У суботу, 19 листопада, у соціальній мережі поширили скан листа предстоятеля УПЦ МП до голови Державної служби з етнополітики та свободи совісті, датований ще 28 вересня 2022 року. У ньому митрополит Онуфрій у відповідь на лист-прохання очільниці ДЕСС від 2 липня роз'яснює зміни в управлінні УПЦ і намагається довести, що вона вже майже автокефальна.
Як зазначає доктор історичних наук, професор НУ "Острозька академія" Андрій Смирнов, який отримав цей документ на запит від ДЕСС і оприлюднив на своїй FB сторінці, 27 травня 2022 р. Собор УПЦ вніс зміни до статуту про управління УПЦ. "На жаль, цей важливий документ ще досі не опублікований на офіційних церковних ресурсах, тому мені довелося оприлюднити його на сайті РІСУ. Три місяці ДЕСС просила митрополита Онуфрія надати роз'яснення щодо нового статусу УПЦ. І тільки 28 вересня митрополія надіслала лист, у якому стверджує, що відповідно до оновленого статуту УПЦ відмежувалася від московського патріархату і стала ще більш незалежна, ніж ПЦУ!", — звернув увагу науковець.
Цей лист-відповідь викликав хвилю реакцій у соцмережі. Але перед тим, як перейти до їх розгляду, спочатку опублікуємо сам текст цього листа.
* * *
28.09.2022 №0838
ГОЛОВІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ЕТНОПОЛІТИКИ ТА СВОБОДИ СОВІСТІ БОГДАН О.В.
Шановна Олена Володимирівна!
Засвідчуючи свою повагу, дякуємо Вам за роз’яснення щодо порядку реєстрації Статуту про управління Української Православної Церкви з доповненнями та змінами, який був прийнятий 27 травня 2022 року на Соборі Української Православної Церкви.
У своєму листі № 809/11-09/22 від 02.07.2022 Ви зазначаєте, що з метою роз’яснення змін в управлінні УПЦ центральним і місцевим органам державної влади, органам місцевого самоврядування, громадянському суспільству ДЕСС просить УПЦ надати письмове роз’яснення стосовно статті 1 розділу «Загальні положення» оновленої редакції Статуту про управління УПЦ.
Українська Православна Церква отримала самостійність і незалежність у своєму управлінні та устрої 27 жовтня 1990 року відповідно до Грамоти (Томоса) Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II. Зокрема у Грамоті йдеться про те, що «Українська Православна Церкву, з'єднана через нашу Руську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою, без соборного рішення всієї Православної Кафолічної Повноти нехай не змінює в себе нічого, що стосується догматів віри та святих канонів». У цьому контексті вважаємо за потрібне роз’яснити дане формулювання, яке слід розуміти, що Українська Православна Церква (УПЦ) отримала самостійність і незалежність у своєму управлінні та устрої від Руської Православної Церкви (РПЦ), і через неї також отримала з’єднання з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою, тобто з іншими Православними Церквами. Подібне формулювання відображене у «Статуті Православної Церкви України (ПЦУ)», де зазначено, що «Православна Церква України є частиною Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської Церкви та невід'ємно єдиною з Матір’ю Великою Христовою Церквою в Константинополі і через неї з усіма іншими Православними Автокефальними Церквами» (стаття 1 розділ І). З чого можна зробити висновок, що ПЦУ не тільки через Константинопольську Православну Церкву спілкується з іншими Православними Автокефальними Церквами, а ще й є невід’ємно єдиною з Константинопольською Православною Церквою.
Відповідно до оновленого Статуту, УПЦ контактує з іншими Помісними Православними Церквами безпосередньо, і це відповідає практиці, що склалась протягом декількох останніх десятиліть.
