Сакральний живопис Олекси Новаківського
Чи не на кожному творі, який стоїть на експозиції музею художника у Львові, можна простежити значний вплив іконопису на техніку автора. Так само нерідко на задньому фоні звичайних пейзажів чи портретів можна відчитати біблійну символіку.
Художній ескіз життя митця
Дослідник життя і творчого розвитку художника Володимир Овсійчук виділив рису, яка вплинула на авторський стиль митця: «Він народився бунтарем, але весь трагізм його бунту полягав у тому, що середовище частіше не усвідомлювало його духовної величі та історично-місійної скерованості його мистецтва, сприймаючи останнє байдужою іґнорацією, або ж, у кращому випадку, запізнілим донкіхотством».
Основною темою творчості художника, як зауважує В. Овсійчук, були Матір-Богородиця, рідна земля і могутні її герої, — «в такій масштабній інтерпретації та з таким всеосяжним підтекстом їх до Новаківського ніхто не відтворював. […] Новаківський був дійсно творцем, не подібним ні на жодного з тих, які проживали у Львові у той період. Він творив мистецтво змістовне, сповнене почуття й думки, яке не залишало людину байдужою».
Почав свій творчий шлях молодий Олекса в Одесі, де навчався у художника-декоратора Ф. Клименка, згодом – Краківська академія красних мистецтв. Тоді ж його талант зауважив митрополит Андрей Шептицький, який відіграв вирішальну роль у сприянні розвитку творчості маляра. Митрополит запропонував Новаківському оселитися у Львові, подарував йому і його родині будинок з величезною майстернею. Художник у свою чергу був зобов’язаний щороку віддавати два свої твори до фондів Національного музею, який сьогодні носить ім’я митрополита Андрея. Як зауважують дослідники життєтворчості художника, стосунки між Шептицьким та Новаківським були не тільки у векторі «художник-меценат», але й – «людина-духівник».
У 1923 році Олекса Харлампійович навіть засновує власну мистецьку школу, яку вважали одною з провідних на теренах сучасної Західної України. Згодом очолює факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Словом, у Львові Новаківський геть не стояв осторонь як життя мистецького, так і громадського, і просвітницького зокрема. Та, на жаль, через обмежений розмір цього матеріалу ми не можемо представити вам повний спектр життєпису Олекси, а всього лиш маленький ескіз. У цьому матеріалі нас більше цікавить його сакральна мистецька спадщина.
Сакральне у підтексті історичного і повсякденного
Сакральна лінія у творчості маляра тягнеться ще від початків його навчання, адже, як більшість художників, Новаківський вчився також майстерності іконопису, тому навіть у звичайних портретах інколи можна відчитати ісихастські риси ікони. До прикладу, до таких дослідники відносять картину «Князь Ярослав Осмомисл», який постаттю і мечем нагадує Архистратига Михаїла. А полотно «Марія», написане за мотивами однойменної поеми Т. Шевченка, прямо відводить глядача до ікони типу Богородиця-Одигітрія. Цікаво, що кожна Мадонна Олекси несе в собі народний стиль – Мати увібрана в український національний одяг, на голові має очіпок. Мистецтвознавці припускають, що в с. Страдч, неподалік від Львова, ймовірніше, що іконостас церкви виконав О. Новаківський, можливо, у співпраці з кимось.
Оскільки О. Новаківський був модерністом, то його сакральний живопис майстерно переплітається із символічними сюжетами життя і лишається ніби на задньому фоні, що не применшує значення сакрального, а навпаки – вказує на його значущість як фундаменту. Зокрема, на одній з найбільш відомих картин «Пробудження» 
(1914 р.) зображений ангел, який прокидається зі сну на фоні розп’яття Христа. Це символічне національне пробудження України після довгих поневірянь та страждань на тлі історичних перипетій і роз’єднань між двома імперіями – Росією та Австро-Угорщиною. Мистецтвознавці кажуть, що так Новаківський хотів перш за все наголосити на духовному християнському пробудженні України. До речі, моделлю для ангела стала майбутня дружина О. Новаківського Анна-Марія Пальмовська.
Твір «Пробудження» має декілька варіацій, то з розп’яттям, то з іконами Христа і Богородиці на задньому фоні.
Полотно «Втрачені надії» або «Визволення» (1903-1908) зображує ніби втрату митця та його дружини, можна навіть подумати, що вони оплакують власну дитину, бо дружина, схоже, лежить на труні. На задньому ж фоні ледь видно образ Богородиці-Одигітрії, яка ніби оберігає цю родину, каже, що напротивагу втратам є щось вічне, що і дає визволення.
