коли це «єднання у правді» (дуже доречний вираз із пропозицій Ватикану), тобто, єднання з Богом – яке полягає у розвитку кожної людської душі.

Єднання у матеріалістичному розумінні, тобто, економічна та організаційна централізація та уніфікація, не може бути панацеєю саме по собі. Більше того, може явитися злом стадності - колективною безвідповідальністю. Я сподіваюся, що не це мав на увазі Понтифік. Тільки наївний матеріаліст, керуючись інстинктивним потягом кожної людини до колективного буття, може розраховувати, що нові організаційні форми з якогось дива викличуть співчуття та взаєморозуміння в суспільстві, навернуть до спілкування з Богом, вирішать кризові явища. Зрештою, треба, щоб люди краще знаходили спільну мову – без цього справжня уніфікація неможлива, хіба що силою і завоюваннями, які єднають неправдиво та недовговічно.

Істинним способом об’єднання людей навколо Бога як джерела всіх людських душ є утвердження і розвиток душевності, тобто, підвищення рівня індивідуальної культури та утвердження ідеалістичних цінностей серед людей доброї волі по всьому світу, співпраця, взаємодопомога, здоровий глузд та відкритість для творчого переосмислення сущого. Без цього людство не зможе відволіктися від матеріалістичного дискурсу, кризовість якого є екзистенційною, бо об’єктивне буття завжди недосконале; ідеальним є тільки суб’єктивний Бог як істина, суть, творець та вища воля.