З приводу наступної частини речення із Грамоти, в якій зазначено, що «...без соборного рішення всієї Православної Кафолічної Повноти нехай не змінює в себе нічого, що стосується догматів віри та святих канонів», то вважаємо за потрібне зазначити, що в цьому реченні мовиться про духовну настанову, яка полягає в тому, щоб УПЦ без соборного (спільного) рішення всіх Православних Церков світу не змінювала в себе Православне віровчення (догмати віри та святі канони). Так як Православне віровчення для всіх Православних Церков світу однакове, і будь-які питання, що пов'язані із ним, повинні вирішуватись соборно, тобто спільно.
Таким чином формулювання, що: «Українська Православна Церква, з’єднана через нашу Руську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою, без соборного рішення всієї Православної Кафолічної Повноти нехай не змінює в себе нічого, що стосується догматів віри та святих канонів», містить духовні настанови щодо дотримання Православного віровчення, та не передбачає будь-якого адміністративного підпорядкування або залежності УПЦ від РПЦ. І це не лише декларативні положення. У практичній діяльності це підтверджується самостійністю та незалежністю УПЦ в прийнятті будь-яких рішень у церковному житті без погодження з РПЦ. Наприклад, Священний Синод УПЦ, який діє у м. Києві, самостійно утворює єпархії та монастирі, обирає та висвячує єпископів і призначає намісників монастирів. Відкриває парафії УПЦ закордоном. А це є одними з головних ознак самостійності Церкви.
Окрім того, 27 травня 2022 року на Соборі Української Православної Церкви до Статуту про управління Української Православної Церкви були внесенні доповнення та зміни, які свідчать не тільки про адміністративну незалежність, яка й до цього існувала, а й про відмежування від Московського Патріархату. Зокрема, це стосується пункту в якому зазначалось, що Українська Православна Церква є самокерованою частиною РПЦ. Відтепер постанови Соборів РПЦ не є підставою для діяльності Собору єпископів УПЦ. Митрополит Київський і всієї України припинив членство у Священному Синоді РПЦ. Предстоятель Української Православної Церкви пожиттєво обирається єпископатом УПЦ без подальшого благословення. Також зі Статуту вилучено пункт про поминання за богослужінням у храмах та монастирях УПЦ імені Патріарха Московського і всієї Русі.
Окрім цього, в Статуті закріпили, що керівний центр Української Православної Церкви знаходиться у м. Києві. Також на Соборі розглядалось питання про відновлення мироваріння у м. Києві та відкриття українських православних парафії закордоном у прямому підпорядкуванні УПЦ для громадян України. Що вже активно реалізовується у церковному житті. Ці положення є характерними ознаками незалежності Церкви.
Звертаємо Вашу увагу, що відповідно до багатовікової традиції, що сягає часів Київської Русі, богослужіння в УПЦ звершується церковнослов’янською мовою. Віряни й до нині трепетно зберігають цю традицію, як символ православної ідентичності з Дня Володимирового Хрещення. Проте, у разі виникнення питання щодо мови богослужіння, воно може бути вирішене релігійною громадою окремо, відповідно до потреб.
Українська Православна Церква завжди відкрита до діалогу та взаємодії з усіма релігійними організаціями України. Наша Церква входить до складу ВРЦіРО, а також в умовах війни здійснює активну соціальну та гуманітарну місію в українському суспільстві. Водночас звертаємо Вашу увагу, що відповідно до канонів Православної Церкви представники УПЦ як служителі канонічної Церкви — не можуть звершувати спільну молитву або богослужіння з представниками інших християнських деномінацій, які не належать до Світового Православ’я або не визнані ними в повній мірі.
Зі свого боку засвідчуємо про нашу готовність до співпраці з ДЕСС на засадах законності та поваги.
З повагою
* * *
Отже, цей лист викликав бурхливу реакцію, зокрема, богословів і релігієзнавців. Питання про нинішній статус УПЦ (офіційна і чомусь ще не змінена відповідно до діючого законодавства її назва) дійсно багатьох хвилює. І цей лист від керівництва ДЕСС напевно не був просто цікавістю або випадковістю. Як і "вчасне" проведення самого собору 27 травня та слова очільника Міністерства культури Олександра Ткаченка, який не визнає ніяку УПЦ МП, а лише УПЦ.