Та насправді дослідники зазначають, що це один із численних автопортретів художника, який, втім, не позбавлений символічного підтексту. В. Овсійчук пояснює:
«Картина “Втрачені надії” має прихований зміст – драма художника, точніше внутрішня боротьба зі самим собою, в якій перемагає зміцнілий духом художник над попереднім Новаківським, надто залежним від багатьох художніх явищ краківського середовища. […] Отже, твір є програмним, в якому Новаківський виголошує не тільки своє творче кредо, а також заявляє про себе […], своє живописне дозрівання».
Щоправда, дослідник так і не пояснив, чому ж у «програмному творі» присутня Богородиця і яке її значення…
Навіть на портреті громадського діяча та історика Олександра Барвінського знаходить відгомін давня сакральна історія Україні. Можливо тому, що він був ідеологом та засновником християнсько-суспільного руху в Галичині. Так на задньому фоні зображено з одного боку Собор св. Юра, а з іншого – Києво-Печерську Лавру (ескізно). Інша назва цього портрету – «Перед бурею», у ній і криється символічне пояснення двох українських святинь на бекґраунді. На небі висять грозові хмари, які скидаються на … чотирьох… вершників Апокаліпсису, що загрозливо нависли над духовними символами України. Робота була виконана у 1932 році, після смерті самого О.Барвінського, тому їй приписують пророчий характер, бо вже у 1939 році до Львова прийшли радянські війська, розпочалася Друга світова війна.
Помітно окреме місце у сакральному живописі Новаківського займають портрети його духівника і добродія А. Шептицького. 
Найбільш відомі портрети «Князь Церкви» та «Мойсей», також цікавою є робота, де Шептицький зображений у чернечій рясі. «Князь Церкви» художник писав не з натури, а по пам’яті. А полотно «Мойсей» було знищене радянською владою у 50-ті роки минулого століття, під час переслідування УГКЦ і знищення всього, що було пов’язано з «уніатами».
У творчості Новаківського є цілий цикл, присвячений святоюрській тематиці. Окрім того, що Собор св. Юра Олекса зображав на задньому фоні портретів, він також писав головну святиню УГКЦ у різні пори року. Майже усі пейзажі написані з одного ракурсу – з вікон його майстерні, які виходять на Святоюрську гору. І в цих експресіоністичних пейзажах так само присутній символізм. Полотно «Юр. Поема Світової війни» (1924 р.) привертає увагу різними містичними напівпомітними постатями, що ніби розмиваються і перетворюються у вогонь війни і попередньої,і майбутньої.
Біблійні сюжети очима майстра
Саме тому, що роботи виконані в модерному стилі з ледь вгадуваним відголоском канонічного іконопису, твори Новаківського на біблійну тематику не можна назвати іконами в їхньому ортодоксальному значенні. Отже, це сакральний живопис, але з не меншим духовним підтекстом, ніж церковні образи. У першій половині ХХ століття митець особливо захопився класичною музикою, яка, як пишуть дослідники, стала неодмінною складовою і супроводом у його творчості.
У 1923 році маляр закінчує роботу «Ангел смерті», або «Молох війни». Про чуттєвий духовний підтекст цієї картини каже напис на звороті: «До милостивої смерти», «Встріча Лицерської побідної смерти». Ангел-Лицар несе безпомічну безжиттєву жертву війни – мотив оплакування. Обидві постаті поєднані єдиним контуром, ніби наголошуючи на поєднанні вічного і тлінного, божественного і людського, войовничого та жертовного. В. Овсійчук у своєму дослідженні пише, що художник вважав цю картину винятковим своїм досягненням, бо повторював її неодноразово у багатьох варіантах, не змінюючи сюжету та основного мотиву.
Сама ж композиція «Молох війни» була задумана як монументальна фреска на одній із церков, якій, на жаль, не судилося бути втіленою у життя. Після 1915 року художник занедужує, як казали його сучасники, на «неврастенічний стигматизм». Хвороба, ясна річ, додає нових фарб і мазків на полотна майстра. Але не всі розуміли автора…
Твір «Благовіщення» теж наповнений експресії, яка, видається, ніби застигла перед моментом вічності. Адже сам сюжет Благовіщення вважається початком Нового Завіту, тому і динаміка цієї картини ніби от-от має розпочатися. Із уже властивою для себе манерою О. Новаківський додав до цього полотна народні мотиви. А саме – між архистратигом Гавриїлом та Марією росте деревце, на якому синьо-жовті квіти. Персонажі здіймають у молитві до Бога руки якраз над цим «українським древом». Отже, мимоволі сам сюжет відсилає глядача до образу України, яка зароджується, про що і сповіщає блага звістка.