"Представників Російської Православної церкви в Україні я не знаю, є Українська Православна Церква, яка на останньому Синоді відмежувалася від Російської Православної Церкви. Ми з нетерпінням чекаємо на остаточну редакцію їхнього зміненого статуту, для того, щоб можна було відповідально сказати, наскільки ці зв'язки розірвані", — сказав міністр в ефірі національного телемарафону 5 вересня. Тоді ж він додав, що Державна служба з етнополітики та свободи совісті також не отримувала оновленої редакції статуту УПЦ МП. Хоча як відомо, завірену копію оновленого статуту ДЕСС отримала від митрополита Онуфрія ще 1 червня 2022 року, тобто майже відразу після собору.
А, оскільки, як зазначає Андрій Смирнов, дійсно оновлена версія цього документу ніде офіційно на медіах УПЦ не опублікована, то можна робити різні припущення. Скажімо, ця версія за 27.05.2022 не зовсім так зроблена, щоби вона підходила Міністерству культури, яке не хоче (або має завдання не) перейменовувати УПЦ в РПЦвУ.
Нагадаємо, ще у травні 2021 року Олександр Ткаченко, задля "спокою і релігійної злагоди", висловився фактично проти дотримання норми закону, ухваленого ще у грудні 2018 року, що УПЦ має бути перейменована на Російську Православну Церкву в Україні. Десь подібно на цю тему висловлювалися і в самій ДЕСС.
Тому і зараз, перед цим собором у травні 2022, і особливо після нього блукали в мережах думки, що однією з головних місій цього зібрання, як спочатку воно називалося, було саме так поправити статут УПЦ, щоби позбутися всього МП у ньому. І десь подібне вони робили, бо проукраїнське крило в УПЦ дуже таким правкам раділо.
Проте і в оновленій версії Статуту, яка була надіслана митрополитом Онуфрієм в ДЕСС, у першому пункті першого розділу чітко сказано: "Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року".
Можливо у Міністерстві культури хотіли бачити від УПЦ не ось ці слова, не зовсім чітко канонічні, про самостійність і незалежність в управлінні, а конкретне слово "автокефальна" і без навіть згадки про "звідки пішла і є" УПЦ, щоби ніхто з "доброзичливців" навіть не бачив жодного однокореневого терміну зі словом "москва" у статуті. Проте напевно в УПЦ на аж таке піти не могли, тим більше, не порадившись із шефом. А тому на лист, який вони отримали від керівниці ДЕСС, відповідь готували довго (майже 3 місяці) і відповіли у своєму стилі: ми собі знаємо, а ви собі думайте...
Ось цей стиль листа і меседжі, які у ньому прозвучали, викликали обурення у багатьох людей, які розуміються на канонах та еклезіології Православної Церкви.
"Чи є межі у лицемірства "канонічних"?, — пише протоєрей ПЦУ Андрій Дудченко, який до Об'єднавчого собору ПЦУ сам був в УПЦ. — Очільник УПЦ (не МП?) митрополит Онуфрій 28 вересня надіслав лист до ДЕСС, в якому надав пояснення щодо статусу УПЦ після собору в Феофанії 27 травня. В листі він, зокрема, зазначає: "Представники УПЦ — як служителі канонічної Церкви — не можуть звершувати спільну молитву або богослужіння з представниками інших християнських деномінацій, які не належать до Світового Православ'я, або не визнані ними в повній мірі". Лукавство вищої проби! Адже УПЦ ніхто взагалі не визнавав в якості самостійної Церкви і не може визнати, оскільки УПЦ не проголошувала автокефалії, а її предстоятель не розсилав мирні листи іншим предстоятелям. Інші Церкви визнають УПЦ як частину МП. Тут або визнайте, що ви є частиною МП, або зізнайтеся, що ви ніким в світі не визнані крім самих себе!", — наголошує священнослужитель, який має богословську та релігієзнавчу освіту.
Олександр Бродецький, доктор філософських наук, доцент кафедри філософії та культурології філологічного факультету Чернівецького національного унівеситету наголошує на важливості поширення цього листа — "для релігієзнавчої обізнаності", у якому "Онуфрій Березовський пробує обґрунтувати тезу про теперішню "незалежність" їхньої Церкви. Він там висловлює і свої "розмисли" про статус автокефальної Православної Церкви України"...
"Але не забуваймо: ще на 4-му місяці повномасштабної війни, розв'язаної Росією проти України, онуфріївська "У"ПЦ містила у своєму Статуті про управління пункт, який чорним по білому фіксував, що вона є частиною ("самокерованою", але все ж частиною) Російської ("Руської") Православної Церкви, — наголошує науковець. — Це дві великі різниці: 1) бути частиною однієї з помісних Православних Церков, яких є багато, і 2) бути ЄДИНОЮ у своїй православності зі Вселенським Патріархатом та іншими Православними Церквами світу. Автокефальна Православна Церква України (предстоятель — Бл. митрополит Епіфаній Думенко) має саме другу характеристику: вона аж ніяк не є частиною якоїсь окремої помісної Православної Церкви, а є єдиною у вірі зі вселенським православ'ям, як і кожна інша Православна Церква світу.
! А щодо "У"ПЦ зважмо: коли і риторика, і дії очільника Російської Православної Церкви Кирила Гундяєва (та інших її функціонерів) уже цілком засвідчували її повну спаяність з путінським режимом, котрий вже тоді вчинив злочини проти територіальної цілісності Грузії, анексував Крим, збройно-мілітарно шкеребертив частину українського Донбасу, жорстко переслідував усередині країни будь-які протести проти себе, — предстоятель так званої "У"ПЦ Онуфрій Березовський, тим не менше, їздив до Москви (наприклад, у лютому 2020 р.) й озвучував від імені Священного Синоду Російської Церкви слова незмірної запопадницької хвалебності на адресу Гундяєва (це факт, інформацію про який легко знайти в Інтернеті)... — нагадує д-р Олександр Бродецький і закликає — Хто ще не зробив висновки про "У"ПЦ, — робіть!".
Також він як науковець звертає увагу на ще один момент у листі очільника УПЦ.
"До речі, фраза в листі Онуфрія до ДЕСС про церковнослов'янську мову богослужінь як нібито символ православної ідентичності, теж доволі сумнівна, щоб не сказати — маніпулятивна. До того ж, як відомо, той варіант церковнослов'янської мови, яку переважно використовує "У"ПЦ, — це саме її російська фонетична версія, хоч в Україні історично виробилася своя система вимови церковнослов'янських текстів, — узгоджена з українською фонетикою. Й особисто я вважаю грубим ігноруванням української культурної ідентичності в релігійному житті той факт, що, наприклад, у моїй Чернівецькій області, наскільки знаю, на жодній з понад 400 парафій "У"ПЦ не ведуться богослужіння українською мовою. А так є на парафіях "У"ПЦ і в більшості інших областей України. І на мою думку, "У"ПЦ-шне майже монолітне фактичне тримання за церковнослов'янську мову (та ще й у її російській вимовній версії) — це ледь завуальований механізм консервації впливу "русского мира" в Україні".
Який дійсний статус УПЦ? — ставить запитання відомий богослов і філософ д-р Юрій Чорноморець. Він записав окреме відео, в якому відповідає на це запитання і вказує на реальний статус, який був в УПЦ до 27 травня 2022 року і що потрібно, що би він змінився.
"Коли Українська Православна Церква, починаючи з 27 травня і до сьогоднішнього листа митрополита Онуфрія, заявляє українській державі, що вона повністю самостійна, тут слід згадати, а яким же був статус УПЦ МП власне до 27 травня. Зараз, у листі, пишеться так, ніби це була самостійна Церква з 1990 року. Що вона була дуже самостійна і тільки через Русску Православну Церкву спілкувалася з світовим православ'ям і т.п. Тут слід чітко сказати, що для всього світового православ'я УПЦ навіть не мала статусу автономії, вона не була автономною в середині Московського патріархату. Є відомий лист Патріарха Варфоломія 2000 року, з яким згодні всі православні предстоятелі, що так звана Українська Православна Церква згідно з канонічним правом є просто сукупністю парафій Російської Православної Церкви на території України і все! Це сукупність парафій Московського патріархату на території України. Тобто, УПЦ навіть в якості автономної не визнавав ніхто. І в томосі написано, що вона користується правами самостійної Церкви і правами широкої автономії, але не написано, що це автономна і самостійна Церква. Це дуже неприємний для УПЦ факт.