Та найбільш грандіозний сакральний твір, який мав би стати вінцем усієї творчості Новаківського, мала стати «Мати Милосердя», яку він так і не встиг закінчити… У 1934 році Олексі замовляють писати запрестольний образ Богородиці для собору св. Юра. Тоді ж у храмі проводили реставрацію. Запропонував запросити до роботи відомого на той час у Львові експресіоніста мистецтвознавець і професор Вадим Щербаківський, який писав:
«Треба пам’ятати, що його манера, його титанічна барвистість, його поезія кольорів і екстатичного руху особливо підходять до вибагливих архітектурних і декоративних форм пізнього бароко. Запрестольний образ в Архикатедрі св. Юрія, зроблений його стилем, може найбільше підходив би до існуючих уже різьблених оздоб. Я бачив у його студії декілька нарисів ікон і, особливо, образу Богоматері, які вражають і глибокою вдумчивістю автора, і величавим внутрішнім змістом, і екстатичним підняттям настрою. Поставити такі образи в церкві перед масою вірних, — це значить вписати нову сторінку в історію українського церковного малярства, дати нове натхнення глядачам, нове захоплення віруючим».
Замовлення було справді грандіозним — 330×197 см, з фігурним бароковим завершенням полотна. Ціна – 18 тис. злотих. Час виконання – три роки. Остаточний малюнок на полотно Олекса почав наносити лиш у 1935 році і, як згадує його учень С. Луцик, працював тоді протягом 10 годин. На зворотньому боці роботи маляр вів так звану хронічку праці. Останній запис: «В середу 31 липня мав натхнення». А менше, ніж за місяць, 29 серпня митець помирає…
Приятелька Новаківського Л. Федорович-Милицька так згадує про незакінчений твір майстра:
«Недокінчена, вуглем виконана Св.-Юрська Мадонна є наглядним зразком монументальности, що нагадує надлюдські постаті Мікеланджело зі стелі Сикстинської каплиці. Це не «скорбна» мати більшості творів знаних нам малярів, не етерична істота в роді Богородиць Ботічеллі. Це надлюдського зросту сильна, горда, войовнича Богоматір, що несе в дар світові свого сина – Христа. Від неї віє повагою римської матрони, що виховувала синів своїх на твердих громадян римської імперії, віє силою і величчю».
Марія Новаківського ніби ступає на човен, де сидить похилений козак чи то бандурист, Сина вона тримає не пригортаючи, ніби у намірі захистити його, а навпаки – гордо показує його на повний зріст. Довкола неї чотири євангелисти, а під її стопами той самий собор св. Юрія у Львові.
І хоч найголовніший твір життя митця залишився незакінченим, та це ніби відкритий фінал у гарній новелі – кінцівку кожен читач може додумати самостійно відповідно до власних переживань та відчуттів. Зрештою, про мистецьку спадщину і життя О. Новаківського можна говорити довго і багато, видано достатньо праць і монографій, присвячені його постаті. Та ми звернули увагу на те, що завжди йшло пліч-о-пліч із цією людиною – сакральне, яке не просто стало окремою темою його творчості, але духом.
Мистецтвознавець Володимир Овсійчук ніби підсумовує усе сказане: «Життя Новаківського – це легенда, гідна подиву. І як всяка легенда, що пересипана неймовірними історіями, так і образ Новаківського наділений різноманіттям людської фантазії, в чому проявилось неоднозначне сприймання неординарної постаті митця. Але всі сходились в одному – це з Божої ласки великий митець, і таким він залишився, проживши складне й на рідкість невлаштоване життя, подекуди мов жебрак з роздоріжжя, однак аристократ високого духа».
Звичайно ж, щоб відчути усі барви творчості митця не достатньо просто прочитати про його творчість і талант, а краще побачити усе на власні очі. У Львові музей О. Новаківського знаходиться за адресою вул. Листопадового Чину, 11. Години роботи: з 10.00 по 18.00, щодень, окрім п’ятниці та суботи.
Використана література:
- Волошин Л. Автопортрети Олекси Новаківського. – Львів: Свічадо, 2004.
- Голубовський І. Розмахом могутніх крил: повість-есе. – Львів: ТзОВ «Аз-Арт», 2002.
- Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Інститут народознавства НАН України, Львів, 1998.