І відповідно, коли предстоятель митрополит Онуфрій дуже сміливо вичистив всі згадки про Московський патріархат зі Статуту, почав поминати православних предстоятелів самостійно, то тут виникла дуже проста ситуація: він стартував з якої позиції? Він стартував з тієї позиції, що це була просто сукупність парафій Московського патріархату на території України, яка раптом оголосила дійсно себе самостійною Церквою. Добре, ви самостійна Церква, ви ведете себе як помісна автокефальна Церква — від чого залежить ваш статус, що він у вас є, цей статус самостійності, що ви перестаєте бути сукупністю парафій Московського патріархату на території України? Він залежить від визнання інших помісних Православних Церков! Адже згідно з православною еклезіологією, з православним канонічним правом, найважливіше — це визнання Вселенського престолу, тобто Патріарха Варфоломія, а далі інших предстоятелів, які саме вас повинні були визнати в статусі автокефальної Церкви.
І давайте тепер подумаємо дуже просто: ви претендуєте на якийсь статус, намагаєтеся державі доказати, що тепер у вас цей статус є, але при цьому ви у світовому православ'ї навіть не оголосили про цей статус, не попросили про це визнання. Це, відповідно, ситуація абсолютного абсурду. Тобто у вас якась така особлива самостійність, особлива автокефальність для внутрішнього вжитку у спілкуванні з державними органами, у спілкуванні з українським громадянським суспільством. Ось ваші архиєреї зараз їздять по інших помісних Православних Церквах, беруть участь у конференціях, співслужать — в якості кого? Співслужать в якості архиєреїв Московського патріархату. Ви до цього часу визнаєтеся всіма іншими як канонічна Православна Церква тільки тому, що продовжуєте для всіх інших належати до Московського патріархату. І ви страшно цим гордитеся. В якості ж самостійної Церкви ніхто, ніколи вас ніяк не визнавав.
Давайте вже визначайтеся: або одне, або інше. Або ви з Україною, або ви з Росією, або ви частина Московського патріархату, або ви все таки з Україною, ви українські архиєреї і у вас самостійна Українська Православна Церква. Але для цього треба щось робити!"
* * *
Отже, навіть якщо в Мінкультури і в ДЕСС хотіли отримати листа від УПЦ, яким вона переконує, що вже не МП, і вони можуть не звертати увагу на діючий закон, то лише отримали черговий доказ, як твердять богослови і релігієзнавці, що вони в УПЦ нічого не зробили для дійсної зміни свого статусу у православному світі, оновлену версію статуту прийняли для внутрішньоукраїнського користування, але продовжують далі лукавити і маніпулювати поняттями.
Проте останні події з виявленою і численно зафіксованою СБУ, іншими державними органами і в ЗМІ (давно до цього) антидержавною діяльністю священнослужителів УПЦ (про паству не говоримо, бо це окрема книжка чи навіть багатотомник), примушують говорити про дійсну роль УПЦ (яка по духу таки МП) в умовах російської агресії проти України.
Як зауважує Андрій Смирнов, на 23 листопада заплановано засідання Синоду УПЦ. "Очікуються важливі кадрові рішення, в тому числі щодо скандальновідомого владики Павла. Чи втримається він на посаді намісника Києво-Печерської лаври? Чи буде реакція на колабораціонізм духовенства і порушені кримінальні провадження СБУ щодо єпископів УПЦ? Чи здатна церква до самоочищення? Побачимо вже незабаром", — зауважує науковець.
Чекати залишилося мало.